25 липня кав’ярня-галерея «Штука» запросила учасників Клубу шанувальників Галичини на розмову про Музей науки і техніки у Львові - його минуле і перспективи, експонати та організаційні ідеї. Відвідувачі мали нагоду поспілкуватись із Михайлом Шингельським, заввідділом Музею історії техніки Львівського історичного музею.
1874 року у Львові розпочав роботу Міський Промисловий Музей. Перші зали розташувались у Стрільниці на вулиці Курковій, сучасній – Лисенка, експонати купувались у Відні та Парижі. Згодом з’ясувалось, що проект дуже вигідний, тож 1878 року його було перенесено на перший поверх міської ратуші. Але промисловий музей – не те саме, що технічний: тут було представлено не засоби та інструменти виробництва, а його результати.
У 1890 році в газетах надрукували новину про ідею створення уже технологічного музею, озвучену на засіданні міськради. Під цю справу мало бути виділене приміщення на теперішньому проспекті Шевченка, а торгово-промислову палату зобов’язали проконтролювати виділення коштів. На жаль, задум не втілився у життя. Та ж доля спіткала ініціативу польських техніків, з’їзд яких у 1910 році письмово затвердив потребу у такій науково-просвітницькій інституції.
Чергова безуспішна спроба створення технічного музею зафіксована у 1970-х роках, коли влада запропонувала відкрити музей космонавтики. Згідно рішення обкому трамвайне депо на стику вулиць Вітовського, Гвардійської та Сахарова було передане для формування експозиції нового музею. Ініціативна група згодом отримала назву Галицького авіаційного історико-технічного товариства (ГАІТЕТ) та існує до цього часу.
Тут варто трохи відволіктись на історію комплексу приміщень депо. Їх будівництво розпочалось 1893 року під керівництвом архітектора Альфреда Каменобродського. Першими були збудовані ангар, найближчий до вулиці Гвардійської, та електростанція постійного струму (1894р.), яка стала великим кроком у поступі Львова, адже з 1896 року була джерелом електроенергії для вуличного освітлення. Другий ангар датується 1907 роком. А останній - середній і найбільший - відкрився 1923 року. Проектувались ангари за найкращими зразками тогочасної промислової архітектури із використанням найновіших досягнень галузі. Львівський електричний трамвай розпочав рух у 1894 році, маючи уже усю потрібну інфраструктуру. Подію було приурочено до приїзду цісаря Франца Йосифа на Галицьку крайову виставку. Століттям пізніше, у 1980-х, ангари хотіли знести, щоб очистити територію згідно проекту прокладання метро. Підземний трамвай у Львові міг стати реальністю, якби палац Потоцьких не почав розтріскуватись після викопування вентиляційної шахти у його дворі.
Найімовірніша причина краху усіх намірів щодо створення музею – характерна для тих часів соціальна та економічна нестабільність.
У 1994 році обласна рада прийняла рішення таки нарешті створити масштабний музей техніки у Львові та делегувала цей обов’язок Львівському історичному музею (ЛІМ). Людиною, що взялась за організацію справи, став покійний Юліан Павлів – викладач «Львівської політехніки», голова комісії з питань культури у ЛМР і добрий знавець ситуації у промисловості регіону. Саме він запросив Михайла Шингельского взяти на себе працю куратора майбутнього музею, який зараз організаційно функціонує як відділ ЛІМ-у.
Спільними зусиллями Михайла Шингельського, колишнього технічного директора «Львівського автобусного заводу» і наукового співробітника історичного музею Романа Пака, Героя України Юрія Шухевича, професора Мирослава Романюка, у 2002 році вдалось переконати тогочасного мера Любомира Буняка у необхідності завершення розпочатої справи. Наступними етапами стали підготовка і затвердження документів для реєстрації ангарів як пам’яток промислової архітектури місцевого значення. Станом на сьогодні споруди чекають своєї черги для занесення у Державний реєстр нерухомих пам’яток України уже національного масштабу. 2004 року великий ангар було передано в оренду Львівському історичному музею на 50 років, решта приміщень використовуються «Львівелектротрансом».
У 2005 році Любомира Буняка на посаді міського голови змінив Андрій Садовий, що відповідно змінило і бачення міської адміністрації напрямків розвитку культурної сфери. Тож ентузіастам створення масштабного музейного комплексу довелось акумулювати усі аргументи, енергію та однодумців, щоб знову лобіювати свій задум, адже угода про оренду ангарних приміщень музеєм опинилась під загрозою розірвання.
Зараз майже вся документація, що стосується передпроектних пропозицій, облаштування, уже готова. Наступного року Михайло Шингельський вважає найдоцільнішим знайти кошти для робочих проектів. Поки-що експонати зберігаються у фондах Львівського історичного музею. Їх кількість – близько двох з половиною тисяч, більшість - компактні, адже на громіздку техніку важко знайти місце. Майбутній музей міститиме розділи електроніки, важкої, побутової, старовинної техніки, має бути інтерактивним і цікавим для відвідувачів різного віку, особливо – дітей. До експозиції обов’язково увійдуть інформаційні блоки про численні унікальні винаходи, промислові об’єкти, видатних особистостей, які спричинили розвиток технічної думки на теренах Львова.
Час від часу музей відкриває свої двері, щоб запросити відвідувачів на якусь короткочасну подію: навесні 2009, 2010 та 2011 року - на фестиваль «Лінія втечі», у березні цього року – на урочисте відкриття Львівського Тижня Моди, а у травні – на кількаденну виставку невеличкої частини експонатів із фондів Львівського історичного музею «Прийди і подивись».
Опираючись на пережитий досвід співпраці з міською владою, Михайло Шингельський можливість передачі ангарів під музей у користування приватному інвестору вважає безперспективною бюрократичною процедурою. Натомість розташування у іншому просторому приміщенні – варіант надзвичайно дорогий і малоймовірно, що окупний. Попри все, Михайло Шингельський – оптиміст і полишати свою нелегку працю наміру не має. Стверджує, що рішення знайдеться, і час, коли кількість меценатів зросте, а бізнесмени свідомо інвестуватимуть у культуру, бажаючи покращити свій імідж, - не за горами. До того ж, вірить у майбутні успіхи властиво Львова – магнетичного міста із великим потенціалом.