Історія існує два рази. Перший – те, що сталося насправді, а другий – те, що ми пам’ятаємо. І між першим та другим є різниця, бо наша пам’ять нас підводить. І це ще більше властиве колективній пам’яті чи національній. Про це 14 вересня під час дискусії «Історія жінок і жінки в історії», яка відбулася в рамках Форуму видавців, сказав історик Ярослав Грицак.
«Багато істориків кажуть, що національна історія – це дзеркало протилежного від того, що відбувалося. І тоді колективна пам'ять стає отрутою. Наша історія пишеться двома дуже простими мазками: герої або негідники. Це колективна пам'ять», – додав історик і навів приклад вояків УПА, які для українців – герої, для поляків і росіян – негідники.
За його словами, це тому, що героїчна історія – це чоловіча історія, а в такій історії може бути тільки два вибори: або ти богатир, або ти зрадник.
«Я читаю дуже багато спогадів. От чому жінки йшли в УПА? Багато з них не мали вищої освіти. Їм ідеологія була чужа. Головна причина, бо там були їхні брати і кохані, які гинули. Це вже не героїчна історія, а історія виживання», – сказав Ярослав Грицак.
Тому, на його думку, історія окремих людей – жіноча історія грає терапевтичну роль і допомагає порозумітися українцям, полякам, білорусам.
Додамо, під час тієї ж дискусії білоруська письменниця Наталія Бабіна сказала, що вважає поділ літератури на жіночу і чоловічу штучним.
Письменниця Марія Матіос сказала, що її як письменника передусім цікавлять мотиви людей, а свої книги вона назвала мандрівкою в історичне пекло.