Міжнародний форум Чорнобиля нещодавно пройшов одночасно в 15-ти країнах світу, залучивши до обговорення понад 50 спікерів різних галузей. Науковці, ліквідатори, представники державних та культурних інституцій обговорювали можливі шляхи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Впродовж п’яти днів на форумі CHRNBL говорили про важливість застосування новітніх технологій для збереження культурної спадщини й висвітлення історичних подій, а також про необхідність сучасного культурного переосмислення травматичних сторінок історії нації.
Леонід Марущак, учасник ініціативи DeNeDe, дослідник культурної спадщини кінця 20 сторіччя в рамках міжнародного форуму CHRNBL, що проходив 6-10 жовтня у Києві за підтримки Українського культурного фонду, розповів про те, чи можливо зберегти унікальне монументальне мистецтво Прип’яті.
Розкажіть про участь у дослідженні монументального мистецтва та про Чорнобиль.
Наша ініціатива існує з 2015 року, особливу увагу приділяє культурній спадщині кінця 20 століття, в тому числі і об’єктаммонументального мистецтва й архітектури епохи модернізму. Прип’ять в цьому випадку є унікальним місцем, оскільки там представлені найяскравіші зразки монументального мистецтва. Вони надзвичайні як художня, історична та інфраструктурна цінність. Вони представляють дуже короткий період в історії України та Радянського Союзу, коли монументальне мистецтво було провідним. Припускаю, що й у світі, бо такої кількості об’єктів фундаментального мистецтва важко знайти.
На жаль, саме кількість таких об’єктів зараз спрацьовує проти них. Бо здається, що їх багато всюди, а насправді залишилось дуже мало.
Розкажіть про об’єкти саме у Прип’яті
Проти них працює час. І байдужість. Зараз вже залишилось мало таких об’єктів. В Києві вони «стають на заваді» забудовникам. Прип’ятські ж мозаїки втрачаються в першу чергу через час та несприятливі атмосферні явища.
Ми боремось за їх збереження. Але час їх все одно зруйнує – тому дуже треба документувати, вивчати, досліджувати, аналізувати і прогнозувати, що з ними буде. Потрібно проводити великі зібрання наукових кіл для розв'язання питання: зберігати фізично чи обмежуватись документацією. Я не можу дати відповідь, який шлях обере Україна, але зазначу, що дуже скоро може стати запізно.
Чи є десь аналоги Прип’ятських мозаїк?
Свого часу у Мексиці було зроблено багато таких об’єктів і, до речі, вони навчились зберігати, знімати частини мозаїк, особливо ті, що були над дорогою. В Україні поки такої практики немає.
Як ви ставитесь до діджиталізації?
Дуже добре. Насправді – це один із найяскравіших прикладів документування. При чому – об’ємного, а, оскільки, мова йде про об’єкти, які мають рельєф. 2D фотографія навряд чи допоможе зберегти всі форми та не дасть можливості їх відтворення.
Тому саме сучасні технології, які роблять тривимірні моделі, аналізують поточний стан і навіть можуть спрогнозувати майбутнє цих об’єктів через 5, 10, 30 років, якраз і потрібні.
Якщо підсумувати, то збереження зразків монументального мистецтва потребує багато часу і величезний ресурс, в тому числі – людський, а також бажання зберегти. Зараз маємо дефіцит всього.
Довідка: Більшість мозаїк у Прип’яті були створені українським художником Іваном Литовченком (1921-1996). Прип'ятський ансамбль мозаїк можна розглядати як своєрідну «модель» уявлень про завдання монументальної творчості як програмне вираження його концепції синтезу мистецтв. Абстрактно-декоративне панно «Музика», на думку фахівців, твір який випередив десятиліття та став класикою українського мистецтва. Також авторству Литовченка належать скульптурно-декоративна композиція «Енергія» (1977), три панно на центральній вулиці міста – «До світла», «Світанок», «Творіння» (1978-1982) та інші.
Фото CHRNBL