Українські захисники мужньо боронять наші землі і атакують ворога у відповідь. Коли ми говоримо про воєнні дії, іноді виникають сумніви, як правильно говорити «нанести удар» чи «завдати» його. Зʼясуємо, що кажуть з цього приводу філологи.
Як пояснили в Інституті мовознавства імені Потебні НАН України, вислів «наносити удар» порушує лексичні норми української мови. Правильно казати – «завдавати удару». При цьому дієслово вимагає іменника в родовому відмінку (чого, а не що): удару.
Водночас мовознавці розповіли, у яких випадках можна вживати дієслово «наносити».
Дієслово «наносити» означає:
1. Приносити багато, значну кількість чого-небудь
- діти нанесли снігу в хату;
- курка нанесла яєць;
- друзі нанесли гостинців.
2. Захоплювати із собою, нести й нагромаджувати в певному місці (про вітер, повінь, опади)
- вітер наніс пилу;
- течія нанесла мулу.
3. Позначати на папері; покривати шаром чогось
- нанести на графік координати;
- нанести на мапу позначки;
- нанести на стіну фарбу;
- нанести на шкіру крем.
Натомість у значенні «чинити, заподіювати комусь щось неприємне» потрібно вживати дієслово «завдавати»:
- завдавати втрат;
- завдавати збитків;
- завдавати прикрощів;
- завдавати шкоди.
Загалом дієслово «завдавати» сполучається переважно з іменниками негативного забарвлення, які позначають щось неприємне, небажане: біль, жаль, клопіт, морока, мука, неприємність, нудьга, образа, поразка, рана, скорбота, смуток, сором, страждання, страх, сум, тортури, труднощі, туга.
Приклади вживання з класиків:
«Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити» (Леонід Глібов),
«Я ще не пробула й півмісяця в баронеси, а скільки прикрості завдала вона мені!» (Леся Українка),
«Не завдавай ти мені сорому при чужих людях» (Іван Нечуй-Левицький).
Ще одне значення дієслова «завдавати» – «піднімати, брати тягар, ношу на плечі, спину»:
«Поцілуйко стягує з воза мішок з мукою, завдає собі на плечі й, пригинаючись, несе свій подарунок» (Михайло Стельмах).