Пострадянський простір переживає своєрідний релігійний "ренесанс", натомість об'єднана стара Європа неухильно прямує до арелігійного громадянського суспільства. Саміт у Вільнюсі нарешті і для України напіввідкриває двері до Європи, європейських цінностей і норм життя.
Європа досить строката в релігійному сенсі, а міжконфесійний мир і спокій в ній забезпечують досконало виписане законодавство, яке чітко розділяє компетенцію церкви і держави, та глибоко закорінена толерантність. Натомість у пострадянських суспільствах спостерігаємо неймовірну активізацію церков, але не у властивому для релігійних об'єднань напрямку, а в конкуренції різноманітних конфесій за впливи на світську владу (або часто хорове підспівування їй), за монопольне домінування одного релігійного згромадження над всіма іншими. Сьогодні хотілось би повести мову про те, до чого це призводить і в яку прірву ми скочуємося.
Мракобісся
На перших порах свіжо пострадянські люди навіть не зауважили, як дозволили порушити паритет світського і духовного в суспільстві. Складність і навіть жорстокість перехідного періоду часто залишала людей один-на-один з їхніми проблемами, які викидали громадян не тільки на маргінес суспільного життя, але й ставили часто на межу виживання. Зневірені і розгублені пострадянські люди дуже часто ставали жертвами всіляких тоталітарних сект, діяльність яких взагалі не контролювали державні органи. Люди шукали спасіння у вищій силі, вірили, що якщо вони страждають тут, то їм обов'язково воздасться на небі. У складних ситуаціях віра в чудо залишалася ледве не єдиним психологічним рятівним колом. Але така віра паралізує ініціативність, веде до апатії і зневіри у власних силах.
Крах попередньої системи цінностей та усталених суспільних правил люди намагалися замінити релігійними практиками, пробували наново вибудувати свою, цього разу вже релігійну свідомість. Розвал радянської системи охорони здоров'я і відсутність подальших реформ у медичній сфері призвели до тотальної корупції, появи некомпетентних лікарських кадрів, браку медпрепаратів і вільних коштів у кишенях пацієнтів, якими вони мали б "віддячитися" лікарям. Фактично, людей опустили до часів глухого Середньовіччя, коли лікувалися тільки ті, хто мав гроші, решта були віддані у владу шаманам або приречені на тихе вимирання.
Проте святе місце порожнім не буває. Криза радянської системи видала під завісу на гора масу гіпнотизерів-шарлатанів, до чиїх послуг надавали навіть центральні канали телебачення. Анатолій Кашпіровський заворожував монотонним голосом мільйони телеглядачів, які притулялися хворими місцями до телевізійного екрану. Алан Чумак "заряджав" з екрана телевізора воду в банках, яку потім треба було вживати як ліки. Справжня пошесть охопила тоді мільйони ще зовсім недавно інтелігентних та освічених людей, які майже враз перетворилися на забобонних і темних.
Відтоді функцію лікарів на себе перебрали служителі культів, цілителі, віщуни, ворожки та інша мракобісна братія. Газети і телебачення зарясніли рекламами різних цілителів та ворожбитів. Людям обіцяли вилікувати все: від раку до СНІДУ, від псоріазу до енурезу. Священики традиційних церков мов води в рот понабирали і навіть не намагалися пояснювати своїм парафіянам, що вся та магія нічого спільного з християнством не має. Мовчали також вчені біологи, хіміки, фізики. Масовий гіпноз і чари надовго опанували суспільну свідомість і посіяли стійку недовіру до традиційної фахової медицини. Відсутність сучасного медичного устаткування в лікарнях стали компенсувати капличками, розп'яттями і фігурками Матері Божої. Дивно, але навіть у наш час можна почути від головного лікаря лікарні, що найбільшим його досягненням за останні десятиліття стало облаштування каплички на території медичного закладу.
Запрацювала ціла індустрія викачування грошей зі знедолених, хворих людей. Важко порахувати, скільки легковірів поплатилися життям, бо невчасно звернулися до лікарів, а розвозили свої кровні різноманітним шарлатанам. Так само важко назвати кількість смертей, які наступили тільки тому, що якась "віра" забороняє переливання крові або трансплантацію органів. Ціла ця епоха обскурантизму виховала особливий тип людини, з еклектичною свідомістю та парадоксальним способом мислення.
У цій системі цінностей були виховані такі типи, як, наприклад, два останні президенти України – Віктор Ющенко та Віктор Янукович. Люди з абсолютно еклектичною релігійною свідомістю, яка дивним чином чомусь не конфліктувала в їхній голові. Віктор Ющенко намагався презентуватися назовні як віруючий християнин, але водночас оточував себе різними оберегами з язичницьких культів. Він міг спокійно взяти від священика кропило і замість нього "посвячувати" надмогильні хрести Українських Січових Стрільців на Янівському цвинтарі. Поклонявся трипільським горщикам і скіфським бабам, вірив у козаків-характерників, носив князівські персні (вірячи у їх магічну силу) і жертвував гроші на церкви у Скиті Манявському. Віктор Янукович взагалі виявився людиною-оркестром. Він довіряв виключно одній конфесії – РПЦ Московського патріархату, але лікувати хворе коліно літав до алтайських шаманів, набиратися духовної наснаги їздив до старців з Афону. Жертвував гроші на лавру і не протестував, коли його обличчя стали зображати на іконах серед святих.
Маючи підтримку перших осіб держави, священнослужителі різних традиційних християнських церков кинулися ділити світ. Але любові між владою і церквою, в принципі, не може бути. Взаємний інтерес – так. Взаємовигода також може принести вагомі матеріальні плоди, а от любові – ні. Зростаючись із владою, церква перетворюється на один із підрозділів державного апарату. Вона не тільки забуває про своє покликання, вона перестає розуміти свою місію. А влада, своєю чергою, не залишає навіть найменшої щілинки в цьому дуеті. Проте такий симбіоз не може довго існувати. За все треба платити. І тоді справжнє нутро починає вилазити назовні.
Тоді патріарх РПЦ Кіріл не тільки носить годинники, вартість яких перевищує багаторічний бюджет більшості його вірян, але й намагається закріпачити за допомогою державних законодавчих актів якнайбільше вірних, що проживають на його "канонічній території". Наступним етапом у цій деградації є час, коли такі пастирі втрачають адекватність у сприйнятті дійсності і найголовніше – милосердя до людей. Саме цим можна пояснити слова цього пастиря про жахливий паводок на Далекому Сході Росії, який він назвав "прийняттям святого хрещення". "Очень многие крестятся там, кто не был крещен. Посреди той водной стихии, которая все разрушает, есть водная стихия, которая благодатью Божьей созидает, и, приобщаясь к этой водной стихии, люди наши в самое тяжелое время обретают надежду на спасение", — відзначив патріарх Кіріл після освячення Воскресенського храму на Соловках. Дивно, але патріархові чомусь байдужа доля звичайних людей, які втратили житло і засоби до існування. Йому одне сидить в голові – всі мають бути охрещені.
Другий випадок, який промовисто свідчить, що в багатьох церквах вихолощено саму суть християнства – любов до ближнього, є історія відносин президента Януковича із монахами і священиками з-під юрисдикції Московського патріархату. Кожного року українське телебачення давало пряму трансляцію з урочистих богослужінь у церквах Московського патріархату, де розмашисто хрестився Віктор Федорович та міністри його уряду. Ніщо не віщувало біди. Здавалося, що духовне єднання двічі засудженого і священнослужителів РПЦ є настілки монолітним, що його ніяка ворожа сила не зможе порушити. Церква також ішла на жертви заради великої дружби з владоможцем. Настоятель Києво-Печерської Лаври владика Павло кілька разів обурювався поведінкою "служивих", тобто служби охорони президента, які кожного разу перевіряли церкву на предмет безпеки, заводячи собак аж за вівтар, а під час причастя перемовлялися по рації. Але кожного разу владика "виправлявся" і казав, що його обурення не стосується самого президента, він у нас – чудова людина.
І от настав час істини. Віктор Федорович дозволив собі розвернути українську політику на сто вісімдесят градусів і заявив, що відтепер Україна буде намагатися інтегруватися у європейське співтовариство. В російських медіа почалася справжня антиукраїнська істерія. Президент Росії Путін кинувся до Києва святкувати дивну дату Хрещення Русі. При цьому для більшого авторитету прихопив із собою патріарха Кіріла. Але своя сорочка ближча до тіла, і Віктор Янукович не піддався на залякування навіть самого патріарха. Відповідь не забарилася. Києвом пройшли хресні ходи проти європейської інтеграції України. Священики і віряни УПЦ МП, які ще недавно зображали лик Віктора Федоровича на іконах, вдалися до найрадикальніших дій – вони прокляли його страшним прокляттям. Тепер вони дружнім хором читають 108-й Псалом із Псалтиря, який насправді є зверненням до Бога наслати прокляття на їхнього ворога. Тепер православні християни в релігійному екстазі промовляють на адресу Віктора Федоровича такі слова: "Да будут дни его кратки, и должность его да примет другой», «да будут сыновья его сиротами, и жена его – вдовою», «да взыщет заимодавец все, что есть у него, и пусть разграбят чужие труды его". Ось такий безславний кінець цієї владно-церковної любові.
І якщо у когось ще залишилася надія, що християнство – це релігія любові, то, напевно, він знає якесь інше християнство, а не те, що у Москві й Києві. Бо православні християни не скупляться на одне – на прокльони і анафеми для неугодних. Так вони прокляли окремих членів журі, яке розглядало проекти "реконструкції" (язик не повертається так це дійство назвати) Десятинної церкви у Києві. Отці відхилили один з проектів, який оголосили "неугодним Богові", а непоступливих членів журі нагородили прокляттям на увесь рід. В цих історіях дивує одне, хто і коли наважиться зупинити це мракобісся?
Магія
Якщо уважно пригледітися до релігійних практик українського народу, то можна жахнутися від того, що в більшості випадків християнством навіть не пахне. Тим, що наші люди сповідують принцип імені Степана Руданського – свічечку і Богові, і чортові, бо знайомих скрізь треба мати, вже нікого не здивуєш. Тим, що наш народ вперто відмовляється вірити в абстрактного Бога і всіма силами намагається його матеріалізувати, встановлюючи тисячі фігур, розп'ять, хрестів, каменів, капличок і таке інше, також нікого зненацька не заскочиш. Дивує одне, що самі священики цьому всьому сприяють і підігрують.
Самі священики погоджуються за певну плату освятити будь-що: квартиру, автомобіль, ковбасу, предмети побуту. Особливо просунуті отці освячують кабінети митарів, міліціонерів, суддів і прокурорів, де ті потім приймають "подячні" мільйони доларів хабарів або б'ють до смерті підслідних. Недопущені до високих кабінетів мають втішатися посвяченням автомобілів та регулювальних палиць працівників ДАІ. Обидві сторони, напевно, сподіваються кожен на своє: водій, що зачаровану машину даївець не зупинить, а працівник ДАІ на те, що жодне авто не проскочить повз його чарівний жезл.
Більшість вірян умудряється поєднати віру у християнського Бога з різними окультними ритуалами. Вони вірять у встановлення "маячка привабливості" та "зняття віночка безшлюбності", вірять у те, що "пороблено" і у наслання порчі, свято довіряють гороскопам і уповають на магію цифр. Водночас беруть шлюб у церкві, хрестять своїх дітей (при цьому пов'язуючи на руку червону ниточку, щоб у церкві не врекли), закликають священика для відспівування покійника. З цього всього проглядається виключно одне – віра в негайне чудо. А люди, котрим потрібне чудо, – маловірні й несамостійні. Вони будуть довго мріяти про чудо і за весь час не вдарять пальцем об палець, щоб самостійно вирішити якусь проблему. Одним словом, сподіватися на магію можуть тільки інфантильні й безпорадні люди.
А ще українці дуже вірять у всіляку символіку. Вони бояться загального запровадження ідентифікаційних кодів, бо там може критися "число диявола". Вони беруть шлюби у дні, коли симетрично складаються цифри у даті. Вони за першої ж нагоди хапаються за кількість депутатських голосів, відданих за право видобувати на Львівщині сланцевий газ і після того виходять на протест із настромленими на патики обскубаними курками, до тушок яких прикріплені записки з цифрами "66". В якій хворій голові міг зродитися такий перформанс? Чому ніхто з тих протестувальників не довіряє вченим, чому не реагує на наукові дослідження? Питання, на жаль, риторичні. І причина криється у деградованій освіті та міфологізованій свідомості.
Кіч
Мракобісся і магія, як правило, проявляються в суспільстві у вигляді бездарного кічу. Кічу не тільки мистецького, але й наукового і навіть світоглядного.
Символом релігійного дуалізму львів'ян є приміщення в самісінькому центрі міста, яке належить Лабораторії паранормальних явищ. Частина будинку ось вже кілька років пофарбована у глибокий синій колір, який контрастує з рештою фасаду. На львівських магів не діють ніякі приписи міських чиновників, ані те, що будинок стоїть у старій частині міста, ні те, що він викликає цілковиту дисгармонію в затишному куточку старого Львова. Це такий собі кічевий виклик львівській спільноті і водночас демонстрація безкарності свого невігластва: мовляв, дивіться, ми тут наклали купу лайна, а ви не смієте її прибрати, бо ми нашлемо на вас порчу. І працює. Ніхто з міських чиновників туди не заходить, ніхто не вимагає перемалювати будинок, бо бояться прокляття, порчі і віночка безшлюбності.
Нещодавно група учасників поважної наукової конференції відвідала святиню УПЦ КП Скит Манявський. Відчуття шоку з'явилося одразу після потрапляння на територію монастиря. Надбудови, новобудови, крикливі кольори і на додаток – оббиті блискучою бляхою куполи церков та дзвіниці. Такої концентрації кічу вже давно не доводилося бачити. Особливо дивує те, що монахи, які там тепер заправляють, прекрасно знають історію Скиту. Знають, що це було місце схимництва, а не символ розкошів. Але і це ще не все. Справжньою "родзинкою" цього монастиря є "Блаженний камінь". І не повірите, православні монахи підштовхують туристів до того, щоб вони повірили у камінь! А воду, яка скрапує у спеціальний піддон з-під каменя, вони вважають святою і цілющою. Для цього кроплять нею звичайну струмкову воду і продають у пляшечках по три гривні. "Ідьот бойкая торговля", як сказав би Остап Бендер. Знаючи недовірливість своїх прихожан, монахи влаштували чудо-атракціон перед храмом. Вони з посмішкою пропонують стати біля кам'яного хреста, наблизити до нього руки і переконатися, що від нього відходитимуть або тепло, або холод, або пощипування... Коментарі зайві, бо всі вчені з нашої міжнародної групи апробували цей атракціон на собі.
Не можуть не дивувати сучасну людину і різноманітні народні повір'я. Наприклад, що на день Усікновення голови Івана Предтечі не можна вирізати капусту на городі, не можна шаткувати капусту в цей день. Якою хворою має бути уява такого християнина, щоб у головці капусти побачити голову Івана Предтечі. Або ж заборона їсти яблука до свята Спаса. І взагалі, що означає "яблучний Спас", що означає "медовий Спас", або чому на день братів Макавеїв треба святити мак? Погоджуюся, все це гарні обряди, але з християнством вони не мають нічого спільного. Вони радше свідчать про примітивне розуміння і священиками, і парафіянами суті християнства.
Щодо магічних практик не пасе задніх і Українська греко-католицька церква. Справжнє здивування викликала стаття на порталі РІСУ про мощі 500 святих у храмі, що у Бориславі.
Отець Василів з гордістю заявляє журналістам, що "такого ви не побачите більше ніде в світі, хіба десь в Італії, але й там таких реліквій в одному місці може бути не більше двох десятків". Отець додумався до облаштування в храмі мощовика. А далі краще вдатися до цитування магічного отця, щоб нічого не пропустити.
Отже, надаємо слово отцю-доктору Василіву: "З одного боку мощовика заходяться всі матеріальні речі, з якими контактував Ісус Христос. Тут є і часточка ясел, де лежав Ісус, і часточка хітона, ризи і плащаниці, яка нині зберігається в Турині, є скалка столу, за яким зібралися Ісус та апостоли під час Таємної вечері, часточка колючки з тернового вінка, з цвяха, навіть часточка каменю з Гробу Господнього і того каменю з Гетсиманського саду, де молився Ісус. Є і часточка Животворящого хреста".
"Святий Бенедикт Нурсійський — покровитель Європи — тепер стереже спокій прихожан і в Бориславі. Його головні мощі знаходяться у церкві в Монте-Касіно. За останній рік, як підтверджує офіційна медична комісія, відбулося п’ять зцілень від СНІДу. Захистом вважається молитва до Бенедикта, а ще медальйон зі зображенням святого є оберегом під час морських, повітряних подорожей і навіть землетрусів. Вважається, що Бенедикт захищає від чарів. Тому люди тримають медальйони з його зображенням на вхідних дверях. До речі, такі обереги у церкві святої Анни замовляють аж у Ватикані".
"Третя частина мощовика присвячена Діві Марії та її родині. Серед реліквій найціннішою є часточка волосся Богородиці. Згідно із Євангелієм від Івана, апостоли Іван та Лука збирали волосся з гребінця та інші речі, які належали Пречистій. Нині найбільша частка волосся зберігається в Римі, в базиліці Санта Марія Маджоре. Є також шматочок хустини і ризи, а також часточка ризи і посоха святого Йосипа".
"Серед святих, яким нині можна поклонитися в церкві святої Анни, є й досить юні. Бездітні жінки приходять молитися до мощів Домініка Савіо — він помер у 14-літньому віці. У храмі, де він похований, бездітним жінкам дають дитячі льолі, торкаються ними мощів і моляться. Жінки якийсь час носять при собі сорочечку — місяць, два, три, а потім, як переконують, вагітніють".
Отець-доктор вважає, що для того,щоб описати всіх святих і дива, які вони творять, не вистачило б і ста сторінок. За його розповідями, зцілення відбуваються регулярно. Є багато випадків, коли відступає навіть рак. Хворі приходили, молилися перед майбутньою операцією, а потім нові аналізи і знімки нічого не виявляли.
В цій історії надзвичайно цікаво переплелися особливості релігійної свідомості західних українців. Тут маємо справу з абсолютно міфологізованою релігійною свідомістю, яка не має підтвердження навіть з боку самої Римо-католицької церкви. Відомо, що ніяких часток Марії Діви, Йосипа, Ісуса, ясел, хітона, тернового вінка, стола зі святої вечері не збереглося і не могло зберегтися. Зрозуміло, що підприємливий отець додумався до такого чуда, як мощівник. Воно б нічого, але отець-доктор поширює антинаукову інформацію, посилаючись на якусь міфічну медичну комісію, яка нібито підтвердила зцілення хворих на СНІД та ракових хворих. Результати діяльності цього отця-доктора можуть бути трагічними. Оскільки хворі, уповаючи на чудо, можуть невчасно звернутися до лікарів або ж злегковажити їхніми рекомендаціями. І тоді безневинне кічеве "чудо" перетвориться на трагедію для конкретних людей. І все тому, що отцеві хочеться назбирати якнайбільше грошей, щоб виставити усі "трофеї", а один мощовик коштує аж 80 тисяч гривень.
На завершення хотілося б додати, що коли українцям вдасться потрапити до об'єднаної Європи, тектонічних зсувів у релігійній свідомості європейців не станеться. Є ж там і дуже релігійні поляки та литовці. Є там і чехи – атеїсти. Проблема полягає у міфологізованій свідомості самих українців, при чому десь на рівні ХІХ століття.