Серед історичних будівель Рогатина Народний дім є не лише красивим зразком української архітектури, але й тією будівлею, яку громада самостійно виплекала в умовах бездержавності. Українці самоорганізувалися, зібрали гроші і створили власний культурний простір. До збірки долучалися навіть діаспора з Америки. На сторінці Рогатинського історико-краєзнавчого музею «Опілля» розповіли історію цього Народного дому.
Збирали в складщину
На початку 1920-х років українське життя в місті перебувало під постійним адміністративним тиском. Польська влада закривала читальні «Просвіти», забороняла вистави українських театрів, обмежувала діяльність громадських організацій. Саме тоді виникла ідея спорудити власний Народний дім, який би належав українській громаді і став осередком її культурного, освітнього та економічного життя.
3 січня 1923 року представники громад Рогатинського повіту вирішили розпочати будівництво. Оскільки українці не могли розраховувати на державне фінансування, кошти збирали всією громадою. До справи долучилися Повітовий Союз Кооператив у Рогатині та українська діаспора у Сполучених Штатах.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleВ архівних джерелах є фінансові звіти цієї справи. Центральний комітет у Рочестері (штат Нью-Йорк) спершу надіслав 200 доларів на пошук земельної ділянки. Коли знайшли відповідну площу, її вартість була 2700 доларів. Рогатинці власними силами зібрали 2000 доларів, а ще 700 – надіслали українські емігранти. Загалом же кошторис будівництва Народного дому оцінювали у 10 тисяч доларів – надзвичайно велику суму для того часу. Проте українці вірили, що кожна пожертва ставала внеском не лише у спорудження будівлі, але й у розвиток українського життя на Рогатинщині. Головою оргкомітету був о. декан Степан Городецький.
Три проєкти на вибір
Автором проєкту став архітектор Роман Грицай, який водночас виконував обов’язки секретаря будівельного комітету. Він був випускником Львівської політехніки та учнем Івана Левинського.
Він не лише розробив креслення, а фактично супроводжував увесь процес будівництва, листувався з українськими організаціями Америки та координував реалізацію проєкту.
Роман Грицай напрацював три різні проєкти. Він прагнув, щоб вигляд будівлі засвідчував українську ідентичність. Архітектор не копіював європейські зразки, а намагався створити сучасну українську архітектуру, що поєднувала народну традицію з новими мистецькими тенденціями.
Перший варіант проєкту був у стилі українського архітектурного модерну. Його композиція спиралася на традиції дерев’яного храмового будівництва Бойківщини та Опілля. Високий центральний об’єм, ступінчасті пірамідальні завершення веж, характерні трапецієподібні вікна – усі ці елементи були характерними ознаками української модерної архітектури початку ХХ століття.
Другий проєкт звертався до мотивів карпатської оборонної архітектури. Кам’яний цоколь, масивні контрфорси та високі шпилі нагадували карпатський замок, поєднуючи народні традиції із романтичним образом.
Третій варіант уже тяжів до міської сецесії, однак і тут архітектор не відмовився від українських мотивів. Хвиляста лінія карниза перегукувалася з пластикою українського бароко, а восьмигранна купольна баня з ліхтарем-сигнатуркою ставала акцентом будівлі.
Самоокупна будівля
Народний дім проєктували як самоокупний громадський комплекс. Перший поверх з великими арочними вікнами-вітринами відводили для комерції: крамниці та кооперативні установи мали давати прибуток для утримання народного дому. На другому поверсі розмістили театральну залу на 200 місць, бібліотеку, читальню «Просвіти» та хор «Боян». Високі аркові вікна забезпечували максимальне природне освітлення, а нахил стелі створював ідеальну акустику для вистав та концертів. Адміністрація розмістилася у мансарді.
Сучасний вигляд колишнього Народного дому
Через фінансові труднощі розкішний модерн з ескізів Грицая довелося спростити до стриманішого конструктивізму. Народний дім так і не збудували повністю, проте і сьогодні можна впізнати авторський задум архітектора. На фасаді збереглася характерна хвиляста лінія карниза, високі вікна в аркових нішах, а на кутовому балконі досі можна побачити ковані літери «ПСК» – нагадування про Повітовий Союз Кооператив, який став одним із головних творців цієї споруди.