«Коронавірус в Європі різко активізував ерозію інститутів Євроунії», «Наднаціональні структури ЄУ виявилися безпорадними на тлі епідеміологічної загрози», «Навіть після завершення пандемії дезінтеграційні тенденції всередині Євроунії на порядок посиляться», «Пандемія поділила Євроунію на два табори»... Такими й схожими заголовками ще недавно рясніли інформаційні ресурси Росії. Підконтрольні Кремлю засоби масової пропаганди переконували і росіян, і тих, хто перебував у зоні інформаційного впливу Росії, що Європейській Унії надходить кінець, що вона не виборсається з кризи, спричиненої коронавірусом.
Досить часто вони досягали своєї мети. Наприклад, в Україні багато експертів і політиків (причому йдеться не тільки про виразно проросійських) почали висловлювати сумніви щодо правильності шляху європейської та євроатлантичної інтеграції. Мовляв, єдина Європа – це вже історія, тож інтегруватися просто не буде куди.
Утім, перепрошую, що скористаюся цією затяганою марктвенівською фразою: чутки про смерть ЄУ виявилися перебільшеними.
Дійсно, пандемія нівроку заскочила європейські столиці й передовсім Брюссель. На початках відчувалася хаотичність дій як національних урядів, так і керівництва Євроунії перед обличчям страшної хвороби. Кожна держава почала діяти на власний розсуд, інколи брутально конкуруючи зі своїми сусідами. Зафіксовано навіть негідні вчинки, коли держави-сусідки, наплювавши на декларовані європейські цінності, викрадали одна в одної медикаменти чи засоби індивідуального захисту. Шенґенську угоду було проігноровано, країни почали закривати внутрішні кордони ЄУ. Ніхто спершу не намагався допомагати сусідам, котрі потрапили в більшу халепу.
Утім згодом перший шок минув, європейці згадали, що вони таки європейці – основа «золотого мільярду», авангард глобальної спільноти, котрий повинен слугувати взірцем для решти світу. Хаос було подолано. Країни-члени Євроунії почали вибудовувати спільну стратегію боротьби з пандемією та її наслідками. Держави з кращою епідеміологічною ситуацією почали надавати відчутну допомогу своїм сусідам, відряджати фахівців, запрошувати хворих до своїх лікарень, ділитися лікарськими засобами. Міжнародна співпраця фармацевтів дозволила створити вакцину від коронавірусу, яка вже проходить фінальні стадії тестування.
Скільки вже таких криз пережила Європейська Унія? Чимало. Одна з останніх – міграційна криза 2015 року. Тоді теж здавалося, що ситуація безвихідна, що кожен сам за себе. Утім, хай не зразу, але вдалося домовитися, виробити спільні заходи, знайти кошти на їхню реалізацію.
Перед цим була економічно-банківська криза 2008 року, яку також вдалося успішно подолати й відновити економічний розвиток. Хоча, дійсно, з таким потужним лихом як COVID-19 Європа ще не стикалася з часів завершення Другої світової війни.
«З точки зору економіки поточна криза, мабуть, дійсно є наймасштабнішою в історії європейського проєкту, масштабнішою навіть за кризу єврозони 2008-2009 років. Європейській Унії на початковому етапі пандемії не вистачало скоординованості в діях, однак зараз Брюссель і країни Унії діють злагоджено. Ми успішно боремося з вірусом і його наслідками як всередині наших кордонів, так і спільно з сусідами», – запевнив верховний представник ЄУ зі зовнішньої політики і політики безпеки Жозеп Боррель.
Шеф євроунівської дипломатії переконаний, що після пандемії Європа «стане тільки сильнішою». «Адже Європейська Унія була викувана в кризах. Щойно європейський проєкт стикається з новим серйозним випробуванням, починаються розмови, що йому настав кінець, що він ось-ось розпадеться на частини. Однак в результаті кожна нова криза лише гартувала, зміцнювала Євроунію», – нагадав він.
Хвороба в Європі потроху відступає. Цього тижня країни ЄУ почали послаблювати карантинні заходи, відкривати свої внутрішні кордони. Отже Шенґенська угода знову функціонує. За кілька тижнів очікується поступове відкриття й зовнішніх кордонів. Того й дивись, «безвіз» знову стане не пустим звуком, а реальним здобутком євроінтеграційних зусиль України, започаткованих Євромайданом. Тож даремно зловтішалася Росія.
Євромайдан… Уже згадані кремлівські ЗМІ досі вперто називають його «державним переворотом в Україні, ініційованим Держдепом США». Як нібито «незаперечний доказ» цього вони подають фото тодішньої помічниці американського держсекретаря Вікторії Нуланд у самій гущі майданівських революціонерів. Важко стерти з пам’яті її смачні «держдепівські печеньки», її брутальне fuck the EU. Нещодавно пані Нуланд, котра тепер працює старшим радником компанії Albright Stonebridge Group, знову нагадала про себе великою статтею у виданні Foreign Affairs з промовистою назвою «Притиснути Путіна» (Pinning Down Putin). У ній йдеться про ще одну актуальну глобальну кризу – кризу трансатлантичних відносин.
Вона значно поглибилася з приходом в Білий дім Дональда Трампа. Даючи чималі козирі Кремлю, якому лише цього й було потрібно. Дезінтеграція Європи, сварки між Вашингтоном і Брюсселем – це саме те, що забезпечує життєві сили режиму Путіна. «За кордоном Путін добре розігрує свої слабкі карти, тому що Сполучені Штати і їхні союзники дозволяють йому це робити», – нарікає Нуланд у своїй статті. Навіть нині, коли низькі ціни на нафту й пандемія COVID-19 відчутно підточили сили й можливості Росії для зовнішніх впливів, а відносно незалежна російська соціологія фіксує хоч і повільне, але невпинне падіння рейтингів Путіна та його партії.
Отже Захід повинен нарешті усвідомити, що Кремль блефує, й навчитися його перегравати – впевнена Вікторія Нуланд. Навчитися бути монолітним, навчитися протидіяти російським провокаціям, спрямованим на роз’єднання і всередині Європи, і на трансатлантичному рівні. Пані Нуланд закликає боротися з Кремлем його ж зброєю. Передовсім йдеться про російську агресію в інтернеті.
«Зараз ця система віддає перевагу не правді, а швидкості й масштабам поширення контенту, і дозволяє путінським тролям вести свою таємну війну... Чому б Вашингтону і його союзникам не нагодувати Путіна його власними ліками всередині Росії, заперечуючи при цьому свою причетність? Молоді росіяни набагато частіше отримують інформацію і знайомляться з новинами через інтернет, ніж через державне телебачення та друковані ЗМІ. Вашингтон повинен намагатися контактувати з ним там, де вони перебувають: це соціальні мережі “Однокласники“ і “Вконтакте”, “Фейсбук”, “Телеграм” і ютюб, а також численні нові цифрові платформи російською мовою. Не слід покладати надії на те, що ці групи вже найближчим часом повстануть і зажадають змін; але Сполучені Штати не повинні допускати, щоб тільки Путін формував уявлення молодих росіян про демократичну політику і цінності», – ось як пропонує діяти Вікторія Нуланд.
Не забуває вона й про Україну, називаючи її «полем битви за демократію, яку США не повинні віддавати Путіну». «Підтримка України з боку Америки і Європи запобігла її повному краху і розчленуванню, але війна на Донбасі триває, і українці гинуть майже кожен день. Якщо Сполучені Штати та їхні союзники чітко вкажуть Москві на те, що шлях до поліпшення відносин з усіма країнами НАТО і ЄУ проходить через Україну, Путін буде ставитися до цього набагато серйозніше. Якщо Росія буде і далі гальмувати процес, проти неї треба запровадити нові санкції і застосувати інші форми політичного, економічного і військового тиску», – стверджує Вікторія Нуланд.
Як засвідчує останнє засідання Ради НАТО на рівні міністрів оборони, колективний Захід чимраз серйозніше ставиться до загроз, які виходять з Росії. «Протягом багатьох років ми також відзначали безвідповідальну риторику Росії e сфері ядерної зброї, спрямовану на залякування і погрози щодо союзників з НАТО. Поведінка Росії – дестабілізуюча і небезпечна», – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ на пресконференції за результатами засідання. Він зазначив, що відповіддю НАТО на російські провокації стало «узгодження збалансованого пакету політичних і військових елементів», що охоплює «зміцнення нашої інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони».
Тому не варто вірити російським пропагандистам чи українським скептикам, що, мовляв, НАТО і Євроунія – це вже історія. Насправді вони ще переживуть нас з вами. А отже не може не тішити досягнутий Україною черговий поступ на шляху євроатлантичної інтеграції – здобуття статусу партнера НАТО з розширеними можливостями.