У Бишкові, на Жовківщині, розвінчують міфи, що українське село помирає. На 700 дворів 24 підприємці.
«На своєму господарстві ми утримуємо сім корів. Свиней. Маємо зараз пару десятків поросяток. Недавно народилися від п'яти свиноматок. Отак трудимося», – розповідає фермер Галина Губка.
Таке господарство на своїх плечах тримають пані Галина з чоловіком. Розводять свиней і продають молочну продукцію. Частину здають державі, але це, кажуть, справа – невигідна. Тож змушені їздити й на базар у Жовкву.
«По три гривні за літ держава приймає. То є дуже мало. Хоча би до п'яти гривень підняли ціну, то можна би було тримати корів. А так, то все переробити на базар, самі розумієте, тяжка справа», – каже пані Галина.
Щоправда від держави мають дотацію на корів. Але це лише тисяча гривень на рік за голову. А недавно отримали ще доїльний апарат. Тепер мріють модернізувати корівник. Провести воду і світло до кожного стійла і підстелити рогатим килимки. Для цього подаються на канадський грант. Наразі ж навчалися у їхніх фахівців, як правильно поводитися з худобою.
«Вони розказували, як доглядати худобу, як годувати. Корові навіть треба педікюр і манікюр робити, як виявилося. Їм треба чистити ратиці, підрізати то все. Ми перший раз таке почули», – говорить фермер Микола Губка.
А от пан Ігор займається овочівництвом. Каже, його помідори беруть охочіше, аніж херсонські.
«Мої помідори дуже добрі, бо одразу з поля. Я їх збираю доспілими, червоними. Найкраще, коли зібрати червоними, а не зеленими. А Херсон пока довезе, то вони їх збирають і бурими, і зеленими», – каже фермер Ігор Лущик.
Він першим у Бишкові став фермером. Ще у далекому 92-му, коли тільки розпадалися колгоспи. Мав 150 гектарів поля, але врешті залишив собі 5 гектарів.
«У нас звикли займатися гігантоманією. Ось, наприклад, поляки. Вони переважно по 5-10 гектарів, ну до 15. А нас, та ще й Росію закидають всім: і яблуками, і овочами, і м’ясом», – каже пан Ігор.
Але й вирощене у Бишкові можна побачити на прилавках за кордоном. Найбільше із тутешніх підприємств – «Агрофрутіка» – постачає заморожену полуницю та суницю у Євросоюз. Сюди навідуються іноземні делегації, а вся Західна Україна приїздить на сезонні заробітки. Та сезон вже йде на спад. На полі залишилася лише промислова полуниця.
«Вона має бути дуже-дуже темна. Я би сказав, навіть фіолетового кольору. Використовується в основному на барвник. Ми є власниками цього сорту. Він називається «Міріна», – розповідає директор агропідприємства Тарас Гук.
Маленькі та великі господарства дають роботу понад шістьом сотням людей. За свої кровні тут провели газ, латають дороги та утримують садок. Сусідні громади, – каже сільська голова, – позирають на Бишків з заздрістю.
«Я думаю, що причина в тому, що громада Бишківська дуже трудолюбива. Більшість селян займаються вирощуванням полуниці. Вирощуванням поросят. Є в нас підприємство, яке робить декоративні городні фігури. Вирощують гриби – гливи. Китаєць, власник того підприємства», – розповідає сільський голова Бишкова Наталія Бейцик.
Та у Бишкові хочуть розвивати ще й зелений туризм. Саме пишуть грант до уряду Норвегії.