Мені навіть часто подобається наївне народне мистецтво: в ньому нема професійного підходу, але є душа і позитивні емоції, вкладені автором у його твір. Найчастіше твори митців-примітивістів стосуються релігійних тем, таким чином віруючі хочуть задекларувати свою неймовірну любов до Бога.
Народна релігійність – це особливий пласт світової культури, знайомлячись з нею можна пізнавати цілі культури: від райдужно розмальованих богів Латинської Америки до різьблених на дереві святих ликів Гуцульщини.
Одним з проявів народної релігійності у сучасному Львові стало повернення на свої місця фігурок Діви Марії. Досить довго спеціальні ніші будинків пустували, але з часом фігурки стали повертатися, що засвідчило переважно католицький характер нашого міста. Ще через певний час вони почали обростати громаддям пластикових квітів, а потім «набрали» кольору. Оскільки цим ділом займалися, як правило, побожні бабці, то їхнє уявлення про прекрасне знайшло відображення в помальованих олійною фарбою фігурках та крикливих пластикових квітах, оправлених подекуди у вервиці китайських блимаючих гірлянд…
Але це бідні і побожні бабці таким чином проявляють зовнішній бік своєї релігійності. Генерал міліції та депутат ЛОР від «Фронту Змін» Василь Пісний багатший від релігійних бабусь і він нам, львів’янам, «подарував», хоча ми про це і не просили, скульптуру Ісуса Христа. Її нещодавно було встановлено на Високому Замку біля «Сьомої стації» хресної дороги. Направду не зрозуміло для чого там було тулити ще одне зображення Ісуса, та ще й в такому мистецькому виконанні. Скульптор Гретчак Б.Я. не тільки, напевно, ніколи не вивчав анатомію, але й ніколи не навчався в мистецькій школі. Саме таке враження виникає від споглядання його «твору». Перш за все обурює поза та пропорції тіла Ісуса Христа. Ліва нога якось дивовижно витягнута, а права неприродно скручено-відставлена, а руки так манірно бавляться з велетенською ношею – хрестом. Тулуб і ноги між собою важко поєднуються, а голова взагалі виглядає так ніби її окремо виготовили і потім штучно припасували до ніг з тулубом.
Я передбачаю, що знайдуться такі, хто робитиме мені закиди в не толерантному ставленні до християнських сакральних символів, тому відразу обмовлюся: Це не Ісус Христос. Це карикатура на Нього, зроблена недолугим скульптором на гроші міліцейського генерала.
У зв’язку з цим у мене виникло кілька запитань до львівської влади та до львів’ян.
1. Хто погодив цей проект і місце для його встановлення?
2. Чи це особиста ініціатива Василя Пісного, чи може за ним стоїть якийсь громадський рух?
3. Чи всі у місті Львові мають право, якщо це пов’язано так або інак з релігією, встановлювати пам’ятники та релігійні символи там, де вони того забажають?
4. Чи довго львів’яни ще будуть терпіти таку наругу над міським публічним простором?
5. Які такі гріхи замолює «жертводавець» генерал Василь Пісний?
Хоча підозрію, що всі мої питання риторичні…