Міністерство закордонних справ Ізраїлю засудило марш до річниці створення дивізії «Галичина», який відбувся 28 квітня у Києві. Про це повідомив речник Міністерства закордонних справ Ізраїлю Ліор Хаят.
Посадовець заявив, що його відомство стурбоване цим парадом в центрі Києва, та нагадав, що «підрозділи СС причетні до жахливих злочинів під час Голокосту» (жоден із емігрантів-колишніх учасників дивізії «Галичина» не був визнаний винним у скоєнні воєнних злочинів, – ред).
МЗС Ізраїлю також наголошує, що збереження пам'яті про Голокост та боротьба з антисемітизмом — це не лише власні справи кожної країни, але і частина колективної відповідальності всього людства.
«Ми засуджуємо прославляння нацистських пособників, що триває, і очікуємо, що український уряд беззастережно засудить всі подібні явища і запобігатиме їхньому повторенню», – йдеться у повідомленні.
Нагадаємо, що у Києві 28 квітня відбувся марш із нагоди 78-ї річниці створення дивізії «Галичина». Приблизно 500 людей колоною пройшлися з Арсенальної площі до Майдану Незалежності.
Екс-голова Інституту нацпам'яті й депутат від «Європейської Солідарності» Володимир В'ятрович не підтримав ідею проведення маршу.
Дивізія «Галичина» – підрозділ у складі військ Ваффен-СС Німеччини, який існував у 1943-1945 роках. Набір до дивізії був оголошений 28 квітня 1943 року.
До вступу в дивізію галичан підштовхували дії більшовиків, про антиукраїнські репресії яких на той момент вже було відомо.
Ініціатором створення дивізії був губернатор Галичини бригаденфюрер СС Отто Вехтер. За рішенням Гіммлера, дивізія не мала права мати назву «українська», щоб не пропагувати ідею незалежності України.
Її назвали «галицькою», бо складатися вона мала з жителів тієї частини країни, яка раніше належала Австрії, тобто з «австрійських галичан», а не з українців.
Сучасний державний герб України – Тризуб – був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев».
Понад 80 тис. українських чоловіків, переважно молодь віком 17–19 років, добровільно зголосились до дивізії; близько 30 тис, за різними даними дослідників, не пройшли відбір.
У травні-червні 1943 року зарахували у дивізію тільки 13 тис, у листопаді було додатково призвано ще 6 тис, тож у навчальні табори відправили 17 200 осіб.
Після капітуляції Німеччини дивізія в італійському Ріміні здалася у полон англо-американським військам і була інтернована. У травні-червні 1947 року українські вояки були переведені в Англію, а через кілька місяців їх звільнили.
Після 1948 року дивізійників прийняли у Британії, США, Канаді, Австралії, Аргентині й інших країнах.
Цьому сприяло те, що генерал «1-ї Української дивізії Української національної армії» Павло Шандрук мав зустріч із папою Римським Пієм XII, під час якої пояснив історію створення дивізії, її мету, за що вона боролася і чим відрізнялася від німецьких формувань СС.
Після закінчення Другої світової війни протягом років лунали звинувачення у скоєнні воєнних злочинів вояками дивізії, зокрема проти поляків та євреїв.
На вимогу Фонду Візенталя і деяких членів парламенту Канади в 1986 році для розслідування фактів можливої присутності в Канаді воєнних злочинців, в тому числі вихідців з України і країн Балтії, була створена так звана Комісія Дешена.
За результатами вивчення архівних матеріалів і допиту свідків у Канаді й Західній Європі комісія підготувала звіт, в якому жоден із емігрантів-колишніх учасників дивізії «Галичина» не був визнаний винним у скоєнні воєнних злочинів під час Другої світової війни.