З часів радянської перебудови українські та й львівські музеї перебувають у жалюгідному стані. Існує чимало пропозицій, як підвищити рівень і культуру спілкування музею з аудиторією, його соціальний статус, а також покращити економічний стан. Наразі ні одна з існуючих теорій порятунку музеїв не може бути виконана негайно – всі вони мали б здійснюватись протягом багатьох років. А між тим існує нескладний спосіб, як швидко покращити справи музеїв. Полягає він у введенні в освітню програму такого предмету як музейна педагогіка.
Музейна педагогіка знаходиться на перетині педагогіки, психології та, власне, музеєзнавства. Саме поняття «музейна педагогіка» виникло на початку ХХ століття в Німеччині. Спочатку воно використовувалося просто для позначення напрямку музейної діяльності, який переважно зорієнтований на роботу з учнями. Пізніше було сформульовано ідеї про освітнє значення музею і запропоновано новий підхід до відвідувача як до учасника діалогу. За допомогою таких «музейних діалогів» німецький вчений А.Літварх довів, що роль посередника допомагає відвідувачу у спілкуванні з мистецтвом та розвиває здатність бачити і насолоджуватись експозицією. Згодом «посередники» були названі музейними педагогами.
Зараз в Україні роблять спроби повернутися до музейної педагогіки, про яку успішно забули в часи радянської перебудови. Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України розробив інтегровані курси «Мистецтво» та «Художня культура», які в якості експерименту почали впроваджувати у львівській СЗШ №50. Це дало можливість проводити інтегровані уроки з української літератури, історії, музики, образотворчого мистецтва, художньої культури, світової літератури, англійської мови. Уроки ведуться на експозиціях Національного музею у Львові ім. А.Шептицького, Історичного музею, різноманітних художньо-меморіальних музеїв, як-то ім. О.Новаківського, І.Труша тощо. Екскурсовод і вчитель проводять ці уроки за спеціальною програмою, яка допомагає малюкам пізнавати шкільну програму за допомогою побаченого у музеї.
На жаль, небагато шкіл Львова поставилися до музейної педагогіки з належною увагою і в повній мірі використовують її можливості. Лише у згаданій СЗШ №50 під час літньої практики відбувається «Педагогічний марафон» під керівництвом вчителя-методиста, заслуженого вчителя України Ласкій Ірини Валентинівни. У «Педагогічному марафоні» задіяні учні 1-8-х та 10-х класів, які ходять на екскурсії, інтегровані уроки в музеях, беруть участь у брейн-рингах та круглому столі, який стає підсумком марафону. Експеримент з музейною педагогікою триває у Львові вже сьомий рік. До нього залучено декілька шкіл, отже, можна говорити, що ми маємо покоління молоді, для якої відвідувати музеї - звична і приємна справа. Питання в тому, що їм робити далі зі своїми знаннями і прагненнями, чи, можемо припустити, навіть звичкою, відвідування музеїв?
Переймаючи досвід п'ятидесятої львівської школи, я вирішила спробувати застосувати потенціал музейної педагогіки для вивчення предмету «Релігієзнавство» студентами Інституту підприємництва та перспективних технологій, що діє при Національному університеті «Львівська політехніка». Отримавши від керівництва «добро» і заручившись згодою самих студентів, я почала діяти. Щоб не порушувати навчальної програми з дисципліни, лекції вирішено було проводити як звичайно, в аудиторії, а семінарські заняття у Львівському музеї релігії. Результат перевищив всі очікування. Студенти були у захваті від самих себе, тобто від того, що вони розуміють і знають про що йдеться в розповіді екскурсовода. Вони ставили доречні запитання, водночас намагаючись доповнити його розповідь, спираючись на власні знання, отримані на лекції.
Такий невеличкий досвід в межах декількох груп маленького інституту, звісно, не можна вважати незаперечним аргументом на користь масового впровадження у ВИШах музейної педагогіки, але й скидати цей успішний приклад з рахунків теж не варто. Потенціал музейної педагогіки заповнити прогалини в деяких освітніх дисциплінах, які залежать від сучасних процесів глобалізації, які є характерними нині для всіх сфер суспільного життя. До можливостей музейної педагогіки зараховується виховання уміння візуалізації величезного потоку інформації, якою оточена сучасна молодь. Це, у свою чергу, допомагає систематизації і виникненню навичок помічати деталі. Вагомим також є і питання музейної культури відвідувачів.
Значення і корисність музейної педагогіки як для освітян, так і для самих працівників музеїв є очевидною. Перші отримують молоду генерацію, яка поціновує надбання національної та світової культури, інші - дивіденди у вигляді грошових надходжень та популяризації власної діяльності.
Оскільки сучасна молода людина нової формації, за визначенням, є діалогічною (а не монологічною), музей також повинен шукати нові форми спілкування, за яких робота з аудиторією відбувалася б більш ефективно, популяризувати нові технології в музейній освіті. Основна увага музейної педагогіки зосереджена на дитячій та підлітковій аудиторії. Тому варто переходити від одиничних і епізодичних контактів із відвідувачем до створення багаторівневої системи музейної освіти, що дозволить долучити до музею і до його культури якомога більшу кількість молоді.
Крім того, це реальний шанс підняти відвідуваність музеїв та покращити їх фінансове становище. ВИШ, студенти якого навчаються на комерційній основі, цілком безболісно може виділити з отриманих за навчання грошей невелику суму, щоб замовити цим студентам музейні екскурсії.
Фото зі сайту dzyga.com.ua