Несподівано Англія відкрила світові нову зірку. І одразу закрила. Сюзан Бойль – домогосподарка похилого віку з маленького містечка в Шотландії зайняла 2 місце в фіналі конкурсу «Britain’s Got Talent» («Британія шукає таланти»). З одного боку ця жінка втілює образ мільйонів домогосподарок – занедбана зовнішність, старомодний одяг, самотнє життя, а з іншого – шокує всіх ідеально чистим голосом та шаленою любов’ю до музики. За місяць її виступ – арію з мюзикла – на You Tube подивилися понад 70 мільйонів осіб.
Як їй вдалося пробити броню сарказму в журі та глядачів? По-перше, бездоганне вокальне виконання - всі ноти на місцях, а, по-друге - вона свято вірила в те, про що співала. Мабуть, Сюзан Бойль співає постійно: і коли приймає душ, і коли щось готує на кухні, і коли порається по дому. Ба більше - свої емоції вона зуміла передати слухачам. Це один із найважливіших елементів творчої харизми. Головна місія музики - викликати чи підсилювати емоції. Слухаєш пісню і починаєш плакати, сміятися, сумувати чи іронічно посміхатися.
Утім, попри те, що розкручувати її взялися відомі продюсери, на плаву популярності Сюзан протримається не більше 2-3 років. Зайти у шоу-бізнес можна ефектно - зламавши його правила, а от для того, аби заробляти там довго й великі гроші, навпаки - треба чітко дотримуватися цих правил. Сюзан Бойль мусила би змінити себе, але, по-перше, цього не хоче, а, по-друге, не може. Навіть якщо якась літня пані чи пан спробують скопіювати Сюзан Бойль, успіх їм не загрожує. Імідж уже «зайнятий», треба шукати новий і неординарний.
Є величезна різниця між харизмою та іміджем. Добре, якщо образ створюється довкола природної поведінки особистості виконавця. Тоді лише примножуються та увиразнюються певні риси характеру. Але коли починають з музиканта «ліпити» зовсім іншу особистість, зокрема й поза сценою, то це може спрацьовувати перших півроку. А потім або виконавець міняється, або входить у конфлікт сам із собою.
Пригадуєте імідж Робі Вільямса, коли він ще був у гурті «Take that»? Він мав бути пай-хлопчиком, з прилизаним волоссям та такими ж емоціями повсюди - і на сцені, і в житті. Рік його штрафували за порушення умов контракту - то чарчину-другу перехилив, то до дівчат позалицявся. І що? Робі Вільямс, хоча й не був «першою скрипкою» «Take that», не сприйняв нав'язаний образ, послав усе до біса та почав з нуля. Усі поставили на його кар'єрі хрест. Хто знає де тепер «Take that», а де Робі Вільямс? Він - сильна особистість, тому зумів зберегти власну ідентичність. Тоді ж продюсери всі ставки зробили на головного соліста - «чемного хлопчика» Гарі Барлоу. А того виставило лише на один рік і на один альбом. Нині про нього ніхто й не згадує.
Для «Beatles» спеціально шили піджачки з комірцями-стієчками, характерно зачісували знамениті гривки, які спадають на чоло. Була епоха, коли весь світ вдягався та стригся саме так. Водночас співаки абсолютно не соромилися казати зі сцени: «Агов, ті, хто там на гальорці, з дешевими квитками, скачіть, танцюйте, плескайте, а ті, хто сидить на перших рядах, принаймні потрусіть своїми діамантами!» Притому, що в залі сиділа королева. Зачіски аж ніяк не псували природність бітлів, навпаки її увиразнювали.
Харизматичність не можна вичислити якимись математичними розрахунками - проданими дисками, величиною гонорару чи кількістю переглядів у You Tube. Брітні Cпірс продала суттєво більше альбомів, ніж Джо Кокер, але це не означає, що вона харизматична й навпаки. Просканувати співака «на справжність» можна лише на живому концерті (навіть якщо дивитися в записі).
Коли людина харизматична, вона сильна всередині, а за характером - боєць. Кожен із гурту Queen мав свою харизму, пропонував свої пісні в репертуар. Із 1980 по 1984 роки вони взагалі пересварилися та намагалися якомога менше бачитися (у період міжусобиць видали 1982 року абсолютно нецікавий альбом «Hot space»). Єдиний, про кого мало згадують, але який зумів зберегти баланс - басист Джон Дікон - став містком серед ними всіма. І лише коли учасники зрозуміли, що їхня особиста харизма має працювати на загальну групи, в 1984 році Queen випустив один із найкращих альбомів - «The Works».
Зрозуміти те, що не варто мірятися й гаманцями, можна, якщо порівняти гонорари Джо Кокера з не менш харизматичним Міком Джагером. Це суттєво різні величини. За минулий рік Мік Джагер став лідером за величиною прибутків. Але вокалісти знайшли свою аудиторію: зазвичай до Джо Кокера приходять у клуби, а до Міка Джагера - на великі стадіони. Виконавці уже достатньо підтоптані, але вони, мов величезні магніти, притягують до себе навіть молодь. Навіть новоявлені кумири їм не конкуренти. Оце той справжній наркотик, який не вбиває. І назва йому - музична харизма.