За останні дні багато українських ЗМІ не без іронії обговорювали результати діяльності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Підстав для цього чимало. Створене навесні 2015 року відомство тривалий час готувалося вступити у бій з головною бідою країни: закуповувало бронетехніку, костюми і шкарпетки для співробітників. На початку 2016 року директор агентства Артем Ситник гучно заявив: «НАБУ – це фактично остання надія України». Після таких заяв можна було сподіватися на швидку появу в тюрмах впливових корупціонерів. Однак рік закінчився, а гучних «посадок» як не було, так і немає.
Але, можливо, цифри більш красномовні, ніж слова? На сайті відомства значиться: «За 2016 рік НАБУ вдалося повернути державі понад 100 мільйонів гривень». За витрат на утримання НАБУ в 5,5 рази більших, «урожай», відверто скажемо, не вражає.
А ще подивімося, який наробок на майбутнє зробили «орли» Ситника за минулий рік. «Наразі детективи НАБУ разом із прокурорами САП (Спеціалізована антикорупційна прокуратура) розслідують понад 280 проваджень, більш як 45 справ, розпочатих протягом 2016 року, вже передано до суду, винесено з десяток вироків», – ідеться у тому ж звіті на відомчому сайті.
Характерна розмитість формулювань видає окозамилювачів з головою. «З десяток» – це скільки? 9, 8, 7, 6, 5? Ви що, точної цифри не знаєте?.. – потішався оглядач інформресурсу, який курує радник глави МВС Станіслав Речинський, – А більш як 45 – це скільки? 46? Якби бізнесмен оперував такими поняттями – над ним би просто посміялися і сприйняли б за шахрая. А НАБУ такий “розвод” чомусь дозволений».
Сміх сміхом, але така результативність може задовольнити лише стовпів кланово-олігархічної системи. Адже справа не тільки у грошах платників податків, яких антикорупціонери з'їдають в рази більше, ніж відпрацьовують. Набагато серйознішим є те, що представники олігархату прибрали до своїх рук всю владу в країні, отримали відстрочку і можливість підготуватися до відходу від заслуженого покарання за підкуп депутатів, махінації з бюджетними коштами та виведення податків в офшори. А це означає, що позиції сумнівних «грошових мішків» постійно зміцнюються, і ось-ось настане момент, коли думка народу перестане будь-що означати у цій країні. Якщо вже не перестала...
Варто нагадати, що, крім НАБУ, в Україні створені такі антикорупційні структури, як згадана САП і Національне агентство з запобігання корупції (НАЗК). Дві останні також нічим особливим не відзначилися на ниві боротьби з корупцією. Хіба що антикорупційний прокурор Назар Холодницький помічений у регулярному відвідуванні Адміністрації президента. А голова НАЗК Наталія Корчак прославилася тим, що з квітня до вересня 2016 року неодноразово нагороджувала себе преміями і таким нехитрим способом розбагатіла на 700 тисяч гривень...
Щодо НАБУ, то воно, хоч і було створене для боротьби з топовою корупцією, перетворилося на ловця «дрібних рибок». Такий результат для багатьох думаючих людей був наперед визначений.
Наприклад, пригадується, як колишній президент Грузії і губернатор Одеської області Міхеїл Саакашвілі незабаром після завершення роботи конкурсної комісії з висунення кандидатів на посаду голви НАБУ зробив таку заяву: «У мене були великі надії, що буде конкурс, наберуть хороших людей. Я не знаю багато чого про ту четвірку, яку відібрали (комісія, – ZAXID.NET), але кожен з них був багато років частиною цієї системи. Не можна жабі доручити осушити болото».
Ці слова досвідченого грузина можна назвати пророчими. Справа в тому, що хоч би як ми ставилися до Артема Ситника як до людини, але факт залишається фактом: як фахівець він є вихідцем зі старої, нереформованої прокуратури з її невиліковними «традиціями» корупції і майже ментального схиляння перед можновладцями. Здобувши юридичну освіту, він працював помічником прокурора Ленінського району міста Кіровограда, потім – слідчим і старшим слідчим. У 2008 році був переведений на посаду начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, де працював до 2011 року. Після цього трудився в об'єднанні «Юридичні гарантії», там його партнером був колишній перший заступник генпрокурора, прокурор Київської області до 2007 року Юрій Гайсинський.
Як відомо, донька Гайсинського є дружиною Геннадія Кернеса, одіозного голови Харкова. В Україні такі факти не просто щось значать, а можуть мати визначальне значення. Їх ігнорування свідчить або про несерйозний підхід конкурсної комісії до відбору претендентів на посаду голови НАБУ, або про перемогу певних сил у просуванні на ключову посаду «потрібної» людини.
Свого часу Саакашвілі, коментуючи підсумки згаданого конкурсу, висловився так: «Всіх процедур було дотримано, але в результаті отримали повну нісенітницю». До речі, в тому ж брехливому прокурорському середовищі осягав ази професійної етики й Холодницький. Ось так в Україні «жабам» доручають осушувати корупційне «болото».
Тільки не кажіть про те, що НАБУ розслідує якісь факти щодо найближчого сподвижника президента Порошенка – мільярдера Ігоря Кононенка, олігарха з сепаратистським душком Ріната Ахметова та інших впливових «бізнесменів». Усі ми вже не раз були свідками того, як гучні слова про відкриття досудових проваджень щодо впливових корупціонерів та їх виклики на допити так і залишалися нічим не підкріпленими словами. Їх викликали на допит, мило балакали з ними, потім піарилися на цьому й... надавали підозрюваним можливість втекти за кордон.
Суспільство втомилося від туманних обіцянок «посадок» всіх відомих пройдисвітів, тарифних мародерів та любителів збагачуватися за рахунок народу. Люди ж бачать, що є всі підстави для арештів, судових процесів і за «чорною касою» Партії регіонів, і за офшорними скандалами, і за шокуючими е-деклараціями, а за сумнівною діяльністю голови НБУ Валерії Гонтарєвої, і за «торгівлею на крові»... Без арештів та відкритих судових процесів боротьба з корупцією в країні може тривати десятиліттями і без будь-якої перспективи на успіх.
Інша справа, що, як вважають деякі політичні експерти, причиною невдач НАБУ може бути низький професіоналізм його співробітників і керівництва. Не виключено, що так воно і є. Виправити ситуацію можна лише шляхом проведення об'єктивного і всебічного аудиту відомства.
Правда, на цьому шляху є підводні камені у вигляді спроб Адміністрації президента України включити в аудиторську групу зручного для неї закордонного фахівця. Якщо такі спроби будуть успішними, в осяжному майбутньому Артема Ситника можуть змістити під якимось слушним приводом, а на його місце «виберуть» ще лояльнішу до Порошенка людину.
В умовах кланово-олігархічної системи протистояти всьому цьому можна лише шляхом жорсткого і невсипущого громадського контролю за діяльністю антикорупційних структур. На жаль, з цим в Україні теж наразі спостерігаються великі проблеми. У ЗМІ не раз, наприклад, звучали питання щодо складу громадської ради при тому ж НАБУ, яка займається підбором кадрів.
Повідомлялося, зокрема, що в Одесі виник скандал, коли за результатом конкурсу на посаду начальника регіонального управління пройшов Семен Кривонос. Як з'ясувалося, він був фігурантом кримінальної справи. Після втручання міської громадськості чоловікові довелося відмовитися від посади. У грудні новий конкурс виграв Дмитро Руденко. За даними одеських активістів, він був причетним до кримінального переслідування правозахисника...
Такі факти свідчать про те, що громадська рада при НАБУ, яку очолює активіст «Автомайдану» Олексій Гриценко, функціонує здебільшого лише формально. Залишена без щільної уваги громадянського суспільства одна з ключових антикорупційних структур може остаточно перетворитися на обслугу кланово-олігархічної системи. Чи вже перетворилася?