Коли Максимові було 16, він уперше побачив, як змінюється дитина, яка приходить у сім’ю після важкого досвіду. «Мої батьки виховують десять прийомних дітей, і саме їхній приклад мене надихнув», – згадує він. Те, як у їхній хаті діти буквально оживали – переставали боятися, навчалися довіряти, відчували себе рідними, – стало для нього уроком на все життя: любов і безпека мають силу повертати дитинство.
Зараз Максим і його дружина Марина виховують десятеро прийомних дітей. І хоча тепла й сміху в їхньому домі багато, він не приховує: шлях був не простим. Саме тому Максим добре знає ціну своєчасної підтримки.
Коли родина зустріла перших дітей
Максим і Марина вирішили створити прийомну сім’ю у 2022 році, а в липні 2024 змінили статус на дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ). Вони пройшли всі необхідні навчання, тренінги й консультації, отримали сертифікати. Сьогодні Максимові 31 і він – батько десятьох дітей. Усі разом мешкають у смт. Рудно Львівської територіальної громади. Двох дітей родина взяла на тимчасове влаштування, інші — дві сімейні групи. Дехто з дітей мав травматичний досвід, недогляд, поведінкові труднощі та складнощі у навчанні. Максим не приховує: перший рік був найскладнішим, часом вони не знали, як правильно реагувати.
«Бути прийомним батьком – це жертовність. Ти віддаєш себе 24/7. Немає часу на себе, іноді навіть до лікаря не можеш піти, але коли бачиш, як діти змінюються, – то найбільша нагорода», – каже він.
Перші звернення по допомогу: коли важливо, щоб тебе почули
Одного разу в дитини різко загострився емоційний стан і виникла потреба в негайній допомозі. Це були вихідні. Максим довго вагався, чи телефонувати фахівчині із соціальної роботи, адже боявся нашкодити дитині й не знав, як діяти правильно в такій ситуації. На іншому кінці слухавки не було осуду – навпаки, фахівчиня приїхала особисто. Разом вони вирішили, як необхідно підтримати та заспокоїти дитину.
«Я зрозумів, що ми не одні. До нас ставляться не як до підопічних, а як до партнерів», – згадує Максим.
Коли система працює: від розв’язання побутових питань до складних випадків
Нині сім’я Кривків має постійну підтримку Львівського центру соціальних послуг і реабілітації «Джерело». Цей супровід вміщує все необхідне для дитячого будинку сімейного типу: консультації фахівців, психологічну підтримку для дітей, допомогу в оформленні пільг та документів, вирішенні медичних та освітніх питань, добір гуртків і реабілітаційних програм, організацію відпочинку, оцінку потреб дітей, гуманітарну допомогу та регулярні зустрічі. Максим каже, що без цієї підтримки родині було б складно впоратися з обсягом завдань, відповідальністю та темпом, у якому вони живуть.
«Ми вважаємо їх друзями. Вони приходять не просто працювати – вони приходять бути поруч. Граються з дітьми, проводять майстерки, допомагають розібратися з документами, підтримують у кризових ситуаціях. Якщо стається щось складне – ми не боїмося дзвонити. Ми знаємо, що нас вислухають, підтримають, порадять», – додає він.
Часто саме залучення фахівців допомагає уникнути рішень, які не враховують потреби дитини. Коли родина Кривків звернулася щодо влаштування найменшої дитини до дитячого садка, фахівчиня Центру прокомунікувала з дошкільним закладом, пояснивши обставини сім’ї та індивідуальні потреби дитини. Після цього заклад зміг переглянути ситуацію і знайти можливість прийняти дитину.
Подібна підтримка була потрібна і в школі. Коли у дитини виникли труднощі з адаптацією до освітнього середовища, команда фахівців допомогла налагодити комунікацію між сім’єю та педагогами, пояснити причини поведінкових реакцій і знайти спільні рішення. «Школа бачить поведінку, а фахівці – причини. І дуже важливо, коли є хтось, хто може це пояснити вчителям», – каже Максим.
Про зміни в дітях, які надихають рухатися далі
Сьогодні всі десятеро дітей повністю адаптувалися в родині: ходять на гуртки, мають друзів і вперше в житті відчувають, що таке «моя кімната», «моє ліжко», «моя сім’я». Хлопець, який колись вважав, що любов – це удар, тепер щодня обіймає маму, має друзів і хобі. Дівчинка, яка боялася спілкування, тепер виступає на святах у садочку і пише вірші. Інша дитина, яка ховала їжу, бо роками жила в страху голоду, сьогодні почувається спокійно. Максим каже, що найбільше щастя – це бачити, як діти перестають боятися, як сміються, граються, мріють і довіряють.
У родині є традиції – Різдво, Великдень, домашні свята. Вони разом прикрашають дім, ходять у походи, дивляться фільми з попкорном, готують вертепи, святкують дні народження. Діти стали командою, яка хоча й свариться за іграшки, але стає стіною один за одного поза домом. «Ми намагаємося передати дітям наші українські традиції. І от менший син нещодавно підійшов і сказав: “Я хочу, щоб у моїй майбутній родині було так само”».
Кожна така зміна – результат спільної роботи родини, психологів і фахівців із соціальної роботи. «Ти бачиш, як діти оживають. Як перестають боятися. Як вчаться любити. Це – найважливіше», – каже Максим.
Матеріал підготовлений в межах проєкту, який реалізується Львівським Центром соціальних послуг «Джерело» та ЮНІСЕФ UNICEF Ukraine у громадах Львівської, Волинської й Закарпатської областей у межах програми ЮНІСЕФ «Кращий догляд для кожної дитини».