Деколи згадую свій афоризм, який у мене виник під час роботи з журналістами: «Чим відрізняється газета чи сайт від радіо чи телебачення? Тим, що в газеті чи на сайті не видно наголосу, а на радіо чи телебаченні не чути, з якої літери прочитано слово – з великої чи з малої». Наголоси доволі важлива річ у журналістиці, і газетярі чи сайтярі мають велике щастя, що ця проблема їх аніскільки не стосується, а от ті, хто працює в етері, мають із цим неабиякий клопіт.
Одразу хочу зазначити, що не всі наголоси в українській мові мають аж таке вирішальне значення для журналістики, хоча є й такі, які надзвичайно важливі, і при неправильному вживанні вилазять, наче шило з мішка. Здається, віддавна вже стали мемами неправильні наголоси, які одразу виявляють малокультурність будь-якої людини: пОртфель, докУмент, кілОметр. Хоча знаю крутих журналістів, які й досі вимовляють: кілОметр, сантИметр, мілІметр.
Сьогодні поговоримо про ненависть, особливо в часі війни ми добре розуміємо, наскільки українська ненависть відрізняється від ненависті російської, утім насамперед це виявляється у наголосі. Російською нЕнависть, і росіяни ненавИдят, а українською ненАвисть, і українці ненАвидять. Хоча, як бачимо, а точніше чуємо, більшість українських журналістів у цих словах послуговується російським наголосом, і знову ж у зв’язку з цим вкотре виникає банальне запитання: ну чому? А патамуша патаму.
За останніми соціологічними дослідженнями 71% українців регулярно споживають російськомовний контент. На п’ятому році війни (!), регулярно (!), 71 відсоток (!) Це і новини, і аналітика, і фільми, і музика, і розваги, і все інше. Журналістів у їхніх вишах безумовно вчать правильних наголосів, утім коли постійно, без упину, окрім своєї роботи українського журналіста, в житті спілкуєшся російською і споживаєш російськомовний контент, то хоч-не-хоч, кацапщина вилазить назовні.
Звісно, що наших захисників чи навіть політичних аналітиків за неправильні наголоси занадто суворо засуджувати ми не будемо, однак, коли власне журналісти у такому дражливо емоційному понятті, як ненависть, вживають кацапський наголос, то це, перепрошую, добряче вкурвлює.
Щодо слова помилка, то тут нормативним є подвійний наголос: пОмилка і помИлка, це спадщина 11-томного, так званого «білодідівського» радянського «Словника української мови», хоча насамперед рекомендований варіант – це пОмилка, а помИлка – допустимий і теж нормативний. І зрозуміло, який варіант вибирають наші здебільшого в житті російськомовні журналісти центральних ЗМІ – помИлка, і зрозуміло чому, бо російською ошИбка.
Чому більшість журналістів робить наголос – вУгільна промисловість (а не вугІльна, як має бути в українській мові). Абсолютно зрозуміло, бо російською Уголь і Угольная промышленность з наголосом на першому складі, а українською вугІлля і вугІльна промисловість. Чому в більшості випадків вимовляють покИ-що, а не нормативно пОки-що, бо в російській мові покА-что. Те саме і з висловом – це далекО не перший випадок. Те саме чуємо і в Єдиних Новинах: вони сАмі це зробили.
Знову ж таки більшість українських журналістів не можуть второпати, що не Автори проєкту (з наголосом на першому складі, як в російській мові), а авторИ, так само це стосується редакторІв, інструкторІв, професорІв, а не редАкторів, інстрУкторів, профЕсорів, як в російській мові.
Абсолютна більшість чомусь каже випАдок (з польським наголосом), а не вИпадок, мережА, а не мерЕжа, разОм, а не рАзом, це випадки, які не стосуються російського мавпування (буває й така дивина), тому можливо з часом ці ненормативні наголоси, які так вперто вживають наші журналісти та й всі інші українці теж, стануть нормативними? Зовсім не виключено.
І на завершення сьогоднішнього короткого огляду неправильного вживання наголосів як бонус – направду бомбезний «шедевр» – процес почавсЯ (бо російською началсЯ).
А на додаток ще один «шедевр», який не стосується наголосів. Сайт Збруч повідомляє: «Україна попросила вибачення у Фінляндії за інцидент з безпілотниками», тут все гаразд, утім Українська Правда не може жити без мовних «шедеврів» і сповіщає: «Україна перепросила у Фінляндії за інцидент з дронами» і навздогін цій дурні пише ще дурнішу: «Трамп відмовився перепрошувати перед Папою Левом XIV». Не виходиш із дива, як взагалі можуть траплятися такі неймовірно ганебні речі – повне незнання і вперте небажання знати українську мову. Що таке «перепросила у Фінляндії»? Це калька з російської «попросіть прощєнія у каво-то», а «перепрошувати перед Папою» – це «ізвіняться пєрєд кєм-то».
Якщо ти не знаєш елементарних азів мови, то зараз за пів секунди можна довідатися правильний український варіант написання будь-якого звороту, тим більше таку примітивну річ, як «вибачатись перед кимось, але перепрошувати когось». Правильно – «перепрошувати когось» (у знахідному відмінку, без прийменника). Слово перепрошувати є перехідним дієсловом, тому воно вимагає прямого додатка: перепрошувати кого?: чоловіка, дружину, тещу, друга, колегу, начальника і т. д. Конструкція «перепрошувати у когось» є просто жахливою калькою з російської мови. Та це зовсім по цимбалах журналістам Української Правди, бо їм конче треба зафігачити таку кацапщину, щоб аж гай шумів. Ось такі наші мовні реалії сьогодення.