В продовження теми, ініційованої експертом М.Кратом «Солонківська ТГ, екологія і сенс стратегічного планування: приємний виняток»,
Якщо донедавна стратегічне планування в громадах, особливо сільських, сприймалось як доволі екзотичне явище, бо для «нормального» життя громади було достатньо програми соціально-економічного розвитку, розрахованої на один рік, то сьогодні в Україні спостерігається бум на розробку довгострокових стратегій розвитку територіальних громад.
Заступник Міністра розвитку громад та територій Іван Лукеря нещодавно навів цікаву статистику – близько 500 громад в Україні вже мають затверджені стратегії розвитку і ще близько 500 громад у процесі підготовки (всього в Україні створено 1469 територіальних громад). Це означає, що у 2022 рік майже 70% громад увійдуть із «європейським сертифікатом якості» – власною Стратегією розвитку. На Львівщині статистика дещо скромніша – тільки 16 територіальних громад вже мають свої стратегії, ще 7 – в процесі розробки. Загалом – 30% від загальної кількості (73 громади).
Однією із причин такого пожвавлення та інтересу до розробки власних стратегій є стимулювання громад «згори». Ще у 2016 році Мінрегіон виставив умову – надання субвенції на розвиток інфраструктури новостворених об’єднаних територіальних громад має здійснюватися на основі цільових проєктів, які включені в План соціально-економічного розвитку, який за змістом і формою радикально відрізнявся від існуючих річних планів і представляв собою по суті стратегію розвитку громади на 2-3 роки.
Завдяки наполегливим зусиллям Мінрегіону у 2020-2021 роках питання створення стратегій в громадах було винесено на порядок денний законодавців. І сьогодні ми маємо гроно відповідних законопроєктів, які мають високу ймовірність бути прийнятими.
В першу чергу це стосується проєкту Закону про внесення змін до Закону України «Про засади державної регіональної політики» (5323), який Верховна Рада України 1 червня 2021 року підтримала у першому читанні. Змінами пропонується впровадити 3-х рівневу систему стратегічного планування, а також створити єдину геоінформаційну систему (ГІС) моніторингу розвитку кожної громади і кожного регіону, удосконалити фінансове забезпечення державної регіональної політики, посилити роль Агенцій регіонального розвитку, які зможуть надавати платні послуги.
9 червня 2021 року Кабінет Міністрів України схвалив проєкт Закону про особливості стимулювання регіонального розвитку (5649). Законопроект враховує особливості розвитку монофункціональних міст, сільських територій у несприятливих умовах, гірських населених пунктів, прикордонних районів. А також пропонує зміни підходів до системи стимулювання розвитку регіонів та окремих типів територій, зокрема визначає низку заходів державного та регіонального стимулювання розвитку територій з обмеженими можливостями, а саме – цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток інфраструктури, підтримку підприємництва, реалізацію інтегрованих проєктів розвитку.
Простими словами прийняття цих законопроєктів має вирішити низку проблем у сфері державної регіональної політики, а саме:
- формується система планувальних документів – Державна стратегія регіонального розвитку (ДСРР), регіональні стратегії розвитку, стратегії розвитку територіальних громад;
- всі стратегії реалізуються на основі планів реалізації, що складаються із проєктів, відповідно до технічних завдань, визначених планами реалізації;
- вводиться механізм узгодження регіональних стратегій розвитку з ДСРР;
- регіональні та місцеві бюджети розробляються на основі ухвалених стратегій розвитку;
- державна регіональна політика здійснюється з урахуванням наявності в регіонах певних функціональних типів територій (для Львівщини – гірських населених пунктів);
- проєкти регіонального розвитку мають комплексну складову – наявність впливу на людський капітал («м’яку» компоненту), на відміну від попередніх проєктів, де 100% домінувала «тверда», інвестиційна компонента.
Однак, всі ці правильні і важливі для регіонального розвитку положення можуть і не бути реалізованими, якщо норми цих законів не будуть узгоджені із законопроєктом Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо підвищення ефективності використання коштів Державного фонду регіонального розвитку - ДФРР (4200), яким передбачена низка прогресивних норм (що викликає сумнів у їх ухваленні з боку законодавців, зважаючи на попередній досвід реформування ДФРР). Зокрема, щодо дуже оптимістичного обсягу ДФРР - «не менше 3% прогнозного обсягу доходів загального фонду проекту Державного бюджету України на відповідний бюджетний період» (при цьому пам’ятаємо, що жодного року при ухваленні Державного бюджету України, не було дотримано норми, щодо розміру ДФРР).
Іншою прогресивною частиною законопроєкту є визначення критеріїв розподілу коштів ДФРР, а саме: 50% - на реалізацію проєктів ДСРР; 30% - проєктів регіонального розвитку, у тому числі - не менше 10% на реалізацію проєктів розвитку спортивної інфраструктури; 20% - на реалізацію проєктів сільських, селищних, міських рад, які розподіляються пропорційно між бюджетами відповідних громад з урахуванням показників чисельності сільського населення та площі громади.
У випадку прийняття цих законопроєктів (бажано в комплексі, а не розрізнено) громади отримують більше можливостей щодо більш об’єктивного розподілу коштів ДФРР для фінансування своїх проєктів. Однак, однією із жорстких умов отримання державного співфінансування стає наявність проєктів, які закладені в місцеві стратегії та їх відповідність регіональним стратегіям та ДСРР. А ще це означає для громад не тільки підготувати власну Стратегію – як перепустку до державного, регіонального співфінансування проєктів, а грамотне наповнення стратегії конкретними середньостроковими проєктами, які не можна буде змінювати «під інтереси» чергового конкурсу чи програми.
В цій ситуації значно зростає роль постійного моніторингу стану реалізації стратегій, при чому не формально, а з конкретними цифрами і показниками. Цей моніторинг вимагає щоденної копіткої роботи і насправді є більш значимим, аніж підготовка самої стратегії, про що більшість громад, на жаль, «забувають». Тому, так тішать позитивні приклади, зокрема Солонківської громади, де цим процесам приділяється достойна увага. Однак, моніторинг стратегії – це не єдина проблема, що очікує громади «на світлому стратегічному шляху до процвітання». Про це – в частині ІІ.