«Музика долає кордони і говорить до всіх»

Девід Хольцінгер – австрійський диригент, який однаково впевнено почувається і в класичній симфонічній музиці, і в оперному театрі. Свою популярність він здобув завдяки сміливому підходу до складних творів та винятковій точності виконання.

17 жовтня о 19:00 Хольцінгер вперше виступить у Львові. У Львівському органному залі відбудеться концерт «Симфонічна романтична музика», де маестро диригуватиме Луганським філармонійним оркестром. У програмі – шедеври Шуберта, Дворжака, Сібеліуса. Але сьогодні у цій статті познайомимося ближче з молодим диригентом, якому аплодують престижні сцени від Австрії до Китаю.

Девід Хольцінгер навчався у Відні та Дрездені, а його оперний дебют відбувся у 2015 році. Працював капельмейстером на Тірольському фестивалі в Ерлі, а з 2022 року є запрошеним диригентом Бранденбурзького театру. У 2017 році він заснував власний Exedra Ensemble та активно працює із сучасною музикою.

​Його гастрольна географія охоплює Європу та Азію – від європейських оркестрів до колективів у Китаї. Крім того, диригент є художнім керівником літнього фестивалю Beethoven plus, концепція якого полягає в поєднанні спадщини Бетховена з музикою інших епох та сучасними творами.

Візит Давіда Хольцінгера до Львова у жовтні 2026 року – це не просто чергові гастролі, а потужний жест солідарності. У своїх інтерв'ю європейським медіа дириґент послідовно відстоює ідею суспільної місії митця.

Для нього дуже важливою є роль музиканта у сучасному соціально-політичному житті. «Музика має дивовижну здатність об'єднувати людей незалежно від їхніх поглядів. Я вважаю, що завдання артиста – не робити гучні політичні заяви зі сцени, а фокусуватися на соціальній залученості (social engagement). Наша місія – створювати простір, де люди через культуру можуть знайти спільну мову, відчути підтримку та єдність, що є критично важливим для суспільства сьогодні», – говорить музикант.

Його рішення приїхати до України та виступити з оркестром Луганської обласної філармонії демонструє, що європейська культурна спільнота залишається пліч-о-пліч з українцями.

Ваш приїзд до Львова в цей час – це потужний жест. Що цей візит означає особисто для вас і чому для вас було важливо приїхати та виступити тут?

Я вірю, що музика долає кордони, говорить до всіх народів і об'єднує людей. Наповнити світ людяністю – ось її головне послання. Особливо зараз зв'язки між людьми, музикантами та колегами з України мають залишатися активними та постійними. Особисто для мене цей візит – можливість перетворити це переконання на щось конкретне: проводити репетиції, обмінюватися ідеями та разом зіграти концерт. Я усвідомлюю, що приїхав як гість, тоді як музиканти й слухачі щодня живуть із наслідками російської війни. Це робить уміння слухати ще більш важливою частиною мого перебування тут.

Сподіваюся, наша спільна робота зможе стати початком тривалих мистецьких зв'язків.

У своїх інтерв'ю ви часто говорите про «соціальну залученість» музикантів. Якою ви бачите роль класичної музики та міжнародних артистів в Україні сьогодні? Чи може мистецтво слугувати формою підтримки та терапії під час війни?

Для мене соціальна відповідальність музикантів починається з розуміння того, що культурне життя має значення для суспільства. Концерт збирає людей разом, щоб слухати, міркувати та відчувати щось спільно. Право на це культурне життя не зникає через зовнішні обставини. Я вірю, що музика може надати емоційну підтримку як у складні, так і в радісні часи. Вона здатна висловити почуття, які важко втілити у слова, і може подарувати насолоду, енергію та відчуття єднання. Я б з обережністю використовував слово «терапія», але в спільному проживанні досвіду, де є місце і для смутку, і для радості, неодмінно є щось таке, що живить і підтримує.

Міжнародні артисти також мають практичну відповідальність: підтримувати співпрацю, запрошувати українських колег, виконувати українську музику та допомагати тому, щоб цей культурний обмін тривав і поза межами окремих візитів.

Для свого українського дебюту ви обрали «П'яту симфонію» Шуберта, «Чеську сюїту» Дворжака та «Сумний вальс» Сібеліуса. Чому саме ці три твори? Який емоційний чи філософський зв'язок ви бачите між ними та сьогоденням?

Ці три твори поєднують дуже індивідуальні музичні та стилістичні голоси. Як австрійський музикант, я відчуваю особливу близькість до Шуберта. У його «П'ятій симфонії» я люблю прозорість, природність і контраст. У цій музиці є велика інтимність.

У мене «Чеська сюїта» Дворжака викликає сильне відчуття приналежності та дому. Вона містить дуже танцювальні, фольклорні теми. Її теплота й ритмічний характер відтворюють цілу спільноту, її звичаї святкувати, пам'ятати й виражати себе.

«Сумний вальс» Сібеліуса пропонує іншу перспективу: танець стає крихким. І ми пізнаємо силу значення спогадів – емоційного, примарного світу на противагу гіркій реальності. Що об'єднує ці твори для мене, так це близькість радості й уразливості. За нинішніх обставин цей зв'язок може набувати особливого резонансу. Але значення цих п'єс завжди залежить від того, що кожен слухач приносить із собою.

«П'ята симфонія» Шуберта – дуже світла й прозора, вальс Сібеліуса – глибоко меланхолійний, а Дворжак додає слов'янського колориту. Яку емоційну подорож через цей контраст ви готуєте для львівської публіки?

Я би хотів, щоб слухачі відчули, наскільки багато різноманіття криється в кожному з цих світів. Світло Шуберта має свої тіні. Життєлюбність Дворжака має як енергію, так і ніжність. А в Сібеліуса я чую моменти, коли меланхолія поступається місцем майже непереборному жагучому бажанню жити. Моє завдання як диригента – зробити ці зміни відчутними через фразування, тембральні барви й те, як музика дихає.

Контрасти можуть загострити нашу увагу й зробити нас сприйнятливішими до того, що буде далі. Наприклад, коли після концерту публіка залишає зал. Сподіваюся, цей вечір подарує і насолоду, і привід для роздумів. Кожен слухач повинен мати свободу відчути це по-своєму. Немає єдиної емоції, яку всі обов'язково мають забрати із собою додому.

Ви виступатимете з Академічним симфонічним оркестром Луганської обласної філармонії. Це колектив із трагічною та водночас героїчною історією, який був змушений двічі евакуюватися через російську агресію (у 2014 та 2022 роках). Що ви відчуваєте, працюючи з музикантами, які зберегли свій оркестр попри війну та евакуацію?

Я підходжу до цієї співпраці з величезною повагою та вдячністю. Кожен оркестр – це чутливий організм, який береже спільну пам'ять: способи слухати, відчувати тонкощі гри, реагувати та працювати разом, що формується роками. Зберегти це через дві вимушені евакуації – це дивовижний подвиг. Ці музиканти зберегли музичну спільноту живою в обставинах, які вимагають від них надзвичайно багато особистих сил.

Це накладає на мене й чітку відповідальність. Я повинен приїхати підготовленим, уважно слухати й запропонувати такі музичні ідеї, які дозволять нам плідно працювати разом. Їхня майстерність, їхні індивідуальні голоси та амбіції заслуговують на нашу повну увагу. Я хочу, щоб наша співпраця була гідна тієї відданості, яка зробила цей концерт можливим.

Що б ви хотіли побажати українській публіці напередодні концерту?

Насамперед я бажаю вам безпеки, справедливого й тривалого миру, а також свободи будувати своє майбутнє у власній країні.

Що ж до нашого спільного вечора, то я сподіваюся, що музика подарує тепло, хвилини радості й трохи простору, щоб вдихнути на повні груди. Я також хочу подякувати кожному, хто робить можливим продовження виступів цього оркестру, та усім, хто приходить слухати. Для мене велика честь розділити цей концерт із вами. Я щиро вдячний за це запрошення.

Фото з офіційного сайту Девіда Хольцінгера