Багато наших сучасників застануть той момент, коли можна буде сказати: «Україна втратила ще десять мільйонів населення». Сьогодні це вже не апокаліптичний прогноз, а лише питання часу. Хоча на початку 1990-х років у незалежній державі мало хто припускав, що за чверть століття кількість українців так катастрофічно зменшиться. Життєствердний лозунг про 52 мільйони дуже швидко перестав відповідати дійсності, хоча навіть 2004 року українці за інерцією продовжували скандувати: «Разом нас багато!». Через десять років девіз знову змінився, і нині, принаймні в демографічному вимірі, Україна – це таки Європа. Сьогодні ми відповідаємо тривожним європейським стандартам старіння населення і бездітності, тож саме демографією могла б зайнятися новостворена комісія Верховної Ради з питань майбутнього, оскільки будь-яке стратегічне планування втрачає сенс без урахування демографічного чинника.
За двадцять чотири роки незалежності українцям вдалося здійснити дивовижну подорож у часі і повернутися на півстоліття в минуле: на початку шістдесятих років населення України становило приблизно сорок два мільйони. І саме стільки громадян проживає на території незалежної української держави сьогодні. Важлива відмінність полягає в тому, що тоді графік невпинно рухався вгору, бо в доросле життя вступало спрагле до звершень повоєнне покоління молоді. Сьогодні ж Україна стрімко їде вниз із демографічного «пагорба», і питання лише в тому, на якій позначці нам вдасться зупинитися.
Не менше питань виникає і до кількості українців на 2015 рік. Останній на сьогодні перепис населення проводили ще 2001-го, а запланований демографічний «аудит» з 2011 року двічі переносили, і нині актуальною очікуваною датою залишається 2016-й. Якщо перепис таки відбудеться, то його, ймовірно, не будуть проводити на території окупованого Криму та в окремих районах Донецької і Луганської областей. Зважаючи на ці обставини, навіть гіпотетичні прогнози щодо майбутніх результатів коливаються в межах мільйонної похибки.
Українська демографічна проблема проявляється не лише в кількісній, а також у якісній площині. Населення швидко старіє, і в цьому сенсі ми підтримуємо європейський тренд. Сьогодні кожен українець може впевнено сказати: «Ми – народ древній!». Особливо якщо порівнювати з мусульманськими чи африканськими народами. Середній вік в Україні становить сорок років. Приблизно такі ж показники у всіх європейських країнах. Однак диявол, як відомо, ховається в деталях. Українці відрізняються від більшості європейців за так званим «старінням згори», тобто тривалістю життя і кількістю літніх людей, бо живуть на 10-15 років менше від західних європейців. Тож, окрім грошей на пенсійному рахунку, в 65-річного німця чи француза, порівняно з його українським ровесником, є й те, чого за гроші не купиш, – п’ятнадцять років життя. Як свідчить статистика, чоловіки в Україні до пенсійного віку просто не доживають, трохи полегшуючи щорічну бюджетну дилему для рідного уряду. У рейтингу смертності від ЦРУ за 2014 рік Україна після Південної Африки займає друге місце в світі з показником 15,72 на тисячу осіб. І навіть на війну такий результат цілковито не спишеш.
За так званим «старінням знизу» ми нічим від заможних європейців не відрізняємося, а навіть трохи випереджаємо їх. Україна стабільно входить в двадцятку країн світу з найменшою плодючістю, або ж, як іще прийнято казати серед демографів, фертильністю. Трохи втішає, що в цьому антирейтингу в нас хоча б пристойні сусіди – такі ж проблеми мають литовці, поляки, німці та італійці. Для відтворення й підтримки кількості населення на сталому рівні потрібно, щоб середній коефіцієнт фертильності дорівнював 2,1 дитини на одну жінку. Показник України – 1,4; тож ми перебуваємо на затяжному етапі зменшення кількості та старіння населення. Українська демографічна піраміда втратила звичну форму і, можливо,вже через покоління буде нагадувати фігуру у формі ромба. Подібні зміни відбуваються в багатьох провідних країнах світу, однак різниця в тому, що Україна схожа на розвинений Захід хіба демографічними проблемами. Аналітики журналу The Economist у прогнозах на 2015 рік засвідчують кінець світової демографічної піраміди та її перетворення на купол. Якщо 1970 року найбільшим сегментом світового населення були малюки до 5 років (14%), а після них діти від 6 до 10 (13%), то тепер кількісна різниця між дітьми і дорослими до сорока років стерлася. «Упродовж усієї історії людства діти чисельно переважали дорослих і старих. До 2060 року ця група стане ледь чисельнішою за будь-яку іншу вікову групу до 65 років. Догляд за батьками, бабусями і дідусями перетвориться на соціальну необхідність такого ж, якщо не більшого масштабу, як раніше виховання дітей і онуків. Сьогодні ми на півдорозі до вражаючих змін», – повідомляє The Economist. Такі глобальні зрушення відбуваються за рахунок старіння країн Західної цивілізації, і передусім Старої Європи. Не відстає від них у своєму старінні Японія з чотирма «азіатськими тиграми». Якби не випадок України, то можна було б зробити висновок, що комфорт та заможність приглушують бажання розмножуватись. Українці серед причин, які спонукають їх відкласти створення сім’ї та народження дітей, називають недостатню фінансову забезпеченість та невпевненість у майбутньому, тобто брак безпеки.
Подібні мотиви, однак, не зупиняють мешканців африканських та мусульманських країн, які залишаються направду плодючими і молодими: середній вік у Пакистані та Саудівській Аравії становить 21 рік, в Малі та Ємені – 16. Як відомо, майбутнє належить молодим, тож демографічний контраст між Заходом, Африкою та ісламським Сходом підштовхує скептичних аналітиків до радикальних для Європи прогнозів. Демографічні піраміди Судану чи Ємену нині виглядають так, як виглядала вікова структура англійського населення у XVIII столітті, коли Британія завойовувала світ. Консервативний публіцист Марк Стайн у книзі «Самотня Америка, або Кінець знайомого нам світу» провіщає завершення проекту соціал-демократичної держави і перетворення Європи на Єврабію. Можна сприймати заяви Стайна як перебільшення чи нагнітання тривоги, однак факти свідчать про непевне майбутнє європейських країн і особливо їхньої моделі загального добробуту та соціального захисту. Наприклад, повоєнне покоління «бейбібумерів» Італії зростало в часи «економічного дива», однак їхні діти можуть одного дня залишитися без пенсії. Сьогодні Італія, Іспанія та Німеччина підтримують сталий баланс населення завдяки міграції. Іммігранти прибувають звідусіль – не лише з мусульманських країв, а й з колишніх держав комуністичного блоку.
Тож сьогодні, коли так багато мови про реформи і «цивілізаційні стрибки» України, варто пам’ятати, що старому і змученому життям населенню далеко не стрибнути, навіть якщо безперервно повторювати мантру: «Хто не скаче, той москаль». Замість рейтингів економічного зростання в України наразі значно більші шанси очолити список країн, що найшвидше втрачають людей. Ми там уже серед лідерів, разом із Латвією, Литвою, Естонією, Молдовою, Грузією, Болгарією і Боснією. За прогнозами ООН, при збереженні теперішніх демографічних показників Україна досягне позначки у 32 мільйони осіб 2040 року, хоч одна потужна хвиля еміграції може значно пришвидшити негативні зміни, бо ж покидають країну, як правило, молоді, а отже, здатні до розмноження люди. Якщо так станеться, то нарахувати 42 мільйони українців «від Сяну до Дону» вже ніяк не вийде. Доведеться брати ширше – від Лісабона до Вашингтона.