4-20 жовтня у Львові відбудеться XXV Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». Фестиваль було засновано у 1995-му році. Серед засновників «Контрастів» – диригент Роман Ревакович, музикознавець Ярема Якубяк, композитори Юрій Ланюк, Мирослав Скорик та Олександр Щетинський. Незмінний директор заходу – Володимир Сивохіп.
«Контрасти-2019» триватимуть 17 днів. У програмі фестивалю, а це 14 концертів симфонічної, камерно-інструментальної, електроакустичної та вокальної музики, як і у всі попередні роки, будуть представлені найновіші тенденції в сучасній класичній музиці у поєднанні з яскравими зразками світової сучасної музики. Гості-учасники – композитори та виконавці з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Ізраїлю, США, Південної Кореї, Туреччини, Польщі, Литви, Білорусі та України.
Про особливості ювілейного заходу, квоту українських творів, базові колективи, «своїх» слухачів і директорство упродовж чверті століття – у розмові з генеральним директором Львівської національної філармонії – директором «Контрастів» Володимиром Сивохопом.
Завжди говорите про те, що «Контрасти» – постійний і стабільний фестиваль. Що це означає?
Можна говорити про кілька складових. Перша, а вона доволі важлива, та, що «Контрасти», як і деякі інші мистецькі акції, народилися у так звані буремні дев’яності минулого століття, в умовах, з одного боку, великої нестабільності і хаосу, з іншого боку, в умовах справжнього ґрунту у всьому. А справжній ґрунт той, котрий при добрій поживі може дати добрі плоди, добрий урожай.
«Контрасти» за чверть століття пережили багато змін – структурних, формотворчих тощо. Але фестиваль зберіг не тільки свою назву, своє високе реноме – зберіг свої основні постулати, основні лінії, те, що в нас було на першому фестивалі прописано. Передовсім це популяризація сучасної української музики, але не для самих себе, а в контексті світової музики, і до нас приїздили не тільки композитори з України, а й із Заходу – це був своєрідний дискурс між творцями у царині сучасної музики. Інший постулат – це прискіпливе ставлення до виконавців і програм. І, звичайно, організаційні постулати фестивалю – «Контрасти» завжди мають чітку структуру. З року в рік накопичується індекс творів, виконаних на фестивалі. Якщо вдатися до звичайної математики, то кожен фестиваль – ще щонайменше 25 мистецьких подій, двадцять п’ять помножити на двадцять п’ять – це вже виходить більше пів тисячі.
З урахуванням того, що в кожній мистецькій події може звучати п’ять, шість, сім творів, то це вже дає три – чотири тисячі творів, які прозвучали за 25 років. А якщо ми декларуємо, що кожного фестивалю відбувається десять, п'ятнадцять, а то і двадцять світових і всеукраїнських прем’єр, це – дуже високий відсоток. Напевно, за чверть століття у нас відбулося півтори, а то й дві тисячі світових і всеукраїнських прем’єр.
Можливо, на ювілейних «Контрастах» чимось особливим порадуєте слухача?
Це цікаве питання, але я над ним не задумувався. Воно наді мною якось не тяжить. Щодо ювілеїв взагалі, то прийнято вважати, що це – можливість щось здобути. Наприклад, і найчастіше про це йдеться, – фінансування. Даруйте, але «Контрасти» відбуваються без жодної фінансової підтримки, тобто нам (що ювілей, що не ювілей) ніхто копійки з державного бюджету не дає. Також ювілей – можливість просити у держави якісь нагороди чи якісь бонуси. Ми ж ні в кого нічого не просимо. Так, ми робимо якийсь підсумок.
Ми хочемо, щоби виданий цього разу буклет відрізнявся від попереднього – якістю і шармом, щоби цим підкреслити, що 25 років – все ж певний рубіж. Але, з іншого боку, це не означає, чи перед-ювілейні чи пост-ювілейні фестивалі мають бути гіршими чи кращими, бо 25-й був ювілейним. Тобто я до цієї дати ставлюся дуже спокійно. Натомість дуже переймався, коли нам виповнилося десять років.
Чому так?
Бо це була нібито перша така декада. І це були важкі часи. Але ми й тоді гідно провели фестиваль, видали чудовий буклет. А потім нам було і 15, і 20 років. Тепер – 25. І дай Бог, щоби нам було 50! От, може, тоді вже інші люди захочуть гучного ювілею, бо скажуть, що «Контрасти» – найстаріший фестиваль сучасної музики в Україні. А зрештою – і єдиний. Тобто такого укладу фестивалю в Україні не існує.
Чи закладаєте у програму «Контрастів» певний відсоток української музики? Якщо так, то який він?
Є речі, які відбуваються нібито за замовчуванням. Тобто у нас нема прописаних квот – стільки-то відсотків української, стільки-то відсотків східноєвропейської, стільки-то відсотків латиноамериканської музики. Мені нецікаво працювати в схемах. Це виходить, що кожну схему потрібно заповнювати задля плану. Музичне мистецтво – живе. Не кожен композитор кожного року може створити те, що вартує відтворення.
Упродовж року намагаємося відслідковувати, що відбувається, слухати багато музики. І розуміємо, що повинно бути на фестивалі, не беручи до уваги, яку національну школу цей твір приносить, бо це – явище. Але завжди в якомусь прикінцевому результаті, коли вже укладаємо всю програму фестивалю на папір, пропорції виходять добрі. В цьогорічному фестивалі, підсумковому, української музики буде майже половина.
Йдеться тільки про прем’єри?
Будуть і прем’єри, і твори, які є золотим фондом української сучасної класики. Наприклад, на відкритті «Контрастів» прозвучить симфонія Євгена Станковича Larga з вже далеких 1980-х. Це один із найкращих творів Станковича, з першої п’ятірки, який ще не звучав у Львові. Вперше на фестивалі прозвучить й альтовий концерт Альфреда Шнітке, а востаннє він виконувався у Львові 1987-го.
Тобто топові твори сучасної класики повинні звучати у Львові частіше. В тому контексті мене, власне, тішить, що творчість нашого теперішнього ювіляра Мирослава Скорика стала часто виконуваною – є затребувані публікою твори, які весь час входять в програми. Зрештою, як і твори інших українських композиторів. І цього року, враховуючи, що є ювілей, наші провідні учасники фестивалю побудували програму саме таким чином. Зокрема, камерний оркестр «Академія», Артур Микитка та Ігор Пилатюк створять львівську ретроспективу в час зародження «Контрастів». Навіть повторять деякі твори.
Зокрема, у концерті «Український контекст» – фортепіанний концерт Ігоря Щербакова, також концерт для чотирьох Віктора Камінського. Поруч із тим вони виконають найновіші твори Мирослава Скорика. Львівська піаністка Оксана Рапіта готує цикл «Львівська ретроспектива», де покаже маловідомі твори українських класиків Василя Барвінського, Нестора Нижанківського, Антіна Рудницького та Станіслава Людкевича, а серед них у цьому контексті вперше від 1938 року відбудеться нова прем’єра – виконання сонати Зиновія Лиська.
Повторюся: ми хочемо показати музику від традиційної класики ХХ століття до найновіших творів, які ось-ось, щойно завершуються.
Чи є серед виконавців цього року такі, що жодного разу не були на «Контрастах», і чи є такі, що постійно беруть участь у фестивалі?
Основою фестивалю є базові колективи Львова – Академічний симфонічний оркестр, Академічний оркестр «INSO-Львів», камерні оркестри «Віртуози Львова» та «Академія» – на їхніх плечах кожен рік тримається творчість композиторів. Кожен з них виконує п’ять, шість, сім, а то й десять – п'ятнадцять творів, і це за фактом – половина фестивалю.
Також варто говорити про піаністів Йожефа Ерміня, Оксану Рапіту, Євгена Громова. Але кожного року у нас є нові виконавці, які привозять і нове дихання. Скажімо, вперше на фестивалі виступить дует Робертас Бейнаріс (який грає на всіх видах гобоїв) і Вайда Стряупайте-Бейнаріене, яка робить відеоряд, як зараз модно говорити – мультимедійне забезпечення. Це національний проект, виключно литовський, за підтримки Посольства Литви, де буде представлена сучасна литовська композиторська школа.
Ще одна гостя фестивалю – Олександра Турянська, яка мешкає в Парижі і яка представить іншого штибу творчість сучасних композиторів, для органа і голосу. А Теодор Кухар (США – Україна) – диригент, про якого багато говоримо, на «Контрастах» виступатиме вперше, але виступатиме з нашим Академічним симфонічним оркестром і представить надзвичайно цікаві твори саме українських композиторів – Симфонію №2 Бориса Лятошинського, яка в нас теж виконується раз у десять – п’ятнадцять років, та найновіші твори сучасних українських композиторів Євгена Петриченка, Богдана Кривопуста та Богдана Сегіна.
І так з проекту в проект – поєднання нового, поєднання прем’єр, поєднання нового гостя, нового учасника з чимось тим, що є постійним на фестивалі. І мені здається, що ось це поєднання і дає дуже хороший результат.
Якою є наповнюваність залів під час фестивалю? На які твори публіка найбільше йде? І чи враховуєте саме цей ракурс – популярності в слухача?
Знаєте, це питання, з одного боку, риторичне, з другого – провокативне. І вже кажу, що не маю виправдовуватися, якщо публіки прийшло замало. Концерт може тривати годину, виконання твору – п'ятнадцять-двадцять хвилин, і ніби люди мали би за цей час цей твір прийняти і пережити, бо виконання є саме в цей день і саме в цей час, саме в цьому приміщенні є виконавець, є композитор і є слухач. Це дуже важке поєднання, яке має зійтися. Набагато простіше заглядати в іншу сферу – у чужу царину.
Наприклад, виставка картин може тривати місяць, зранку і до вечора. На відкриття експозиції прийшло багато людей, згоден. А потім? Їх майже нема! Але впродовж місяця люди мають можливість ознайомитися, а отже є певне число відвідувачів. Чи вистава в театрі, яка повторюється і де відбувається те саме, що й з виставкою живопису. У нас все набагато складніше, бо виконання твору відбувається тільки один раз.
Якщо на виконання прийде п’ятдесят осіб, а часом двісті чи триста, на мою думку, в будь-якому разі це – успіх. Значить, є люди, як розуміли, що саме цього дня, цієї години і цього моменту відбувається щось унікальне і що наступного разу такого вже не буде.
У Львові, крім «Контрастів», достатньо музичних подій вагомого значення. І у філармонії, і поза нею. З останнього – LvivMozArt. Чи маєте свого, «контрастівського», постійного слухача?
Кілька років тому я казав, що тішуся, що кожного року впізнаю «своїх» людей у залі. Вони старіють, змінюються, але це ті люди, котрих я запам’ятав ще з перших «Контрастів». Вони підходять до мене у кулуарах, ми спілкуємося. Скільки тих людей? Двадцять, тридцять? Неважливо! Вони є! Інша річ, що впродовж року є добрий десяток фестивалів, а концерти в нас відбуваються кожен день, а то й два – три рази на день. І коли я бачу в цьому калейдоскопі наші музичні пропозиції, можливо, їх є забагато.
Але, з іншого боку, калейдоскоп нашої пропозиції міняє, створює зовсім інший калейдоскоп глядачів. І це означає, що на різні концерти ходять різні люди. І це не є постійні філармонійні меломани. На Сильвестрова – Станковича прийдуть одні люди, на Шнітке – інші, на сучасний авангард – ще інші, на дуже успішну «Ніч контрастів», яку запропонував для «Контрастів» Богдан Сегін і яка триває від шостої вечора і до ранку, – ще інші, і їх – до чотирьох сотень.
Ви від самого початку займаєтеся фестивалем. Не хочеться перегорнути цю сторінку? Не вичерпалися?
Мені це питання ставили на перший, 10-річний ювілей «Контрастів». І я вже тоді казав, що не можу постійно займатися фестивалем. Але мені шкода було би прив’язувати «Контрасти» тільки до себе і говорити про те, що вони зупиняться, якщо я відійду від справ. Отже, від двадцятої річниці фестивалю я відкрив двері для молоді, тобто є нове покоління помічників, зокрема – виконавчий директор Богдан Сегін.
Фестиваль вже є брендом і передається новому поколінню фахівців. Я не повинен замикати все на собі. А в наступні роки займатимусь «Контрастами» ще менше – тільки окремими проектами. Але фестиваль житиме, бо має структуру, має реноме, постійність і стабільність, які не прив’язані до конкретного прізвища. Але директором і надалі буду я. Навіть не почесним – просто директором.
Фото з архіву Володимира Сивохопа