Впевнений, серед єврореалістів не було жодного, хто б не передбачав, що в ЄС знайдуться 2-3 країни, які спробують затягнути ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною. Так само як і ніхто не сумнівається, що в разі потреби Франція і Німеччина, як головні «акціонери» ЄС, знайдуть потрібні «аргументи», щоб переконати такі країни в необхідності ратифікувати Угоду з Україною. Питання лише в тому, захочуть вони це робити, чи ні.
Знаю одне – захочуть, якщо будуть вірити і бачити, що Україна йде шляхом реформ і демократії. Що наша країна хоч і проблемна, але частина Європи, яка з часом стане надійним партнером, а не вічним прохачем, якому потрібно дати кілька мільярдів допомоги, щоб голодні і зубожілі українці не штурмували кордони ЄС.
Це прекрасно розуміють у нашій владі. Тому, роблять все, щоб отримати ту саму фінансову допомогу, яку можна поділити в ручному режимі, а не створити умови для заходу на український ринок європейських компаній, які принесуть сюди технології, робочі місця, надходження до бюджету. Бо насправді другий варіант в стратегічному розрахунку набагато вигідніший нашій економіці, ніж кредити МВФ. Тому, зрозуміло, що чим слабшою буде Україна, тим сильніші позиції будуть у тих, хто хоче зірвати нашу євроінтеграцію.
Справжня боротьба за наше європейське майбутнє відбувається не в Брюсселі, не в Москві, і не у Вашингтоні, а в самій Україні.