Заяви Юлії Мендель й Арсена Авакова про «російську українську» чи про «російськомовного українського націоналіста» не стали несподіванкою для тих, хто хоч трохи стежить за ситуацією. «Бурління» на цю тему виникають регулярно, і тоді люди діляться на протиборчі табори, сходяться в страшних інтернет-баталіях та знову розбігаються по комфортних соціальних бульбашках. Приводів хоч греблю гати, на всякого глядача: від філософа Дацюка чи відомих волонтерів і до працівників ЖЕКів чи продавців фастфуду.
Несподіванкою стало те, що про це почали говорити «на самому верху». І не «якийсь там Арестович» зі своїм «я русский по культуре». А «потужний міністр» та речниця Президента України. Виходить, що любителі нестандартних ходів на Банковій вирішили осідлати і цього, мовного, коника. А це означає, що поблажливо посміхнутися перед тим, як запхати голову в пісок, в опозиційної еліти не вийде, і треба буде якось реагувати.
Друга несподіванка – це зміщення акцентів. Знову ж таки, розмірковування про те, чий Гоголь чи Малевич, були й раніше, але в політикумі до цього часу існували лише два табори. Це умовні патріоти, чий арсенал аргументів мало змінився від часів акції «Нас єднає мова». Та умовні «біло-сині», тепер це ОПЗЖ і сателіти, спікери яких рідко виходять за межі «захисту прав російськомовних» чи критику Закону про мову. Зараз же з’явилася політична група (причому з’явилася унікально, відразу на Банковій), яка просуває третій наратив. Наратив, що досі розглядався лише суто теоретично.
Але ж ми пам’ятаємо, що мовне питання в Україні – це завжди про вплив на електорат та про владу. Тому, найімовірніше, і цього разу йдеться про те, щоб відкусити від когось голоси в недалекому майбутньому. І не обов’язково йдеться про ідейні переконання самого політика. Наприклад, коли Ляшко цілує корів чи їсть землю, ми ж розуміємо, що він це робить не тому, що земля смачна, а корови страх які красиві. Ні, він це робить тому, що так треба для образу. Так і в нашому випадку – навряд чи хтось у владі натхненно перечитує вечорами класиків російської літератури. Але ж вони політики, їм має «боліти Україна».
Від кого можна «відкусити», заграючи з людьми з проросійськими симпатіями? Ну точно не від «Євросолідарності» чи «Свободи». Не забуваймо, що на Сході та Півдні України «зелені» перемогли саме через те, що їм вдалося переманити класичний «біло-голубий» електорат. А потім було відключення трьох телеканалів Медведчука, справа трубопроводу та інші цікавинки. Імовірно, що за виборців Півдня і Сходу вирішили взятися серйозно. Для чого і знадобилися реверанси в бік мови і культури, які ніби й російські, але до Росії (тим більше сучасної) стосунку, мовляв, не мають. Так що послання «ми не мусимо відмовлятися від всього російського» могло означати, зокрема, «ми не мусимо відмовлятися від проросійського електорату».
Причому треба визнати, що спосіб, у який вирішено поборотися за електорат ОПЗЖ, відповідає всім сучасним тенденціям. У час body-позитиву, коли людей вчать сприймати себе такими, якими вони є, важко когось переконати говорити правильною українською. Навіщо ці зусилля над собою, якщо можна просто заявити про існування нової норми?
Звичайно, будуть у цього реверансу й побічні наслідки. Можливо, навіть важливіші, аніж політична боротьба Зеленського за електорат Медведчука і Бойка.
По-перше, повернення до питання мови (а повернення буде, хоча Закон про мову ніхто поки що переглядати всерйоз не надумав) – це однозначно регрес. Передусім для тих політичних середовищ, які називають себе правими. Замість обговорення актуальних чи світоглядних речей нас знову чекає змагання, хто голосніше виступить на захист солов’їної.
По-друге, тема «української російської» неодмінно притягне цілий букет тем про «хороших росіян», яких ми лише вчора почали забувати. А це означає, що ми менше уваги зможемо приділити іншим сусідам, про яких досі фактично нічого не знаємо: поляків, словаків, угорців...
По-третє, невідомо чим закінчаться такі експерименти з ідентичністю в довгостроковій перспективі. Хоча прогнозів та історичних аналогій вистачає: від креольських еліт Південної Америки до тотально англомовної Ірландії.
А стосовно декларованої мети цілої «коломийки», тобто зруйнувати монополію Москви на російську мову, то дай Боже нашому телятку вовка з'їсти.