Семеро одного не б’ють! Хіба ті семеро – у рясах служителів РПЦвУ. Не складно здогадатися, які зерна сіяв у їхніх головах лицемірний бородань, який чомусь носить титул «патріарха». Відтак проросло це все бур’яном людиноненависництва та богобайдужості.
Неділя і стіни святині – найкраще поєднання для благих справ. Тому 2 квітня 2023 року у Свято-Покровському катедральному соборі Хмельницького сталась бійка між священниками та чоловіком у військовій формі. Обставини з’ясовує поліція. Тим часом розпочато збір підписів щодо наступного дрейфу вірних Хмельниччини в напрямку ПЦУ. Так процес, який вже давно мав відбутися, тільки-но стартує і то – під тиском публічних подразників.
Православний правнук гордого хана Котяна
Справжньою окрасою Хотинської фортеці є церква Олександра Невського. Історія замовчує, скільки пляшок кумису той випив, щоб його проголосили святим, але для українців фігура цього діяча надзвичайно порожня. Саме тому катедральний собор святого благовірного князя Олександра Невського – головна святиня Кам’янця-Подільського. Помаранчева революція, Революція гідності, АТО та широкомасштабна агресії Росії проти України не похитнули бажання… хоч у когось – не ганьбитись тим князьком біля давніх історичних фортець.
До лику благовірних один із найпопулярніших російських історичних міфів потрапив за митрополита Макарія (1482–1563). Це було на Московському соборі 1547 року. Десь тоді і відповідне «Житіє» князя уклали, піар-кампанію провели. Усе б нічого, але ж король, як у тій казці, голий! Точніше митрополит – ряжений, самопроголошений! Макарія та церкву, очолювати яку його поставили князі Шуйські, не визнавали ні Київська митрополія, ні інші громади вірних. Це не обходило царя Петра І, який наказав перепоховати тіло князя Олександра в Санкт-Петербурзі. У такий спосіб легенда продовжувала жити. Тепер багатьох вірних українського Поділля, на жаль, не цікавить, чиїм іменем їхні святині... осквернили.
15 000 вибухів
Упродовж 1894–1912 років у Варшаві будували православний собор святого Олександра Невського. Автор проєкту цієї святині архітектор Леонтій Бенуа. Собор розташовано на Саксонській площі. Після завершення будівництва він сягав 70 метрів і був найвищою спорудою у Варшаві. Так імперська адміністрація нагадувала полякам, що Річ Посполита залишилась у минулому, а тепер тут російський цар головний. Повстання проти царату виявились слабкими та погано організованими. До Варшави, одного з найбільших міст Російської імперії того часу, посунули орди імперських чиновників та солдатів. Пізніше в соборі святкували 300-річчя дому Романових і навіть ювілей Вітчизняної (курде) війни 1812 року.
Це все перервали події Першої світової війни. У 1915 році російське населення та православне духовенство залишали Варшаву. Собору Олександра Невського вони з собою не забрали. У 1918 році Польща проголосила державну незалежність. Більшість поляків сприймали стіни, які залишив «рускій мір», за символ російського панування. Мистецтвознавці казали, що собор не має художньої цінності. Споруду пропонували адаптувати під костел. Були ідеї відкрити в ній музей. Відтак відбулося засідання Сейму, де собор вирішили знести – він нагадував усім про російське панування над Польщею. Попри певні протести, 15 000 вибухів, впродовж 1924–1926 років, перетворили собор Невського у Варшаві на вчорашній день.
Свідоме суспільство
Озвучене вище – не заклик до дії. Це дві моделі реакції на імперіалізм. Поляки на початку ХХ століття різко та безапеляційно рубали голову російському орлу. Вони наважились на складні і суперечливі рішення, але показали, хто в домі господар. Українці на початку ХХІ століття продовжують молитися до половчанина, який служив монголам і до православ’я, а тим більше до України, не має стосунку. Питання про господаря нашого дому почасти залишається відкритим. Або ж господар десь ніби і є, але його чомусь не обходить сміття, якого в хаті, на жаль, вистачає. Д того ж воно ще й погано пахне.
Господар прийме в себе друзів. Вони скажуть йому про неприємний запах, і він викине сміття. Тому питання полягає в тому, коли ж господарі вдаватимуться до конкретних дій з переконання і внутрішнього бажання – не тільки після публічних подразників.
Українці реалізували багато правильних рішень. Проте ці процеси відбуваються повільно, непослідовно, часто вони інерційні. Після недільної бійки вирішено, що храм у Хмельницькому змінить юрисдикцію та перейде до ПЦУ. Буде час і храми в Хотині та Кам’янці-Подільському також перейменують на честь правдивих святих. Це сприйматимуть за перемогу. Ніхто й не згадає, що ці процеси вже давно повинні були відбутися, а їм не конче мали передувати бійки та приниження. Тут бракує системної роботи від держави і суспільства. Вивіски поміняють, але здатність ухвалювати логічні та осмислені рішення від цього не прийде, публічний копняк, як єдиний стимул модернізації, далі нависатиме над нами.
Офіційна та законна влада
Завжди цікаво спостерігати за епатажними та емоційними сценами, харизматичними діячами, які порушують правила і ламають шаблони та носи. Проте і перше, і друге свідчить, між іншим, про відсутність системи. Скажімо, можуть бути різні способи взаємодії з організацією, яка ховається за абревіатурою УПЦ МП і досі не засудила російської агресії, навіть підтримує її. Можна бігати за бородатими мужиками і ловити їх у катакомбах. Пустити ситуацію у вільне плавання та спостерігати, як виникають конфлікти між сторонами. Попри всі нюанси свого «служіння», братія не в найкращій фізичній формі, тому колись їм та й набридне тікати. Тай мерседес всюди не заїде. Проте одягнути рясу на випускника якогось вуличного бійцівського клубу також не проблема. Наслідки такого сценарію можуть бути вкрай непередбачуваними.
Тому служителями культу, які пройшли спеціальну підготовку, а може й до операції спеціальної залучалися, повинні займатися винятково компетентні державні органи. Знову ж – лиш системна і копітка робота. Перевірити юридичну підставу перебування на території державного заповідника. Інформувати суспільство про ключові засади буття цієї структури та позицію її очільників з приводу резонансних суспільних і політичних тем. Гадаю, що й цікаві висловлювання керівного ядра РПЦвУ знайдуться. Щось із цього може викликати особливе «захоплення» навіть у їхніх прихильників. Ну і незаперечна антидержавницька діяльність будь-якого представника РПЦвУ має закінчуватись судом і про жодні релігійні переслідування тут не йдеться. «Цісарю цісареве, а Богові Боже». Чернець з автоматом – це такий самий нонсенс, як і чернець на мерседесі.
Наївно вважати, що перехід монахів РПЦвУ до ПЦУ чи кон’юнктурний дрейф парафій московської церкви під юрисдикцію Константинопольського патріарха розв’яжуть усі проблеми. Це як вважати, що смерть чинного президента Російської Федерації, про що не перестають говорити відуни та провидці, чи поразка Росії у війні помітно вплинуть на українсько-російські відносини. Після досягнення цих тактичних успіхів робота лиш почнеться. Тому надзвичайно важливо, щоб до одного й іншого українці підходили системно і комплексно, з розумінням того, ким ми є і куди йдемо. В атмосфері хаосу та невизначеності не публічний копняк повинен спрямовувати у майбутнє. Наші дії мають керуватися послідовною та осмисленою позицією. Стратегічною програмою, якщо на рівні держави. Саме це запорука стабільності і стійкості.