15 листопада після запеклої передвиборчої кампанії у Молдові чинного президента Ігоря Додона перемогла Мая Санду. 48-річна економістка, голова правоцентристської партії «Дія і Солідарність», робить ставку на прискорення економічних і соціальних реформ та інтеграцію з Європейською Унією.
Незважаючи на великі суспільні очікування та оптимізм європейських лідерів, шлях на Захід буде дуже складним. Молдова – найбідніша країна Європи, і постійні економічні негаразди протягом останніх десятків років вигнали за кордон третину з 3,5 млн населення. Корупція роками була і є серйозною проблемою, з погляду прозорості, Молдова посідає лише 120-те місце (зі 180) в Індексі сприйняття корупції. У цій ситуації потрібно здійснити низку інституційно-правових реформ, оскільки без зміцнення основ держави відновлення економіки та цивілізаційний поступ будуть неможливі.
Початок великих змін?
Молдовани пов’язують з президентством Санду сподівання на відкриття нового розділу в історії країни. Високий рівень електоральної підтримки (майже 58% голосів у другому турі) свідчить про затребуваність кардинальних змін у політиці. «Кидаючи бюлетені у виборчі скриньки, мешканці Молдови вирішували: піде їхня країна на Захід чи залишиться на Сході», – пояснює доктор Кароліна Котулевич-Вісіньська (Karolina Kotulewicz-Wisińska) з Кафедри політичних наук Економічного університету в Кракові. «Амбіційна програма Санду – це шанс для економічного розвитку країни та вирішення таких проблем, як корупція та низький рівень життя. Важливо, що серед пріоритетів є також консолідація суспільства навколо ідеї демократичної держави за західним взірцем».
Як наголошує Котулевич-Вісіньська, наступним завданням нової президентки буде поліпшення міжнародного становища Молдови шляхом посилення відносин зі сусідами, Європейською Унією та США. Прийняття нового курсу зовнішньої політики означає розворот на 180 градусів щодо проросійської політики чинного президента. Санду також доведеться боротися зі сепаратистськими тенденціями в Придністров'ї та могутністю Росії, яка має на меті зберегти якнайширшу сферу впливу в Східній Європі. Геополітичні проблеми, які є спадщиною важкого минулого, все ще значною мірою формують внутрішнє становище в Молдові та визначають її позиції в реґіоні.
Прокляття геополітичного клінчу
У 1918–1940 роках Молдова входила до складу Королівства Румунія, від якого була відірвана за пактом Молотова-Ріббентропа та приєднана до Радянського Союзу як одна з республік. Після розпаду СРСР у 1991 році проголосила незалежність, але залишилася в російській сфері впливу, будучи частиною Співдружності Незалежних Держав. Москва постійно нагадувала про себе не лише своєю військовою участю в конфлікті 1992 року в Придністров'ї, але й економічним тиском, таким як ембарго на імпорт молдовських алкогольних напоїв, запровадженим 2013 року. Хоча в 1990-х Кишинів робив деякі спроби зблизитися зі Заходом, вони ніколи не набували форми послідовної стратегії, благословенної міжпартійним консенсусом.
У 1994 році Молдова долучилася до програми НАТО «Партнерство заради миру» та уклала угоду про співпрацю з Європейською Унією, але наступні уряди розривалися між Європою та пострадянським простором. Молдова була країною на роздоріжжі. Формальний статус нейтралітету, закріплений у Конституції 1994 року, унеможливлював подання заявки на членство в НАТО. У 2006 році Молдова підписала Індивідуальний план дій щодо партнерства, однак її влада наголосила, що не планує приєднуватися до Альянсу. Такий стан справ не змінило й пожвавлення євроатлантичної співпраці після революції в Україні 2013 року.
Напрям: Європа
У цій ситуації єдиним реальним сценарієм, який уможливлював зближення Молдови зі Заходом, стало зміцнення стосунків з Європейською Унією. Перспектива членства наблизилася зі залученням Молдови до Європейської політики сусідства у 2004-му. А наступним кроком стали чотирирічні перемовини щодо угоди про асоціацію. Підписана 2014 року угода офіційно набула чинності 1 липня 2016 року. Відповідно до її положень було створено зону вільної торгівлі, а також ініційовано процес законодавчих та інституційних реформ для наближення Молдови до стандартів ЄУ. Окрім економічної та енергетичної співпраці, великий акцент також був зроблений на боротьбі з корупцією та відмиванням «брудних» грошей.
«Інтеграція з Європейською Унією створює абсолютно нову перспективу, даючи Молдові шанс на вдосконалення в таких сферах, як економіка, законодавство чи демократичні стандарти. Перспектива членства в ЄУ – це також можливість вирішити багато соціальних проблем, тим більше, що місцеві політики часто кидали молдовське суспільство напризволяще», – наголошує докторка Кароліна Котулевич-Вісіньська. Однак, як вона наголошує, два питання кидають тінь на європейські прагнення Молдови: сепаратизм Придністров'я та глибокий розкол у суспільстві щодо оцінки напрямів внутрішньої та зовнішньої політики.
Складна головоломка з Росією на тлі
Про складність внутрішнього становища Молдови свідчить хоча б політична кар'єра Маї Санду. Її початки сягають 2012 року, коли після завершення роботи у Світовому банку вона обійняла посаду міністра освіти. Через чотири роки вона взяла участь у президентських виборах як кандидатка від заснованої нею партії «Дія і Солідарність». Однак у другому турі переміг Ігор Додон, котрий представляв Партію соціалістів Республіки Молдова. Через три роки Санду обійняла посаду прем'єр-міністерки коаліційного уряду, до складу якого входила, зокрема, партія президента. Важкий альянс тривав лише шість місяців і закінчився конфліктом щодо призначення генерального прокурора. Тоді соціалісти Додона посприяли успішному голосуванню щодо вотуму недовіри уряду Санду.
Суперечка, яка відбулася тоді в парламенті, стала однією з осей цьогорічної президентської кампанії, у якій Санду знову помірялася силами з Додоном. Вибори ознаменували собою сутичку між проєвропейським табором та адептами продовження проросійської політики, символом якої стало отримання Молдовою у 2017-му статусу спостерігача у створеному під егідою Росії Євразійському союзі. Додон навіть одержав підтримку від Володимира Путіна. Однак молдовани вирішили поставити на Санду, котра обіцяла зміцнити відносини зі Заходом. Її зовнішня політика стане суттєвою зміною, якщо порівнювати з діяльністю її попередника, котрий упродовж чотирирічної каденції 20 разів відвідував Москву.
Нова президентка здійснить один зі своїх перших візитів до Румунії, яка роками виконує роль адвоката Молдови у відносинах з Європейською Унією. Із цієї причини Санду прагнутиме відновити стратегічні відносини з цією країною, повністю занедбані командою Додона. Основою відносин між Бухарестом та Кишиневом є спільна історична та культурна спадщина. Молдовани можуть розраховувати на підтримку румунської влади у своїх зусиллях щодо здобуття членства в ЄУ.
Привид сепаратизму все ще на горизонті
Однак шанси на швидкий вступ до ЄУ псує ситуація в Придністров'ї, яку Кремль використовує для збереження свого впливу. У регіоні все ще живе пам'ять про анексію Росією Криму. У невизнаній міжнародною спільнотою Придністровській Республіці дислокується близько тисячі російських солдатів. Котулевич-Вісіньська зазначає, що спроби вирішити цю ситуацію тривають майже 30 років. «Варто пам'ятати, що Росія підтримує Придністров'я не тільки політично та у військовому плані, але й фінансово», – додає вона.
Своєю чергою в автономній Гагаузії в лютому 2014 року було проведено два референдуми, на яких виборці відхилили членство в ЄУ і вибрали приєднання до Митного союзу Білорусь-Казахстан-Росія. Тож, вживаючи заходів для сприяння членству Молдови в ЄУ, Маї Санду доведеться подбати про забезпечення територіальної цілісності країни. Кремль, маючи на своїх руках придністровську карту, може використовувати її для захисту власних інтересів. У цій ситуації Санду, намагаючись виробити modus vivendi у відносинах з Москвою, доведеться активно шукати підтримки своєї політики в європейських країнах та США.
Терміново потрібні реформи
Незалежно від питання врегулювання сепаратистських тенденцій у майбутньому, наприклад, у формі автономії Придністров'я, Санду вже зараз стоїть перед лицем іншої серйозної проблеми – несприятливою для неї політичною ситуацією в парламенті. У законодавчому органі зі 101 депутата Партія соціалістів Республіки Молдова наразі володіє найбільшою фракцією. У ній 37 депутатів, але завдяки партнерам по коаліції з Демократичної партії Молдови та незалежним депутатам табір Додони може розраховувати загалом на 52 голоси. Партія «Дія і Солідарність», очолювана Санду, наразі має 24 місця.
Наступні парламентські вибори мають відбутися аж 2023 року, а це означає, що єдиною надією на реалізацію програми табору реформ можуть бути лише дострокові вибори. Уряд і парламент мають найбільші повноваження, президент лише репрезентує країну на міжнародній арені, він також може задавати тон для публічних дебатів. «Можливо, після того, як Санду складе присягу, вона та її політичний табір вживатимуть заходів для прискорення виборів. Без зміни складу парламенту реалізація програми глибоких реформ зазнавати серйозних труднощів», – зазначає Котулевич-Вісіньська. «Водночас можна сподіватися, що завдяки своїй позиції президентка зможе успішніше переконувати суспільство у правильності своїх поглядах та напрямах розвитку держави. У майбутньому можна очікувати збільшення кількості виборців, які підтримають демократичні, прозахідні зміни», – наголошує вона.
Тим часом ситуація в Молдові погіршується з кожним тижнем. За прогнозами МВФ, через пандемію коронавірусу цього року ВВП скоротиться на 4,5%. Більше того, якщо економічна криза в Європі продовжиться, частина економічних емігрантів може повернутися на батьківщину. Це було б болісним ударом, оскільки фінансові трансферти від молдован, котрі працюють за кордоном, своїм родинам, становлять 15-20% ВВП. Санду мусить поспішати, оскільки економічна нестабільність підживлюватиме соціальні заворушення, і це може відкрити шлях для повернення Додона до влади. І такий сценарій розвитку подій був би на руку Росії.
Переклад з польської
Текст опубліковано у межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.
Оригінальна назва статті: Sen o Europie