Вони покинули свої теплі парафії на мирній Україні і вирушили на схід, аби там рятувати душі наших військових. Фільм про духовенство під назвою «Капелани» показали сьогодні на стіні храму Різдва Пресвятої Богородиці.
Глядачів зібрали під стінами храму, на холоді, зумисне. Аби кожен відчув, як важко на війні. Герої фільму - четверо капеланів. Серед них - і отець Іван Ісаєвич з Закарпаття. Для нього війна почалася відразу по Майдані, коли друзі добровольцями рушили на схід. Він покинув сімнадцятеро сиріт, якими опікувався - попереду Дебальцеве, Широкине, Станиця Луганська. Вояки бігли до нього не зі страху смерті, а зі страху, що життя не так прожито. І це лякало.
«Коли ти вже є на фронті, в копанці або в бліндажі – вийти не можеш. Згадуєш: в тебе жінка вдома, а ти їй ніколи не сказав, що «я тебе люблю» . Коли він доцвітає, має 35, 40 років, з жінкою живе 10 чи 15 років, а не говорив, що її любить», – розповідає капелан АТО, служить в Ужгороді о. Іван Ісаєвич.
А ще, зізнається, найважче було пережити байдужість українців і брехню.
«Багато брехні в державних структурах і можуть солдатам говорити одне, через хвилину робити зовсім інше. Словом, брехню – не бомби, обстріли з гранатометів. Брехню найважче», – згадує капелан АТО, служить в Ужгороді о. Іван Ісаєвич.
Фільм Валентина Дігтяренка не про війну, а про любов та добро. Яке завжди перемагає. В основі сюжету – наймасштабніше щорічне військове паломництво до Люрду, де тисячі солдатів з часів Другої Світової моляться за загиблих побратимів та перепрошують один одного за військові конфлікти. Цього року долучилися й наші хлопці. Хоча чимало зйомок реально з пекельного Донбасу. Знімальна група відмучила двісті кілометрів вертольотом, аби добратися на передову.
«Тоді вже розвідка докладувала, що нас можуть підбити дуже легко. Ми змушені були летіти на висоті 10 метрів над землею, оминаючи дерева та лінії електопередач. Просто підніматись, наче стрибаючи», – каже автор та режисер фільму «Капелани» Валентин Дігтяренко.
За дев’ять місяців зйомок оператору довелося пережити моторошні хвилини.
«В районі Маріуполя наш оператор двічі в процесі зйомок потрапляв під дуло автомата. Їх заводили в сарай, ставили на коліна і чекали поки з’ясують їхню особу. І це були наші солдати. Це ще раз доводить, що війна — це стан ненормальний. Людина знаходиться в хаосі і будь-кого може підозрювати, що це є ворог», – додає Валентин Дігтяренко.
Фільм вже бачили у Києві, Франківську, Тернополі. А вже цієї середи його покаже й національне телебачення. Тож і сироти отця Івана побачать, куди відпускали свого опікуна.