Фотопроект «Війна. Людський фактор» створили до річниці загибелі під мінометним обстрілом у Смілому пластуна та айдарівця Віктора Гурняка.
Кров, обстріли та жага до життя у вільній Україні – це фотореалії російсько-української війни, яку разом бачили і Віктор, і його друзі. Віктор Гурняк був на війні і фотографом, і волонтером, а згодом ще й військовим. 19 жовтня 2014 року він вивозив поранених, у Смілому заглохла машина, хлопець вибіг її підремонтувати та міна забрала його життя.
А почалось все з того, що торік у червні пластун їхав на схід до друзів-добровольців, які вступили в «Айдар» після Майдану. А там побачив, що потрібна допомога.
«В одного були протоптані черевики з діркою. І він скотчем заклеював, а другий просив рукавиці. І нас це дуже здивувало: як це людина жертвує дуже великим, а держава не може забезпечити мінімальним? І з того почалось: Віктор почав допомагати», – розповів друг Віктора Гурняка, фотограф Маркіян Лисейко.
«Привіз друзям, а в друзів, виявляється, є ще друзі, є ще побратими. А по-сусідству є ще батальйон, в якого дійсно нічого немає. Віктор він такий, що вмів набирати справ на голову..», – пригадав друг Віктора Гурняка, фотограф Петро Задорожний.
А звитяга Віктора, як розповів друг та фотограф Макс Левін, проявилася ще на Майдані: «Максим Дендюк, фотограф, він в перші дні заворушень на Грушевського ходив без каски. Віктор віддав йому свою, бо там кидалися бруківкою, камінням. І тоді Максима Дендюка врятувала та каска, бо згодом втрапила куля гумова і вона просто розколола каску. Тож Максим лишився неушкодженим».
Проект «Війна» – це і світлини Віктора – деякі з них він зробив за кілька хвилин до смерті, і чотирьох його друзів, що були поруч на сході.
«Війна, насправді, – це ті наслідки, те горе і все, що лишається. І воно часто може бути за тисячі кілометрів від лінії фронту. Це може бути у Львові. Війна у Львові теж відчувається. Треба піти в ту сім’ю, де хтось загинув і ти відчуєш, що таке війна», – поділився думками Петро Задорожний.
Про війну «не на фронті» робив світлини Джозеф Сивенький, американець українського походження. Його герої – військові, часом без ніг та рук, на інвалідних візках, з поламаними долями: «Зробив світлини десятка бійців. В одного з них залишилось 10 відсотків правої частини мозку, він трішки може потиснути руку і моргати. Але взагалі цей хлопець – вже не та людина, якою був до війни. Тож я створив такий сайт www.rany.com.ua Там є фотографії, історії поранених з АТО і поранених з Майдану. Вони потребують допомоги».