Музей і авангард

До річниці візиту до Львова Філіппо Марінетті

29 травня

Претекстом для організованого наприкінці квітня Центром міської історії Центрально-Східної Європи циклу заходів під спільною назвою «Культура (без) пробілів: про спадки авангарду у Львові» стала річниця візиту до Львова Філіппо Марінетті – автора першого в історії мистецтва маніфесту. Появу «Маніфесту Футуризму» було визнано символічним початком авангардних рухів Європи. На завершення програми відбулася розмова присвячена заплутаним зв’язкам явища авангарду з явищем музею.

Міг би закрастися сумнів: чи було добрим задумом з нагоди «вшанування візиту» Марінетті до Львова (тобто, того, хто закликав до руйнування музеїв) розмовляти власне про музеї, а точніше про перспективи функціонування авангарду в українських локаціях? Однак цього типу несхематичні співставлення бувають дражливо-катарсисними, а тому можуть стати імпульсом для появи несхематичних рішень. Музеї можна зруйнувати, можна зруйнувати і відбудувати, можна спробувати перебудувати, а можна нічого не робити.

Афери, облудні приписи, персональні конфлікти, контраверсійні конкурси на посади директорів – із всім цим нам сьогодні асоціюється світ українського музейництва. Прагнемо змін, хай не конче таких радикальних, але суттєвих і тому помітних.

Авангард конструює нове, бунтує, намагається вписатися в критикований чинний порядок і поволі нарощує м’язи. Рефлексії над його історією може активізувати так нам потрібний новий погляд на культуру, допоможе вписатися в новочасний дискурс.

Музей залишається ключовою фігурою-інституцією для творення спільноти і то не тільки спільноти мистецької. Маніфести, дискусії, зміни концепцій, цифризація/диґіталізація і комерціалізація не занизили, ба навпаки, зміцнили позиції музеїв у сучасному світі. Немалу роль у цьому процесі зіграв мистецький авангард. Музей – то віддзеркалення загальних процесів, які відбуваються «зовні»: політичних процесів, змін у поглядах на історію, методологічних змін і, нарешті, змін розуміння функції мистецтва.

Музей стає лабораторією, яка не занадто швидко, але й не занадто повільно реагує на зміни, що відбуваються, і в процесі експериментів створює щоразу новий продукт під уважним оком щораз іншого наратора. Поняття спільноти світу мистецтва передбачає присутність в системі поля мистецтва, вихід поза буденність, участь у певних ритуалах, в своєрідному процесі контакту з мистецтвом, зустрічі людей зі схожими вподобаннями, організацію спільних ініціатив для подальшого розвитку мистецтва або просто для приємності від співучасті .

Довкола твору мистецтва постає інший, окремий світ, світ аматорів, котрий завдяки своїй відкритості стирає суспільні межі, а завдяки функціонуючим інституціям може сприяти демократизації.

Поділ в межах спільноти передбачає процес кількісного збільшення пропозицій, появу нових кіл зацікавлень, нових спеціалістів і нових виставкових просторів. Цей процес схожий на процес брунькування: у природний спосіб розширює простір культури як фізично, так і ментально.

До дискусії, котра відбулася 30 квітня у львівському Національному Музеї, було запрошено: Лізу Герман – кураторку, ініціаторку платформи Open Archive, членкиню групи розробників концепції Музею Сучасного Мистецтва при Національному Музеї в Києві; Пьотра Рипсона – віце-директора Національного Музею у Варшаві, екс-куратора Замку Уяздовського; Ярослава Сухана – директора Музею Мистецтва в Лодзі.

Наріжним каменем дебатів були події, пов’язані з оголошенням в Польщі 2017 року – роком авангарду, де проблему авангарду потрактували як простір для рефлексії над культурою ХХ століття. Коли в суто мистецькій ситуації виникла ситуація політична. Учасники дискусій шукали паралелей між тим, що відбулося 100 років тому і добою теперішньою з її специфічними політичними конотаціями. Якого мистецтва потребувала/потребує держава? Якого мистецтва потребує суспільство? Які наративи ідентичності вибрати? Та чи потрібно такий вибір взагалі робити? На маргінесі варто теж підкреслити вагу музейної спільноти як середовища, що солідарно пропонує певну візію, не зважаючи на не завжди схожі політичні погляди своїх представників.

Добір доповідачів дозволив презентувати теми з різних позицій. Наприклад, з позиції Рипсона – як творця нової концепції галереї мистецтва ХХ століття в межах старої структури, якою є столичний Національний Музей; Сухана – як директора найважливішої в Польщі локації, яка займається авангардом; Герман – як представниці середовища мистецьких українських інституцій, які перебувають на стадії створення.

Розмова проходила в двох напрямках. З одного боку, учасники старалися окреслити те, чим є і чим повинен бути сьогоднішній музей, які його завдання і можливості. Принагідно вказавши на викарбувані на стінах не одного закладу тези, які варто згадати з огляду на нашу ситуацію. Тобто, про те, що музей є публічною інституцією і пов’язаний з конкретною спільнотою, з якою і для якої повинен працювати. З другого боку, учасники розважали над проблемою спадщини авангарду, її місця в сучасній культурі, про нові інтерпретації, стан досліджень і способи репрезентації.

Існує колосальна різниця між польською ситуацією, де відбувається вже чергова реінтерпретація авангарду, і українською, де спадщину авангарду щойно починають зауважувати і де щойно з’являються перші спроби залучення його до музейних колекцій. Все це демонструє, який довгий шлях треба ще пройти і скільки ще цікавих відкриттів очікують нас попереду, якщо нарешті позбудемося топосу інструменталізації творів мистецтва у вузько національному контексті.

Цикл заходів організував Центр міської історії Центрально-Східної Європи за підтримки Інституту Адама Міцкевича.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
У Львові назвали найкращі книги 25 Book Forum
Головні новини Львова за 20 вересня
Люди, які напали на палац культури у Львові, «засвітились» на відео з камер спостереження
Широка Помісна коаліція
Верховна Рада обрала 14 нових членів ЦВК
СБУ проводить обшуки в компанії «ПБС» та у ресторанах на Буковелі
Група праворадикалів захопила палац культури у Львові, щоб зірвати неіснуючі «фашистські заходи»
У Львові 71 будинок залишився без гарячої води
Петицію про будівництво сміттєпереробного заводу у Львові підтримав лише 31 депутат міськради
Верховна Рада підтримала поправки до Конституції щодо євроатлантичного курсу України