Олега Гнатіва, більш відомого під псевдонімом «Мох», часто називають патріархом української альтернативної музичної сцени. Він - представник мистецького руху кінця 1980-х, один із перших вітчизняних музичних менеджерів. Відомий як продюсер легендарної івано-франківської гуцул-ска-панк-групи «Перкалаба», що знайшла прихильників далеко за межами України.
За свою 18-річну історію через колектив пройшло з десяток музикантів. Та найболючішої трансформації «Перкалаба» зазнала у 2013-му, коли групу залишив ексцентричний вокаліст-тромбоніст Андрій «Федот» Федотов. Незабаром гурт представив нового фронтмена - Василя Юрціва, а відтак змінилась і назва групи - Familia Perkalaba.
Минулого місяця оновлений склад презентував нову музичну програму, яка увійшла у міні-платівку Argelujah. Музиканти записували її у карпатському урочищі поблизу Говерли.
Олег Гнатів поділився із ZАХІD.NET досвідом запису альбому у віддаленій гуцульській хатині, розповів про сучасний стан українського шоу-бізнесу та пояснив, чому «Перкалаба» стала культурним явищем.
Олег «Мох» Гнатів: «Група «Перкалаба» вже відійшла в історію»
Ідея запису альбому в горах з’явилася давно, ще перед попередньою платівкою «Джєрґа». Тоді нам не вдалося реалізувати задум. Цього разу допомогли івано-франківські лісники. EP Argelujah записували у звичайній гуцульській хаті поблизу Ворохти, під Говерлою. Це так зване урочище Арджелюджа, що і дало назва альбому. Запис тривав чотири дні. Працювали з ранку до пізньої ночі. У місті цей процес розривається, розтягується. А в горах ми перебували на одній хвилі, відчували спільні вібрації. Експеримент, думаю, виявився вдалим. Такий своєрідний тімбілдинг нам був потрібен.
Чи не виникало технічних труднощів, адже альбом записувався у незвичних умовах?
Жодних технічних проблем не було. Студійне обладнання везли зі собою. Тим більше, ми ніколи не публікуємо матеріалу до тих пір, поки остаточно не будемо у ньому впевнені.
EP Argelujah, по суті, відкриває нову сторінку історії Вашого колективу, бо записувався оновленим складом...
Кожен альбом для нас є важливим кроком. Argelujah - це черговий крок вперед. Так, у нас оновився склад музикантів, змінилася назва. Група «Перкалаба» вже відійшла в історію. Сьогоднішня наша творчість - це вже реінкарнація тих ідей, які досі нас об’єднують. «Перкалаба» перетнула кордони свого існування як музична формація. Про неї вже варто говорити як про певне культурне явище, навколо якого сформувалося ціле середовище митців - музикантів, художників, режисерів... На базі «Перкалаби» виникло кілька музичних колективів. Це вже велика фамілія, тобто родина.
Звідси і нова назва групи. А в якому настрої перебуваєте зараз? На минулорічній презентації трибют-альбому у Києві публіка неоднозначно сприйняла зміни всередині колективу.
Ясна річ, людям важко розставатися зі своїми вподобаннями. Але ми нікому нічого не обіцяли. Наше діло – робити то, що вміємо і любимо. Головне – аби якісно і щиро. Хтось сприймає зміни травматично? Ну, буває, таке життя. Хтось відійде, хтось прийде. Не подобається – бувайте здорові! Перетрубації у складі справді серйозні, але, як свідчить практика, таке не з одною групою траплялося. Ми розійшлися цілком спокійно, без скандалу. Замість одної класної групи є дві – теж класних. Хіба погано?..
А настрій чудовий, робочий. Є базова мотивація – наша спільна справа. Тому кожен намагається приховати своїх тарганів у голові. Мусимо бути терпимішими. Ми ж деколи цілий місяць у турі проводимо за кордоном. В одному бусі - як у підводному човні. Якби кожен почав капризувати, то горлянки б одне одному поперерізали - і все, кінець.
Чи помічаєте, як змінюється публіка на ваших концертах? Чи є нові слухачі, які приходять вже на оновлену Familia Perkalaba?
Трудно сказати... Раніше ми більше концертували. Зараз з цим складніше. По-перше, є такі фактори, як економічна криза, війна. По-друге, впливають перетрубації, пов’язані з ребрендингом групи. Ще не було такого, щоб з одного колективу створювалось два – і обидва вигравали від цього. З досвіду знаю, що це – справа часу.
Ваш колектив став одним з найвідоміших популяризаторів гуцульської культури. Однак у творчості групи завжди була помітна урбаністичність...
Тому що усі музиканти – міські люди. В горах виріс тільки я. Але в Івано-Франківську, як, думаю, і в багатьох інших містах, нечасто зустрінеш людину, яка б у третьому поколінні була міською. Я - гуцул по материнській лінії. Дідо і баба були гуцулами. Наша музика – це реакція міських людей на своє коріння. Гуцульська культура – надзвичайно потужна. Поширювалася здебільшого в горах, а тому дуже герметична, позбавлена зовнішніх впливів. Тут варто зазначити, що ми не позиціонуємо себе, як фольк-група. Те, що в Україні називають «фольком», - жахливе явище, це наслідок «совка». На гітарі вокаліста однієї італійської групи, з якою ми товаришуємо, є напис «F**k folk». Як на мене, це прекрасно. Є етно, є автентика, є інші кореневі речі, які завжди цікаво досліджувати і відкривати.
Олег «Мох» Гнатів: Те, що в Україні називають «фольком», - жахливе явище
Не можу не запитати про електронний проект Gutzul Magik Foundation, який Ви створили разом із російським музикантом Прохором Алєксєєвим. Дебютний альбом Molfar із захопленням сприйняли музичні критики. Коли чекати наступного релізу?
Так, власне, готуємо EP. Зараз все зводимо і знімаємо кліп. Процес роботи такий, як і над попереднім альбомом. Прохор – у Москві, я – у Франківську, а Остап Костюк - у Львові. Прохор надсилає мені біт, я пишу і начитую тексти. Все вже на фінальній стадії, але про конкретні дати наразі промовчу.
В одному з інтерв’ю 5-річної давності Ви сказали, що найближчими роками відбудеться сплеск української альтернативної, протестної музики. Як на мене, прогноз справджується.
Це було очевидним. Багато доброї музики з’являлося за останні роки - від етно-проектів до актуальної електроніки, яка може звучати на світовому рівні - воно не могло не вибухнути. Але у підсумку все залежить від економіки. Поки вона буде слабкою, доти не буде розвиватися ні клубне життя, ні шоу-бізнес. Йдеть про шоу-бізнес у західному розумінні, а не про те значення, якого це слово набуло в Україні. У нас двадцять якихось ідіотів вже двадцять років поспіль впарюють людям дешеву дурню, яку легко їсти, яку не треба пережовувати, яка добре продається.
Унікальний музичний продукт – це, зрозуміло, менша аудиторія, більші затрати сил і часу, це, зрештою, дорожче коштує. Але для чого? За економічними законами так званого українського шоу-бізнесу, це ми – дурні, бо боремося з вітряками...
Для себе я розділяю дві стратегії роботи музиканта чи музичної групи: створювати культове або масове. По суті, обидва підходи мають право на існування. Але коли братися за масовий продукт, то відразу виникає потреба фінансування. Гроші тримають на плаву масового артиста. Ти вкладаєш – і по колу кошти повертаються з відсотками. Але коли фінансування припиняється – артист зникає, його миттю забувають. Перший шлях – створювати культове – не дає колосальної фінансової вигоди, але залишає музиканта в історії. Його творчість живе, вона справжня. Не потрібно кожного дня вибігати на сцену чи світити мордою з телеекрана, аби про тебе не забували. Цей шлях нам ближчий.
Нещодавно в Івано-Франківську гурт з Москви «Каспийский Груз», що виконує пісні у жанрі «бандитський реп», зібрав аншлаг у півторатисячному залі. В той же час у місті довелося скасувати концерти «ВВ», Джамали, Mad Heads. Невже проблема тільки в економіці?
Це проблема вибору, виховання. Якщо вибирають «русскій реп» - я їм не суддя. Ввімкніть українські радіостанції або поцікавтеся, що слухають діти - і питання, чому обирають одне, а не інше, відразу відпадає. Люди в маршрутках слухають Кіркорова і російський шансон, а в неділю вдягають вишиванки і скандують: Слава Україні! Це не надається адекватному поясненню.
Фото: Ростислав Шпук, Орест Дрималовський.