Восени 2016 року німецьке підприємство «Бадер» відкрило свій другий завод на Львівщині: у селі Кожичі біля Львова. Тут шиють шкіряні чохли для сидінь автомобілів BMW преміум-класу.
Одна із родзинок підприємства у тому, що на роботу беруть без жодного досвіду. Кожен охочий може приїхати і за кілька тижнів пройти спеціальне навчання. Саме тому серед кравців можна побачити дуже різних людей: учителів, кондитерів, учасників АТО та навіть колишніх ув’язнених. Загалом на двох заводах працює вже майже 3,5 тисяч людей.
Кількість реклами із запрошенням на роботу у «Бадер» може конкурувати хіба із заводом «Фуджікура», а у наступному році підприємство обіцяє відкрити ще один завод з кількома тисячами вакансій. Аби дізнатися, за скільки часу люди опановують професію розкрійників та кравців, в яких умовах працюють і скільки за це отримуюють, ZAXID.NET поїхав на новий завод «Бадеру» у Кожичах.
***
14:30, на зупинці «Мотозавод» на вул. Городоцькій десятки людей очікують автобус і перестрибують з ноги на ногу через холод. Під’їжджає перший автобус.
«На Бадер?» – невпевнено перепитує чоловік у водія.
«Ні, ви не бачите чи читати не вмієте?» – кричить водій і зачиняє двері.
Близько двадцяти людей чекають тут на автобус заводу «Бадер», який відвезе їх на другу зміну роботи. Співробітників заводу безкоштовно двічі на день – на першу зміну та на другу – розвозять десятки автобусів у різні куточки Львова та навколишні села.
Співробітників заводу двічі на день – на першу зміну (07:00) та на другу (15:30) - розвозять десятки автобусів
За кілька хвилин під’їжджає великий білий автобус із написом «Бадер». Люди заходять у переповнений салон. Кілька пасажирів у кріслах дрімають перед своєю зміною.
«Це ще нічого, в першу зміну сплять усі, іноді чути як хроплять. Зміна починається о сьомій, встати треба перед шостою, для мене це завжди стрес», – сміється Олена, на вигляд їй років тридцять, вона вже чотири місяці працює на заводі швачкою.
* На цьому місці був опублікований коментар однієї зі співробітниць підприємства «Бадер», що стосувався діяльності компанії «Фуджікура» і містив неперевірену інформацію. ZAXID.NET просить пробачення у адміністрації та співробітників «Фуджікури» за публікацію недостовірної інформації.*
Дорога на завод триває майже 40 хвилин. Олена розповідає, що раніше не займалася шиттям, а тут опанувала швейну машинку майже за місяць. Її історія дуже типова: на завод приходять багато людей, які тільки тут навчилися працювати з голкою та ниткою.
За час, відколи жінка працює на «Бадері», сюди влаштувалися ще п’ятеро її друзів.
Перша зміна вийшла на перекур після роботи, а друга – перед роботою
Автобус під’їжджає до великої будівлі заводу. Люди виходять на вулицю, де стоїть туман від сигаретного диму. Перша зміна вийшла на перекур після роботи, а друга – перед роботою. Такий натовп і клуби диму можна побачити тільки раз на день, коли міняються зміни. О 15:30 тут знову буде порожньо аж до півночі, коли додому їхатиме друга зміна.
«Склянки біля кулера не ставимо, відразу створять хаос»
Новий завод біля Львова відкрили у листопаді 2016 року, зараз тут працює понад 1,5 тисячі людей. Приміщення збудували спеціально на замовлення «Бадеру» за два роки, тут є два окремі входи: один для офісних працівників, інший для тих, хто працює у цеху.
«Заходьте всередину, не мерзніть», – запрошує Марта, яка працює у відділі кадрів. Дівчина супроводжує нас увесь час на заводі.
Після розсувних дверей стоять охоронці. Усі, хто працює позмінно, повинні прикласти індивідуальний брелок, який фіксує час проведений на роботі та кількість виходів на вулицю.
Усі, хто працюють позмінно, повинні прикласти індивідуальний брелок, який фіксує час проведений на роботі та кількість виходів на вулицю
«Якщо підете прямо, то відразу потрапите у цех. А на другому поверсі можна переодягнутися, кожен у нас має свою шафку», – розповідає Марта.
У цей час між виходом та дверима цеху утворилася черга. В коридорі нещодавно поставили автомати з кавою, водою, горішками та бутербродами. Цього року тут обіцяють почати возити кейтернг, наразі можна підігріти їжу, привезену з дому.
На заводі є кілька кімнат для прийому їжі, тут можна приготувати чаю та підігріти готові страви
«Ви не уявляєте, якою популярністю користуються автомати. Їх наповнюють щодня, але інколи після обіду вони можуть стояти порожні. За 15 гривень тут можна купити велику канапку, пляшку Pepsi – за 10 гривень. Це дуже рятує, коли не встигнеш вдома приготувати щось з собою», – пояснює Марта.
У приміщенні дуже тепло, працівники ходять у брендових футболках. На дверях немає жодних табличок, навіть жіночі та чоловічі туалети не позначені. Колектив тут дуже молодий, приходити на роботу можна від 18 років, у відділі кадрів кажуть стандартну фразу: головне, щоб людина хотіла працювати. За швейними машинками працює багато молодих хлопців.
У цеху дуже тепло, люди одягнені у брендові футболки
«У нас нема обмежень по віку чи статі. Серйозно, просто шукаємо адекватних та мотивованих людей. Напевно, чи не єдина вимога – гострий зір, – пояснює спеціалістка відділу кадрів Людмила. – Шити треба дуже точно, важливий кожен міліметр, тому людина з поганим зором просто не зможе цим займатися».
Біля кожного столу співробітники мають спеціальний гачок для пляшки з водою
У швейному цеху починається робота. Сотні машинок гудуть. Біля столу кожного робітника є спеціальний гачок для пляшки з водою. У залі також стоїть кулер, але склянок біля нього немає.
«А для чого їх ставити? Кожна людина у нас має свою пляшечку, щойно поставимо склянки, відразу буде хаос», – кажуть у адміністрації «Бадера».
«За шкірою корови можна прочитати її історію»
Цех «Бадеру» поділений на дві частини: розкрійників та швачок. Шкіру та нитки для чохлів привозять з Польщі. До цього матеріалу тут ставляться з особливим трепетом, якщо під час перевезення шматок загинається, то його бракують, яким би міцним він не був.
Керівник відділу виробництва Андрій Гребень
«Давайте так, ніколи не називайте це матеріалом чи тканиною, шкіра – це шкіра», – обурюється керівник відділу виробництва Андрій Гребень і показує свій улюблений куток у цеху. Тут пахне шкірою, яка акуратно розвішена на дерев'яних палетах, з цих шкір сьогодні кроїтимуть майбутні чохли для крісел.
Акуратно розвішену шкіру у такому вигляді привозять спеціально з Польщі
Андрій Гребень вже кілька років працює на «Бадері» і зізнається, що мріє колись купити і собі BMW. Щоразу, коли бачить когось на цьому автомобілі, він просить заглянути у салон, що перевірити – чи в Україні пошиті чохли.
Поруч жінки розвішують шматок чорної шкіри і під лампами уважно її розглядають, інколи беруть лупу, кожен недолік обводять крейдою. Обведені клаптики не використовуватимуть для чохлів, їх повертають постачальникам у Польщі.
Жінки обводять місця «шрамів» від бородавок, укусів і ударів. Для пошиття чохлів для авто відбирають тільки ідеальну шкіру
«Якщо уважно придивитися, то побачите, що кожна бородавка, укус і удар лишили сліди на шкірі корови. Взагалі за шкірою корови можна прочитати її історію: били її батогами чи вона жила як у рекламі «Мілка», їла зелену травичку і гуляла Альпами. Щоправда, на кріслах BMW ви вже цього не зможете побачити, усі недоліки ми відрізаємо ще на початковому етапі», – пишаючись, пояснює Андрій Гребень.
Для того, щоб пошити чотири чохли, треба використати 9 м2 шкіри, за зміну розкроюють 160 метрів. Кожну деталь для майбутніх сидінь вирізають та прошивають окремо. Після цього усі розкрійники передають шкіру у швейний цех, який розташований поруч.
«Робота розбита по етапах, тобто ніхто не шиє цілий чохол. Кожна людина зшиває окрему деталь і передає продукт далі. Така організація роботи насправді дуже пришвидшує процес. Головне – дисципліна, якщо хтось виходитиме на перекур кожні 15 хвилин, то робота провалиться», – пояснює Мар’яна Шніцар, керівниця швейного цеху.
Готові чохли для найдорожчих авто BMW
Виходити на перекур тут дозволяють раз на дві години, перерва на обід триває 30 хвилин, її дозволяють після чотирьох годин зміни.
«А можна поговорити з працівниками без вас?», – перепитую Марту, яка супроводжує нас усією екскурсією заводом. Дівчина погоджується і відходить на два метри.
Ігор з Яворова розповідає, що на роботу прийшов після кількох років роботи охоронцем.
«Мені 27 років, минулого року я повернувся з АТО, до того працював у охоронній фірмі, де ставку ділили на кількох. Тут мені, в принципі, добре, я швидко навчився шити, а головне, що маю стабільну зарплату», – розповідає чоловік, не відриваючись від роботи.
Без супроводу з адміністрації, кілька працівників зізнаються, що роботи їм буває забагато, інколи доводиться працювати у суботу.
«От у рекламі кажуть, що тут буде всім по 5 тисяч, але тут не всі так мають, я довго працював за менші гроші. А ще я не можу зрозуміти, як мені нараховують гроші, яку мою роботу врахували», – пояснює хлопець, який відмовився називати своє ім'я.
«Вчаться тут, а потім тікають до Польщі»
Заступниця директора Христина Горішна запрошує у свій кабінет на другому поверсі. У кімнаті світлі меблі, дуже просторо, на стінах не має жодної картини.
«Ми ще не обжилися, тому багато речей немає. Таблички на двері теж скоро повісимо», – пояснює Христина.
Багато співробітників працюють на заводі кілька місяців, а потім їдуть до Польщі на подібні підприємства
Христина розповідає, що перший завод «Бадеру» працює у Городку вже 10 років, там шиють чохли для автомобілів Audi, інвесторам дуже подобається Україна, тому вони планують збільшувати кількість заводів. У 2018 році у Кожичах, поруч із новим корпусом відкриють іще один.
«Ми одне із найбільших підприємств на Львівщині і думаю, що нас відрізняє від інших те, що наші співробітники дотичні до роботи над унікальним продуктом. – каже Христина. – Ми спеціально у робочому цеху поставили кілька сидінь BMW у наших чохлах: люди самі бачать, що створюють щось дуже ексклюзивне і можуть посидіти на цих сидіннях, перевірити чи зручно».
У робочому цеху стоять кілька автокрісел у чохлах «Бадера», люди можуть посидіти у них, коли є час
Одна із найбільших проблем, вважає Христина, що багато працівників працюють на «Бадері» кілька місяців, а потім їдуть до Польщі на подібні підприємства. З досвідом роботи їх охоче працевлаштовують, а в перерахунку на гривні – зарплата у них кілька разів збільшується.
«Ми підрахували, що минулого року таких людей, які поїхали від нас закордон, вже було менше. Я це пояснюю тим, що ми ввели премії і у нас за стаж нараховуються додаткові відсотки щомісяця. А ще ми ввели можливість кредитування людей, бо часто саме через гроші люди змушені їхати на заробітки», – відверто розповідає Христина.
Після підвищення зарплати новачки-стажери отримують тут 2 800 гривень на руки. Щомісяця гроші нараховують залежно від розряду, відвідуваності, якості роботи та стажу. В середньому люди отримують понад 5 тисяч. Особливо старанні мають 8-9 тисяч гривень.
«Щойно щось не влаштовує, зарплата чи умови, значить пора поговорити. Торік багато людей скаржилося на відсутність харчування, а цього року ми вже запровадимо кейтеринг, навіть зараз підрахуємо, чи зможе завод це зробити за свій кошт», – ділиться планами Горішна.
Усі фото Романа Балука для ZAXID.NET