Про можливість наступу Росії на Україну говорили багато політиків і розвідок різних країн світу. Чимало українців не вірили в підступність нашого східного сусіда та його очільника. Однак були й ті, хто відчував, що вторгнення буде. Таким був і Микола Гришко, який ще до повномасштабної війни знав – Росія нападе.
Микола Гришко родом з Харківської області. У відвертому інтерв’ю для 24 каналу у межах проекту «Свої» він розповів про те, як готувався до війни та що робив, коли вона почалася. ZAXID.NET з дозволу редакції робить передрук цієї історії.
***
Чоловік живе у Харкові з 15 років. Там він зростав, там минала його юність та формувалася свідомість. Саме у Харкові він абсолютно випадково навчився грати на бандурі, а сам інструмент йому дістався майже задарма. Одного дня до нього підійшов чоловік і запитав, чи не потрібна йому бандура. Микола Гришко вміє грати на сопілці, тож бандурою зацікавився. Чоловік віддав запилену та з іржавими струнами бандуру всього за 50 гривень. Аби навчитися грати на новому інструменті, Миколі довелося брати уроки гри, але це не стало проблемою.
«Я відчував, що от-от почнеться війна»
У це важко повірити, але Микола Гришко мав дивне відчуття перед війною. Він знав, що вона почнеться. Ба більше, він навіть почав готуватися до неї. Щоправда, це не дуже допомогло йому.
Як для вас почалася війна. Ви пам’ятаєте той ранок?
Я добре пам’ятаю, тому що я відчував, що вона от-от почнеться. Подзвонив лікарці своїй, попереджав її, що почнеться повномасштабне вторгнення. Купили собі свистки, щоби умовні сигнали передавати, якщо б не було зв’язку. Але чоловік лікарки не вірив. Свисток собі таки купив, але він не дуже знадобився – зв’язок був. Це все було 23 лютого. А 24…
А 24 лютого частину українців розбудили рідні та друзі з дзвінками про те, що Росія почала війну проти України. Ще частину – розбудили вибухи в їхніх містах. Тоді під вогнем опинилися міста від Луганська до Житомира. Вибухи чули практично в кожному обласному центрі нашої країни.
І тут дзвінок: лікарка подзвонила і сказала, що війна почалась. Я був учасником подій у Чехословаччині, і кажу: «Уявіть собі: чехи спали, спокійна ніч. А зранку прокинулися – уже танки на вулицях Праги. А в нас тут – лише 80 кілометрів від кордону російського». Танк у середньому по трасі проходить 60 кілометрів. Ну скільки треба, щоб доїхати? Ми можемо і не прокинутися, як уже на вулицях у нас будуть танки.
Ну ще якась була надія, що, може, цього (повномасштабного вторгнення, – 24 канал) не буде. Але душа відчувала. Ще до дзвінка лікарки я відчув – гримить уже. Я зрозумів, що це почалася війна. Дзвінка я не почув, але коли лікарка розповіла, що війна, я сказав: «Та я вже знаю». Так для нас почалась війна.
«Нас обстрілювали з танків, бомбили літаки, вибухали вакуумні бомби»: про перші дні війни
В якому районі ви мешкали? Туди прилітали російські снаряди?
Він зараз називається Індустріальний. Ой, та прилітало, ще і як прилітало, просто у наш будинок. Третину нашого будинку зруйновано, вигоріло все. Уявіть, квартири вигоріли, хіба що каструлі позалишалися. От крило, де я живу, було прикрито паралельним будинком, а з тильного боку дерева не давали снарядам долітати. Нас обстрілювали з танків, бомбили літаки. Дві вакуумні бомби вибухнули біля нас. Уже десь 26 чи 27 лютого не було ні води, ні газу, ні освітлення. Горів будинок. Але коли був артобстріл, то ми вирішили тікати звідти.
«Я думав, що буду в теробороні, але знайшов прихисток у Львові»
Із самого початку я думав, що буду в теробороні. Навіть хлопцям сказав: ви – внизу, якщо до мене черга дійде – я на третьому поверсі.
Ви кажете, що після артобстрілу вирішили виїхати. Куди ви вирушили?
Спершу я переїхав до села, але зрештою вирішив їхати до Львова.
Як так вийшло?
Я якось несподівано ухвалив таке рішення, зібрався швиденько – і на Південний вокзал. Там уже квиток одразу взяв, ніч переспав – я у Львові. У мене мрія була – це ж Львів, таке українське місто, люди, бандура.
Микола Гришко знайшов прихисток у «Твоїй Опорі», що у Львові. Прихисток організований благодійним фондом «Твоя Опора» разом з партнерами від початку повномасштабного вторгнення став для сотень українців другим домом. Шелтер дуже потребує підтримки, адже там зараз перебуває понад 100 українців здебільшого з Донецької, Луганської, Херсонської та Миколаївської областей. Але загалом місткість прихистку до 180 осіб, і регулярно евакуаційним потягом привозять ще людей, які не в змозі залишатися вдома або ж узагалі втратили свій дім.
Підтримати прихисток можна за посиланням. Контактний номер: (+38) 096-312-87-08 (Viber, WhatsApp, Telegram). Про наявність вільних місць додатково уточнюйте телефоном. Прихисток працює цілодобово, але заселення можливе з 6:30 до 21:30 щоденно.
Як вам Львів? Чи відчуваєте ви себе тут вдома?
Я ще оглядаю його, думаю, спілкуюся з людьми. Багато земляків тут зустрічаю. Інколи він мене чимось дивує. Живеться мені тут непогано. Мені тут подобається тим, що тут близько до центру і пам’ятника Шевченку.
У рідному Харкові чоловік також полюбляв багато гуляти. Він згадує, як до повномасштабної війни любив гуляти у саду імені Тараса Шевченка.
«Мене тягне назад»: пан Микола мріє повернутися до Харкова
Миколу Гришка добре зустріли у Львові. Однак дім є дім.
Я дуже прив’язаний до Харкова. Я об’їхав весь захід, і на Закарпатті, і в Тернополі був, і південь, і Крим.
«На нашому боці справедливість, тому ми переможемо»
Як ви вважаєте, чи переможе Україна у цій війні?
По-іншому і бути не може. На нашому боці справедливість, ми ж нікому поганого нічого не робили.
З цим неможливо не погодитися. На нашому боці не лише справедливість, але й правда та весь світ. До того ж за нас воюють найкращі з найкращих українських дочок та синів. Ми – під надійним захистом ЗСУ. Українці щодня доводять, що ми – неймовірна нація. Діти збирають гроші на армію, жінки та чоловіки волонтерять, а абсолютно незнайомі люди дають прихисток тим, хто через агресію країни-терориста був вимушений стати переселенцем. Ми непереможні, бо ми – на своїй землі.