У нас останнім часом заведено вважати, що Путіну геть нічого не вдається (із запланованого, очевидно). Зате виходить втілити те, чого він уникав. Боровся з розширенням НАТО, боровся з українським рухом, з Україною – і все мимо. НАТО по всьому західному кордону, українці як ніколи єдині, а Україна, як він казав – «несосотоявшееся государство», активно лобіює процес переформатування Росії. «Нашпигована» (знову ж таки його термін) західною зброєю.
Це, звичайно, перебільшення. Як було перебільшенням трепетати перед його злим генієм і вірити, що все побудовано на його мудрих «багатоходовочках». Насправді Путіну вдалося те, чого він дійсно хотів, про що дійсно мріяв – він повернув у сучасний світ історію. Але не зовсім так, як її уявляли придворні ідеологи та корисні ідіоти. Це зайвий раз доводить, що неукам і профанам від політики не варто зловживати історичними знаннями, навіть якщо статус дозволяє нав’язувати свій маразм як істину в останній інстанції.
Адже як воно мало бути? Захід, погрузлий у корупції, гріху і содомії, відкинувши колишню доблесть, філософію та християнську мораль, мав скоритися перед «білим царем» і його «воїнством». Яке, по ідеї, повинно було легко перемолоти ворогів, бо не розніжене благами цивілізації. Ну, з благами цивілізації все так, але виявилося, що відсутність туалету – не гарантія перемоги.
Хоча два місяці тому це було не таким очевидним. Тому різні інтелектуали постійно підводили нас до думки, що Росія представляє консервативну частину Європи – звідси й орієнтація на Москву частини ультраправих Європи. І оцей «особливий шлях», і гібрид монархії зі «справжнім народовладдям», і вся «віра» та «метафізика» мали переконати людство, що Росія зберегла щось таке, без чого цивілізації гаплик.
Реальність швидко розвіяла ці фантазії. «Метафізику» російські солдати висрали прямо на людські килими і постіль. «Справжню віру» продемонстрували, катуючи і ґвалтуючи слабких та беззахисних. Залишився хіба що «особливий характер», але тепер цілий світ знає, що це насправді означає.
Натомість змінився Захід. Тепер на Заході теж з’явився «дух історії», Захід прагне великих звершень. Як мінімум – навести порядок, покарати винних, захистити невинних. А також показати переваги ліберальної економіки, норм моралі, свободи та новітнього озброєння.
І оскільки історію все-таки «повернули», але не в час «Холодної війни», а трохи далі, треба дещо пригадати. І це не тільки Кримська війна.
Колективний Захід у часи величі Російської імперії щонайменше двічі мав справу з «молодими націями», які боролися проти старої, неефективної тиранії. Це була війна за незалежність Греції від Османської імперії, а також періодичні спроби поляків звільнитися від Росії.
Греків підтримувала творча еліта і сам Байрон власною персоною. Поляки мали численну і помітну у світових столицях діаспору, готові були воювати і ніколи не упускали нагоди нагадати про себе. Сучасна Україна – це два в одному. Українців «багато» у світових столицях, українці готові воювати. Про нас важко забути, бо президент говорить з парламентами і лідерами. У нас є підтримка світової культурної еліти, і «Червона калина» від Pink Floyd слугує цьому підтвердженням.
Сучасна Росія – це також два в одному. Російська та Османська імперії в усіх їхніх найгірших проявах. Тиранія, регрес і статус «хворого Європи», з яким треба щось вирішувати.
Ну а Кримська війна – це лише констатація того факту, що відстала технологічно «супердержава» при зіткненні зі сучасністю швидко втрачає приставку «супер», після чого настає момент, коли «потрібно щось змінювати».
P. S. Цікаво, що встановлення пам'ятників, трактування історії, створення національних епосів – це все з тієї ж епохи. Це інструменти ХІХ століття, тож так до них і потрібно ставитися – як до інструментів домінування.