В Україні триває прокат української фантазійної мелодрами «Віддана», знятої за мотивами роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія».
За перший вікенд прокату картина зібрала майже 3 млн гривень, її подивилось понад 30 тисяч глядачів. Комедія «Мої думки тихі», яка вийшла в прокат одночасно із «Відданою», зібрала майже 1,7 млн гривень. Проте якщо «Віддана» вийшла у прокат на 212 копіях, то «Мої думки тихі» – на 91-й. Так що якщо рахувати заробіток на кожну копію, то тут першими є «Мої думки тихі». Для порівняння, збори фільму «Пекельна хоругва», який стартував 2 січня за перший вікенд склали також близько 3 млн гривень. Касові збори «Чорного ворона» (прокат був у грудні 2019 року) за перший вікенд склали майже 2,5 млн. грн. Наразі прокат анонсовано до 29 січня, проте його можуть продовжити.
Події картини відбуваються в Станіславові (сучасний Івано-Франківськ) на зламі 19 та 20-го століть. В центрі розповіді опинилися складні стосунки між служницею Стефанією Чорненько та панянкою Аделею Анґер. Дівчата виросли разом та залишилися нерозлучними навіть після заміжжя Аделі. Вони досі не розуміють, хто вони одна одній: сестри та подруги, чи служниця та господиня.
Головні ролі у фільмі зіграли Маріанна Янушевич (Стефа), Алеся Романова (Аделя) та Роман Луцький (Петро). Також у картині з’являються балерина Катерина Кухар, відомі українські акторки Ірма Вітовська, Ада Роговцева та Наталія Васько. На декілька хвилин з’явився на екрані письменник Юрій Андрухович.
ZAXID.NET поговорив з режисеркою фільму Христиною Сиволап, яка розповіла про те, як тривала робота над фільмом.
Христина Сиволап
«Віддана» є вашим першим повнометражним фільмом. Чого ви боялися найбільше, коли бралися за такий проект?
Найбільше мене злякало те, що це історичне кіно. Навіть не те, що «Фелікс Австрія» є складною книгою. Історичне тло – це дуже відповідально. І мені спочатку було страшно братися за це, адже дуже легко було помилитись. На щастя було досить багато часу на підготовку, півроку я займалася лише сценарієм. Тож мала змого багато прочитати, заглибитись в історію. Поступово я почала уявляти, що з тим всім мені робити.
Чи ви співпрацювали з Софією Андрухович?
Вона була співавторкою сценарію. В мене було з нею кілька зустрічей ще на початку роботи над проектом. В мене були до неї питання по мотивації героїв. Мені була цікава її думка. А потім я не чіпала її взагалі, вона побачила вже готовий фільм.
Від чогось у романі довелось відмовлятись?
Звісно, неможливо все просто взяти і перенести з книжки в кіно. Кіно та література існують по дуже різним законам. Ми й не намагались просто переказувати роман.
Найголовнішою для себе я бачила Стефанію, її внутрішній світ. Для мене було важливим висвітлити саме її історію.
З чим пов’язана зміна назви?
Нам хотілося б, щоб фільм був окремим твором. І щоби він саме так і сприймався. Той, хто знає, що це екранізація, все одно завжди про це пам’ятатиме. Але нам хотілося б їх трохи розділити. Щоб «Фелікс Австрія» залишився книгою, а «Віддана» стала б кіно.
Також мені дуже подобається гра слів, яка сюжетно виправдана: з одного боку Стефанія віддана Аделі, з другого вона є відданою в чужу родину. Тому я вважаю цю назву вдалою саме для фільму.
Не боїтеся закидів від шанувальників роману?
Абсолютно ні. І в мене є чітка аргументація. Книга написана дуже суб’єктивно. Це є суб’єктивний погляд Стефанії Черненько на світ. І таким ми намагалися зробити фільм: це її історія та її погляд на світ. Тому ця історія цілком виправдовує таку суб’єктивність. Ми не ставили собі за мету зробити достовірну реальність, це мистецький, уявний світ.
Наскільки сильною була спокуса зануритись у красу епохи?
Звичайно, спокуса була і я їй піддалася. Я не бачу в цьому нічого поганого. Однією із наших цілей було те, щоб і епоха, і місто стали героями фільму. Вони є дуже важливою частиною історію.
Так, ми свідомо зробили акцент на красі епохи й мені здається, що це є сильною стороною нашого фільму, адже естетичне задоволення глядачеві забезпечене.
Кадр з фільму
Але знімали не в Івано-Фанківську?
Ні. На жаль, місто надто сильно змінилось. Лишилися окремі будівлі, але це не давало нам можливсті повноцінно знімати кіно. Франківськ повністю сучасний, там багато реклами, дротів, й все це неможливо забрати. Тому ми вирішили побудувати його власноруч, створити свій світ, свій Станіславів (для зйомок фільму у павільйоні кіностудії Film.UA були збудовані декорації вілли, у якій мешкають герої. Там зняли більшість інетер'єрних сцен, Також у Ніжиловичах під Києвом на чотирьох гектарах землі відтворили справжнє місто,початку 20 сторіччя. Десятки будинків, лавок, міські установи та центральна площа, а ще ринок з торговельними лотками, шкільне подвір’я, єврейський квартал, та вілла Сколиків. Також під час знімального процесу було залучено локації у Києві, Чернівцях та Білій Церкві, – ZAXID.NET).
В романі дуже багато уваги приділяється матеріальним речам, зокрема їжі. А в кіно?
Так, ми багато з цим працювали. Наш фільм дуже важко дивитись на голодний шлунок. В нас на майданчику працювали фуд-стилісти, було дуже багато їжі. Можна сказати, що їжа також є одним із героїв. Бо це теж світ Стефанії, а кулінарія для неї є і захопленням, і відрадою. Так що це було важливим.
Костюми також?
Так. Це так само дуже важливий момент, на якому ми хотіли зробити акцент. В нас працювала дуже талановита художниця Леся Патока. Вона зі своєю командою зробила щось просто неймовірне. Були сцени, де їм довелось одягнути 300-400 осіб одночасно. Всі костюми, навіть на масовку, шилися спеціально. Робота була пророблена колосальна. І, як на мене, це дуже помітно у фільмі.
Найдивовижніші образи, звичайно, в Аделі. І це виправдано самою історією. Також на знімальному майданчику жінки носили корсети, бо це давало актрисам відчуття скутості.
Костюми до фільму створила Леся Патока
Я одного разу спробувала, то страшенно незручно, просто дихати неможливо. Але я хотіла, щоб актриси їх носили, бо в них відразу стала інша постава, інша пластика. Так що навіть ті деталі, які глядач не бачить, все одно для нас були важливими.
Розкажіть, будь ласка, докладніше про актрис та акторів.
Кастинг був однією складним. Дуже довго ми вибирали виконавицю ролі Стефанії. За іронією долі в нас полька грає українку, а українка – польку. Ми шукали, звісно, навпаки, але так сталося в процесі, що ідеальну Стефу ми знайшли у Польщі, а ідеальну Аделю тут. От з Романом Луцьким не було жодних питань. Відразу було очевидно, що він ідеально пасує на роль Петра. З ним ми визначились відразу, а потім розпочався довгий та складний пошук героїнь. І я дуже задоволена кінцевим вибором, мені здається, що Маріанна Янушевич та Алеся Романова дуже на своєму місці.
Як ви розв'язували питання з Феліксом, який має унікальні здібності?
У актора Ясіна Фараджаллаха було двоє дублерів. Не хочу розповідати усіх подробиці, хай глядачі матимуть сюрприз. Скажу лише, що не все, що написано в книзі, ми змогли втілити, адже на екрані існує реальний хлопчик. Це було непросто, але цю його гнучку магію ми змогли передати.
Ваш фільм встигли вже назвати жанровим кіно. Ви з цим погоджуєтесь?
Я не дуже люблю ділення на жанрове та авторське кіно. Я вважаю, що у жанрового кіно теж є автор. Тому і воно не може не називатися авторським. Але якщо ділити грубо на масове та артхаусне кіно, то звичайно ми більше належимо до масового. Але я не люблю такі ярлики.
Чого ви очікуєте від прокату?
Це перший мій великий проект. Для мене це дуже нова емоція. Я дуже б хотіла, що глядач пішов на український фільм, хотіла би подолати скепсис. А далі хай люди роблять свої висновки, я буду рада будь-яким відгукам. Мені дуже важливо, щоб була присутність глядачів у кінозалах.
Фото: FILM.UA