Кожен за себе і вірус проти всіх – вже більше десяти країн Євросоюзу пішли на повторний жорсткий сценарій вимушеного локдавну від початку року. Як і навесні 2020-го, у сусідів зупиняється фактично все, крім мед закладів – на замку знову підприємства, непродовольчі магазини, ресторани, навчальні заклади, сфера гостинності й авіасполучення. Вводиться навіть комендантська година в деяких містах, усі масові заходи також відтерміновуються на невизначений термін.
Мої вітання. Це програма «Стінка на стінку», і сьогодні ми будемо говорити про нову коронавірусну реальність для світу та України. Чи потрібне нам м’який локдавн вихідного дня після подолання психологічної межі у 10 тисяч підтверджених випадків COVID-19 за добу? І чи вдасться реанімувати вдруге український малий бізнес після повторного кількамісячного простою?
Моїми гостями сьогодні є головна епідеміологиня Львівщини Наталія Іванченко і генеральний директор Kumpel' Group Володимир Гнатюк. Дякую, що завітали до нас. А нашим глядачам я нагадаю, що просто зараз на порталі ZAXID.NET стартує наше інтерактивне голосування. Давайте відповідь на наше питання, аби ми отримали від вас зворотній зв’язок.
Пані Наталю, смертоносність цього вірусу дійсно підтверджує те, що лікарі зараз не можуть врятувати своїх колег. От останній трагічний випадок стався в Інфекційній лікарні: Ігор Мартинюк, з яким ви, зокрема, працювали багато років, не витримав цього коронавірусу. Що ви хотіли зараз сказати нашим глядачам, які постійно порушують карантин?
Наталія Іванченко: Напевно, всім і кожному я би хотіла сказати, що коронавірус – це не міф, це та реальність, серед якої ми живемо. Можливо, це ще не торкнулося кожної родини зокрема. Але ті люди, які опиняються на лікарняних ліжках, чиї родичі опиняються на лікарняних ліжках, і ті люди, які втрачають одного з членів своєї родини – для них життя чітко ділиться на до того, як хтось захворів, і після того, як хтось захворів.
І тому хочеться сказати всім, що кожен для себе повинен прийняти рішення: чи я планую захворіти найближчим часом і невідомо з якими наслідками опинитися в лікарні (хтось одужує, та життя вже майже 1000 осіб забрав коронавірус на Львівщині), або я не планую найближчим часом захворіти – і роблю все, що від мене залежить, для того, щоб не зустрітися близько з вірусом. Тобто ніби елементарні речі: соціальна дистанція, маска, гігієна рук – але якщо цього дотримуватися, то це вже зменшує ризик інфікування.
Пані Наталю, а от ця ситуація, коли все більше людей кажуть: «Якщо колись серед моїх знайомих не було таких, які заразилися, – то зараз їх направду одиниці, в кого немає. І, можливо, варто якнайшвидше перехворіти, аби бути впевненим у завтрашньому дні». Що ви можете цим людям сказати?
Наталія Іванченко: Я можу цим людям сказати, що ми ніколи не знаємо, як хвороба буде перебігати в організмі однієї людини, а як в організмі іншої людини. Ви згадали Ігоря Івановича – власне, це була абсолютно здорова людина без супутньої патології…
56 років.
Наталія Іванченко: Який міг ще жити і жити. І, здавалося б, людина без супутньої патології мала би легко перенести, як 70% статистично переносять, і забути про ту історію. На жаль, при зустрічі з вірусом відбувають незворотні зміни. То саме відбувається з людьми, які мають якісь хронічні захворювання. Тобто ті, хто мають цукровий діабет, хронічні захворювання дихальної системи, серцево-судинної системи, надмірну вагу. Тобто для тих людей однозначно безслідно зустріч з вірусом не відбудеться.
Тому оскільки ніхто не може знати, як я буду хворіти – не треба ризикувати, не треба експериментувати. Ми все ж сподіваємося, що винайдуть вакцину. Працюють купа вчених, які, можливо, знайдуть якийсь медикамент, препарат, який безпосередньо буде впливати на цей вірус. І максимально треба відтермінувати цей час з вірусом. Тому що, знову ж, є теорія, що вірус може стати менш заразним, менше викликати патологічну дію на організм людини. Тому не спішіть хворіти і не спішіть зустрічатися з вірусом.
Ваш бізнес від початку цього карантину пережив уже, фактично, одну хвилю. Тобто вже ви не працювали кілька місяців або працювали якось частково. Чи багато власне ваших працівників захворіли на цей коронавірус, як перенесли – і, власне, як готуєтеся до оцього карантину вихідного дня? Чи вдасться його пережити?
Володимир Гнатюк: Добрий день ще раз. Сказати, що ми пережили – це трошки зарано.
Перебули.
Володимир Гнатюк: Перебули, так. Перебули не зовсім легко теж. Ви знаєте, що багато ресторанів теж не пережило цього карантину, дуже багато з них відпало – а це все люди, людські долі, людські життя частково.
Чи було простіше, коли ми закривалися повністю? Бо, по суті, з більшістю орендодавців була можливість домовитися про послаблення оренди. Найважче насправді було нашим працівникам, більшість із них пішла у відпустку за свій рахунок. Тобто уявіть собі: вся галузь ресторанна Львова – величезна, по оцінках це від 50 до 200 тисяч людей, які або працюють, або залежать від цього бізнесу – опинилася на чотири місяці, на півроку опинилися взагалі без будь-яких коштів.
Чи перехворіло багато? Відверто, такої якоїсь масовості в нас не було відчутно, бо ресторани достатньо свідомо підійшли до захисту своїх працівників у першу чергу. Ви бачите дезінфекцію всіх столів, масочний режим обов’язковий. В загальному якось вдалося обійтися без спалахів.
Ви ж розумієте, що таке ресторан? Це дуже вузький живий організм. Якщо там хворіє одна людина, ймовірність, що колектив, розбіжність по колективу дуже велика… І тоді бізнес стає – ми теж власне про це переживаємо.
Пані Наталю, вашим опонентом є представник бізнесу. Всі ми розуміємо, що це смертоносний вірус. Але, попри це, ми не можемо зупинятися, як це було півроку тому, тому що бачимо, які наслідки для нашої економіки і для всіх, від кухарки до генерального директора. Що ви можете порадити?
На початках ішлося про те, що в нас можуть працювати тераси. Зараз ми заходимо в такий період, коли тераси не можуть працювати. Тобто які поради ви би дали рестораторам, аби продовжити цю роботу й аби люди в цих ресторанах не заразилися?
Наталія Іванченко: У першу чергу, напевно, варто зазначити, що ресторатори і керівники бізнесу – не опоненти, тому що ми всі в одному човні.
Володимир Гнатюк: Дякую – так, однозначно.
Наталія Іванченко: І для того, щоби максимально зберегти здоров’я і життя людей, варто дійсно прописати виконувати ті правила. На вулиці холодно – на терасі навряд чи хтось захоче сидіти. Мова йде про приміщення. Якщо провітрюється приміщення з кратністю мінімум 12 разів повітрообмін на хвилину (у нас цього немає ніде, в нас немає таких державних будівельних норм) – тоді ризик мінімізується.
Лише свіже повітря.
Наталія Іванченко: Тобто фактично кожне закрите приміщення є ризиковане. Що можна зробити для того, щоби зменшити ризик інфікування? Людина виділяє вірус, коли розмовляє, співає (чхає, кашляє – зрозуміло) або глибоко дихає. Вірус летить. Найбільша концентрація вірусу летить на відстань півтора метра – відповідно, всі, хто ближче, мають шанс заразитися.
Чому власне вчепилися до ресторанів? Люди там, як правило, споживають їжу – у масці це робити незручно. Відповідно, в нас є відкритий ніс, відкрита ротова порожнина – вірус має здатність туди потрапити. Варіанти – ми таки садимо людей на відстань більш ніж півтора метра (хоча дуже часто буває, що як не слідкуй, а люди таки йдуть на зближення, таки за тим столиком опиняється більше людей). Ми розставляємо столики максимально на відстані один від одного – тоді виходить, що заповнення закладу харчування не більша, ніж 50%, можливо й ще менша. Але є нюанс: як правило, ввечері люди споживають більше алкоголю – люди споживають алкоголь і починають голосно розмовляти, співати.
Ідуть на зближення…
Наталія Іванченко: Ідуть на зближення. Таким чином однозначно випадки інфікування стаються. Досвід показує – найбільша кількість хворих реєструється після якоїсь вечірки, дня народження, хрестин. Бо який вірус – та всі ж свої, дитину треба похрестити, відсвяткувати треба! Таке не минає безслідно: один, два, три випадки – і воно тягне за собою ланцюжок. Тому ідеальний варіант – дійсно, всі зачинилися, всі сидять по домах, вірус не зустрічає один одного. Ми розуміємо, що до цього дуже важко повернутися.
Тому якщо наразі і працювати, то працювати… Ніхто ніколи не напише універсальну модель, є загальні правила. Але керівник кожного закладу харчування, бачачи свої площі, знаючи свою вентиляцію – де вікно, хто провітрив, хто може проконтролювати, хто може допомогти – от кожен для своєї моделі повинен промалювати оці максимально безпечні заходи. Ще нюанс: якщо у ресторані стеля чотири метри – їм пощастило, там менше людей інфікуються.
Володимир Гнатюк: Більший обмін повітря, звичайно.
Наталія Іванченко: Там, де стеля фактично на голові – ризики більші. Ще дуже важливо слідкувати, як люди заходять у ресторан і як вони виходять. Якщо утворюється нагромадження людей – відповідно, ні про яку дистанцію мова не йде. Відвідування санвузлів, якщо там декілька осіб стоїть, чекає в черзі. Тобто ніби такі моменти, які не пропишеш у постанові головного державного санітарного лікаря, але це реально ризиковані моменти. Тому я думаю, що якщо все дуже гарно, обережно зробити, то ті ризики можна не ліквідувати, але знизити до реального мінімуму.
Володимир Гнатюк: Я доповню пані Наталю. Бо насправді це все, що пані Наталя говорить – це все прописано протоколами, які видавала міська рада, ще коли нас вводила у карантин першого разу. І, відверто кажучи, я не знаю, чому якесь таке цькування засобами масової інформації в першу чергу ресторанів відбувається. Бо ми відчуваємо, що ми винні в розповсюджені вірусу – хоча всі прекрасно розуміють, що це не так. Більшість ресторанів, переважна більшість ресторанів абсолютно дотримуються тих норм. Звичайно, я думаю, що 12-кратний обмін повітря – його і в лікарнях нема.
Наталія Іванченко: Звичайно, немає.
Володимир Гнатюк: Однозначно. Але що стосується дезінфекції, відстані, температурного скринінгу і всього…
Але погодьтесь, що цей температурний скринінг… От я на своєму досвіді: скільки разів заходжу в заклад, просто цікавлюся, яка в мене температура – 32–33… Тобто це часом робиться заради галочки, розумієте? Те саме провітрювання часте, мені здається, набагато буде потрібніше.
Володимир Гнатюк: Отут я теж хочу доповнити пані Наталю, яка говорить про те, що це все можна проконтролювати. Можна – тільки контролювати треба те, що треба контролювати, а не бігати і ловити, чи не вивели ми часом якогось гостя 22:05, а не 22:00.
Як воно відбувалося на початку? Просто пригадайте всі моніторингові групи, які були організовані львівською міською владою, містом та областю. Що перевіряли хлопці? Перевіряли, чи сертифіковані термометри, чи ведуться всі журнали, чи є засоби дезінфекції, чи це не вода налита в ті пляшки. Це велася реальна робота, це велася абсолютно реальна робота. Що відбувається зараз? Зараз ті перевірки, які приходять… Ну, не знаю – один раз в місяць може хтось зайти і спитати «а чи є у вас сертифікат?»
Всі розслабилися?
Володимир Гнатюк: Сертифікат, наприклад, на цей термометр, який показує 32,2 замість реальної температури. Так, є градусники, які коштують 200 гривень – і вони показують абсолютно бздури, абсолютно. Хороший термометр коштує біля 2000 гривень – і ми всі їх купили. І більшість рестораторів, відверто – вони соціально відповідальні.
Ми розуміємо оце питання, що ми – єдині, в кого люди не носять маски. Але їсти з масками нереально, пити каву з масками нереально. Львів без ресторанів, Львів без кави – це теж нереально. І вбити зараз це все такими рішеннями достатньо буде складно. Я просто схиляюся до того, що давайте ті зусилля, які використовує міська влада, використовувати в те русло.
Ми не проти контролю. Ми – за якісний контроль, нас – у тому числі.
От ви згадали про маску. Власне, маска чи респіратор? Без цього атрибуту індивідуального захисту важко уявити собі 2020 рік. Головне, що вам треба знати – що маска захищає більшою мірою не вас, а оточуючих. І якщо ви зволікаєте з цим, заплатите штраф. Тепер це узаконено: у Верховній Раді таки прийняли законопроект, за яким українців будуть штрафувати за відсутність масок у транспорті та громадських місцях.
Ціна питання – від 170 до 255 гривень, майже як за порушення правил дорожнього руху водіями. Штраф зможуть виписати не лише працівники Нацполіції, а й представники епідемічного контролю та органів місцевого самоврядування. Крім того, Рада підтримала і законопроект №3890, який має запровадити штраф для власників бізнесу, установ та організацій за те, що їхні відвідувачі не носять захисні маски.
Згідно з цим законопроектом, штрафувати будуть за пропуск людей у громадські споруди, транспорт під час карантину без вдягнених респіраторів, захисних масок, що закривають ніс та рот. Наголошую ще раз – рот та ніс, ніяк не окремо. Розмір штрафу тут визначили куди вищий – від 200 до 300 неоподаткованих мінімумів громадян, тобто від 3400 гривень до 5100.
Отож, маємо від трьох до п’яти – тобто як ви бачите, чи будуть за вами, як ви кажете, бігати і вас за це штрафувати?
Володимир Гнатюк: Відверто – ми не проти. Мала би, в першу чергу, вестися правильна інформаційна політика зі сторони відвідувачів. Це ж треба зрозуміти, хто ми: ми, в першу чергу – суперсервісні організації, ми завжди в першу чергу дбаємо про наших гостей, про їхнє самопочуття і про їхню якусь емоцію.
Ну, і про імідж.
Володимир Гнатюк: І про імідж – так, теж у тому числі. Питання, чи нам є проблема вимагати в наших гостей, щоби вони сиділи в масках до того моменту, поки їм не принесуть їжу, і вдягнули маски після того, як вони свою їжу спожили? У принципі, немає.
А де буде оця межа, як ви гадаєте? Коли вас можуть на тому підловити?
Володимир Гнатюк: Відверто кажучи, це буде повне знущання, якщо таке буде відбуватися – що до тебе буде хтось приходити і підловлювати на тому моменті. Ми передусім зацікавлені, щоби все було за правилами.
Наталія Іванченко: Якщо ви дозволите – я думаю, що штрафувати будуть більше в тому випадку, якщо офіціант підійде до столика без маски.
Таких випадків я особисто не бачив.
Володимир Гнатюк: Ні-ні, немає такого.
Наталія Іванченко: Я рідко ходжу – сподіваюся, що їх немає. Тобто дійсно, персонал має бути весь у масках. Чи варто на вході бути відвідувачам у масках? Думаю, так – тому що на вході може зайти не одна пара, а декілька, і тому нехай би вони в масках заходили. А далі, звичайно, коли вони зробили замовлення, споживають їжу – вони маску знімають. Але мусить бути місце утилізації, куди вони ту маску…
Пані Наталю, я би дуже хотів, щоби ми зараз вкотре для наших глядачів зробили такий майстер-клас. От я щойно згадував, ніс і рот – щоб це було разом. Давайте покажемо, як треба вдягати маску, коли вона буде захищати, а не так, для галочки.
Наталія Іванченко: Давайте. Напевно, нагадаємо, що маски можуть бути одноразовими і багаторазовими. Якщо ви використовуєте одноразову маску, то сама назва говорить про те, що ви її вдягаєте один раз.
Одноразова, не місячна.
Наталія Іванченко: Якщо ви її зняли – то це вже все, це вже не маска, а використаний продукт. Ідея маски в тому, що матеріал має бути такий, щоби він міг затримувати аерозолі і вологу. Відповідно, якщо ви купуєте маску промислового виробництва – ми віримо виробнику, що вона так зроблена. Якою стороною маску вдягнути? Так-от, ми вдягаємо маску волоконною стороною назовні, гладенькою поверхнею до обличчя.
Далі, зверху є такий зажимчик. Ви повинні вдягнути маску так, руки заводимо за вуха і оцей зажимчик обов’язково потрібно поправити. В кожного ніс різний, і тому треба так щільно провести по носу, де вона максимально прилягає. Розтягнути її сюди і бажано зробити вдих – ви відчуваєте, що масочка вам добре прилягає, зробили видих. Якщо немає відчуття, що все повітря вийшло навколо вас – значить, вона вдягнена правильно.
У людей різні вуха, різні обличчя. Комусь, коли ви робите видих, може бути таке відчуття, ніби все повітря пішло в очі чи на шию. Тоді просто на гумочках робите додатковий вузлик, робите їх коротшими і підтискаєте під своє обличчя. Але фокус не вдягнути – фокус зняти. Коли ми ходимо, ми не доторкаємося руками до зовнішньої поверхні маски. Знімаємо її обов’язково за оці гумки, скручуємо, викидаємо і миємо руки.
Тобто обов’язковий елемент після зняття маски – ми повинні провести антисептику рук або помити їх з милом. І маску треба викинути – не просто десь там жбурнути, запхати в кишеню. Має бути місце для утилізації масок, особливо в місцях масового відвідування. І ні в якому разі не можна маску запхати в кишеню, коли треба знову вдягнути.
Є маски і багаторазові. Як ви до них ставитеся, до речі?
Наталія Іванченко: Нормально – якщо люди їх регулярно перуть, прасують і вдягають знову. Якщо ця багаторазова маска валяється в бардачку машини (вдягаю, коли треба) – то, звичайно, вона з фактора захисту може стати ймовірним фактором інфікування.
Прокоментуйте ще оцю ситуацію, коли люди носять маски нижче носа. Який сенс від тої маски тоді?
Наталія Іванченко: Хвора людина починає виділяти вірус ще за два дні до появи клінічних симптомів – тобто не кашляє, нічого немає, а вірус уже виділяє. В людину він потрапляє через слизову оболонку носоглотки і ротоглотки більше всього. Закрити рот, але залишити ніс, якщо сама людина здорова, то найближчий сусід підійде, щось скаже – може залетіти. Але найгірше, якщо людина сама інфікована і вірус виділяє – то, відповідно, це напівміра, якщо ми закриваємо рот і залишаємо відкритий ніс, бо тоді через ніс вірус також має можливість виділятися. Я вважаю, що це елемент неповаги до оточуючих – неправильно вдягати маску чи носити на шиї.
А культура наших людей, на жаль, бажає кращого.
Наталія Іванченко: Якщо ми цивілізоване суспільство – відповідно, ми ведемо себе цивілізовано.
Скажіть, чи штрафуєте ви своїх працівників, коли бачите подібні ситуації з масками?
Володимир Гнатюк: Ви знаєте, в нас у жодному випадку… Тут треба чітко розуміти, що ресторанний бізнес розглядається зі всіх сторін (у першу чергу відвідувачами) просто під мікроскопом. І нема шансів нашому працівникові вийти без маски, вийти без рукавичок чи опустити маску нижче носа – бо перший, гарантовано перший наш відвідувач зробить йому зауваження.
Не було жодного випадку, коли нам доводилося якісь такі штрафні санкції до працівників застосовувати. Повірте, це дуже чітко прослідковується. Насправді люди наші, особливо у Львові, достатньо серйозно ставляться до проблеми коронавірусу.
Наталія Іванченко: Не всі.
Володимир Гнатюк: На жаль, не всі, ми не можемо говорити за всіх. Але просто дивлячись на ситуацію, яка робиться в країні в цілому, і те, що ми бачимо по мережі піци Celentano по всій країні – то у Львові люди найбільш відповідально до проблеми коронавірусу віднеслися. Вони найбільш чутливі до зловживань, найбільше роблять зауважень нашим працівникам. І працівники, по суті, теж дуже відповідально до того ставляться.
От ви власне згадали про Львів – я би хотів поговорити про Львів як про столицю туристичну. Коронавірусна інфекція завалила фактично на лопатки туризм в усьому світі. Для прикладу, щоби в туристичному Львові повернути рівень потоку гостей на той, що був у 2019-му, потрібно щонайменше два роки. Це за сприятливих умов. Підприємці просто кидають цей бізнес, і все більше табличок «оренда» ми бачимо в центрі міста.
Львів’яни нарешті можуть сказати, що Львів – для львів’ян і немає цих туристів. Але що таке, коли туристів немає взагалі, відчувають уже всі сфери – від продавця до музейника, власника ресторану, постачальника продуктів, гідів, перевізників і так далі. Туристичний бум у Львові щороку фіксують на Різдво. Поки що велике питання, чи взагалі буде різдвяний ярмарок у місті і якою буде різдвяна програма – це залежатиме від ситуації із захворюванням на ковід. Давайте почуємо коментар Андрія Москаленка, заступника міського голови Львова.
***
Андрій Москаленко (заступник міського голови Львова): «Минулого року Львів відвідало близько 2,5 мільйона гостей. Якщо про цей рік говорити, то ми завжди показник виводили в кінці січня, коли ми мали вже завершення по Різдву. Ми розуміємо, що це навіть не 50% - це набагато-набагато менше.
Завжди Львів мав декілька хвиль, тобто піків. У нас завжди було піком Різдво, у нас завжди були піком травень-червень, вересень-жовтень і дещо менші міські сезони були в інші місяці. Якщо говорити про цей рік, то лише січень-лютий ми мали звичну картину. А починаючи з середини березня і десь до місяця липня – розуміємо, що це був чи повний, чи частковий локдавн.
Було певне відновлення в серпні, коли поїхали іноземці – ми спостерігали, наприклад, приїзд білорусів. Після того відбувся локдавн для іноземців. І лише десь зараз ми бачимо, що частково іноземці почали їхати, але це ще навіть менше, ніж було в серпні».
***
Пані Наталю, от ми говорили вже про те, як збиратися в приміщенні. Але у нас ідуть свята – і всі ми розуміємо, що львів’яни дуже люблять збиратися компаніями, збиратися родинами. У центрі Львова буде оцей різдвяний ярмарок. Яка ваша порада? Чи варто його відвідувати, чи взагалі він буде?
Наталія Іванченко: Я можу сказати, що ми з вами не знаємо, що буде завтра. Відповідно, прогнозувати, що буде в січні, ми на сьогоднішній день просто не можемо.
Власне про свіже повітря: наскільки це безпечно – на свіжому повітрі збиратися?
Наталія Іванченко: Якщо на свіжому повітрі стояти один біля одного і пити глінтвейн у центрі…
На відстані.
Наталія Іванченко: То якщо стоїмо близько – ризик теж буде великий. Менший, ніж у приміщенні, але він буде зберігатися. Якщо на відстані – ви на вулиці теж всіх не розставите, не проконтролюєте.
Якщо ситуація буде така, як місяць тому – напевно, все буде. Якщо ситуація буде як сьогодні, з наростанням кількості летальних випадків і свіжих випадків захворювання – можливо, доведеться ввести обмеження. Тому що якщо ви виводите людей на вулиці – не факт, що вони потім цим гуртом не зайдуть до когось у помешкання щось відсвяткувати, наприклад.
Особливо після глінтвейну.
Наталія Іванченко: Особливо після глінтвейну. Тому ризиковані моменти збільшаться.
Можливо, я скажу дещо пафосно, але наше завдання зараз – вижити. Ми бачимо, що реєструються повторні випадки інфікування тих, хто нібито вже хворів і одужав. Антитіла не формуються надовго, тобто все відбувається досить по-різному. І як вірус поведе себе завтра, ми теж, на жаль, знати не можемо. Тому якісь довготривалі плани будувати не варто. Але варто кожному на своєму робочому місці зробити максимально безпечне середовище навколо себе, у транспорті, у закладах харчування для того, щоби менше людей заразилося, щоби зберегти себе, свій персонал і, відповідно, людей, які туди можуть зазирнути.
Вас ця ситуація з туристами теж певною мірою зачепила. Я знаю, що в туристичному Львові у вас заклади не закрилися, але є варіанти, де в інших областях у вас піцерії закриті. Скільки людей втратили роботу?
Володимир Гнатюк: Віталію, дуже складно зараз це все підрахувати – бо хтось відкривається, хтось закривається. В нас, по суті, дуже велика мережа – ми більше ста ресторанів маємо по всій країні. По відчуттях, ми вже біля 10% втратили. Це свідчить про те, що біля 2000 людей залишилися без роботи – уявіть їхні сім’ї і все. І власне те, що пані Наталя каже – я особисто, коли говорю з працівниками в ресторанах (а їм зараз знову через карантин вихідного дня треба йти додому), знову ті самі слова: наше завдання зараз – вижити.
Я ще раз повторюю, що наші працівники… Ситуація взагалі на ринку праці складна, не тільки в ресторанів. Знайти зараз роботу достатньо складно, і ми зараз знову змушені відправляти наших працівників у відпустки за власний рахунок або частково зменшувати їхні виходи на роботу, що вплине на їхній дохід. Складна ситуація, дуже складна…
Я підтримую те, що пані Наталя на початку нашої розмови сказала: що насправді вибір кожного має бути – ходити в ресторани чи не ходити, поводити себе безпечно чи наражати на небезпеку інших. І тут завдання насправді суворої інформаційної політики, яка би мала вестися.
Що стосується туристичного Львова і туризму – там у титрах пан Андрій озвучував. Львів впав туристично достатньо сильно. І так само наші ресторани всі Львова впали на 50% і нижче, що стосується реалізації. Це все вплинуло на кількість працівників, на їхні доходи. Та на багато різних факторів – насправді на доходи постачальників і різних людей, які зав’язані з тим бізнесом в цілому.
Що стосується країни, то у Львові ситуація найгірша. Тобто ресторанний бізнес України найгірше себе почуває у Львові.
Просто колись було найкраще, так?
Володимир Гнатюк: Колись не те що найкраще – було добре, нормально, через те він розвивався, бізнес ріс. А зараз це найкритичніша ситуація в цілій країні – виключно власне по Львову і Львівській області.
Хотів би ще поговорити про температуру, кашель і ломоту всього тіла. Це не лише симптоми цього клятого корона вірусу – сезонний грип ніхто ще не відміняв, він, так би мовити, уже в нас на порозі. Цього року інфекціоністи прогнозують зовсім нові штами грипу, з якими ми ще не зустрічалися. Чому зараз варто подумати про вакцинацію як ніколи і хто ж у зоні ризику? Наш сюжет далі.
***
Галина Бойчук (лікарка-інфекціоніст 1-ої міської поліклініки): «Ми в морозилці маємо холодові елементи – беремо холодовий елемент, даємо сумку-холодильник».
Ось у такій сумці-холодильнику транспортують вакцину від грипу з аптеки до поліклініки. Медики кажуть, що цьогоріч дуже багато охочих зробити сезонне щеплення. Вакцини у продажу – французька та корейська. Яку ж краще обрати, варто радитись із сімейним лікарем.
Галина Бойчук (лікарка-інфекціоніст 1-ої міської поліклініки): «Сімейний лікар оглядає, виписує рецепт на вакцину. Людині видають холодовий елемент у сумку-холодильник, вона йде в найближчу аптеку, купує вакцину – обов’язково бере чек, щоб ми бачили, що ця вакцина щойно куплена».
Проте охочих зробити щеплення поки небагато – ймовірно, бо вакцина зараз є не у кожній аптеці через затримки постачання у регіони.
Неля Бик (завідувачка КП ЛОР «Аптека №1»): «Наприклад, на сьогоднішній день у нас потреба вже є 800 вакцин. Тобто записано в нас у переліку людей на 800 вакцин. Коштує вакцина – я вважаю, що доступна ціна, тому що коштує 360 гривень. Все ж обіцяють, що будуть ті вакцини, ми в змозі будемо забезпечити всіх охочих провакцинуватися».
Цього сезону прогнозують аж чотири штами грипу, три з них нові. Що буде, якщо захворіти одночасно на коронавірус і сезонний грип – наразі питання відкрите, тож медики радять не зволікати зі щепленням.
Наталя Тімко (керівниця Львівського обласного лабораторного центру): «Коли людина купує вакцину проти грипу, вона повинна подивитися, що на коробочці має бути написано: “Виготовлено для епідсезону 2020–2021 року”. Вакцинуватися від грипу варто всім, але особливий акцент – це люди, які мають хронічні захворювання дихальної системи, серцево-судинної системи, цукровий діабет, ожиріння, вагітні, люди, які мають імунодефіцити, особи старші 65 років».
Особливо лікарі рекомендують вакцинуватися тим, хто вже перехворів на коронавірус і мав пневмонію – адже якщо потім підхопити запалення легень через грип, це може призвести до ускладнень.
***
Отож не такий страшний грип, як гримуча суміш з коронавірусом. На сьогодні ніхто не може сказати, як організм буде поводитися, якщо людина водночас підхопить грип оцих штамів, яких у нас в Україні ще навіть не було, і коронавірус. От що ви порадите з вакцинацією, особливо цього сезону?
Наталія Іванченко: Грип загалом завжди називають найбільш поширеною, але найменш зрозумілою зі всіх хвороб, тому що грип дає дуже багато ускладнень і теж дає летальність. В цілій Україні минулого року від грипу загинули 74 людини.
Дійсно, ми не знаємо, як поведе організм людини, якщо одночасно зустрінеться і вірус грипу, і коронавірус. Але так виглядає, оскільки і той, і той дає ускладнення у вигляді пневмонії, то вчені прогнозують, що ризик летального завершення у разі хвороби зросте рівно у два рази. Це, звичайно, дуже багато. Тому якщо проти коронавірусу ми поки що не маємо вакцини – тобто соціальна дистанція, маска, гігієна рук, то проти грипу можна захиститися, зробивши щеплення.
Ви особисто щепилися?
Наталія Іванченко: Так, місяць тому. Я, вся моя родина, багато колег. За власні кошти ми придбали вакцину цього разу.
Лише цього сезону щепилися, чи…?
Наталія Іванченко: Ні, особисто я вакцинуюся з 2009 року проти грипу – з тих пір, як пандемія грипу навчила, що це дійсно буває страшно. І багато моїх друзів, знайомих, родина вже звикли – вони розуміють, що це треба, вони хочуть, питають, коли буде вакцина.
Але цього року попит на вакцину переважає над її пропозицією. Тільки вона з’являється в аптечній мережі, її просто звідти розкупають, чекають наступної поставки. Ну, і приватні заклади, звичайно, роблять теж на тому бізнес, викуповують можливі партії. І там теж можна зробити щеплення – людина на місці купує вакцину, відбувається огляд лікаря і процедура вакцинації. Це дуже зручно, але за це потрібно, відповідно, платити.
Володимир Гнатюк: Хочу прокоментувати, що щойно відбулося, чого ми дуже боїмося в загальному – оце нагнітання такого інформаційного страху, який відбувся п’ять хвилин тому. Ми ще не можемо оговтатися від того, що робиться з коронавірусом – а вже починаємо говорити про то, що буде, якщо одночасно і коронавірус, і грип.
Це лікарі про це говорять.
Володимир Гнатюк: Так, я розумію, що лікарі про це говорять. Але нам треба відверто десь на рівні держави думати, як цю комунікацію проводити. Не в тому форматі, щоб залякувати людей вже геть до крайніх якихось мір.
Та куди вже далі залякувати – кожен день статистика по кількості.
Володимир Гнатюк: Ну, напевно, так. Просто коли ще такі фрази: «а що буде?», «а помножити це все на два»… Це реальність, так.
Наталія Іванченко: Людина повинна зрозуміти, що від грипу вона може вберегтися, зробивши одну маленьку ін’єкцію. Від коронавірусу цього запропонувати поки не можемо. Тому я думаю, кожна людина, яка це розуміє і усвідомлює, купить вакцину, провакцинується (мені все одно, яка це буде вакцина) і вбереже себе від цієї хвороби.
Володимир Гнатюк: Однозначно. Але питання, чи є це державною програмою і чи можна це перевести в державну програму.
Але бачите – навіть без інформаційного нагнітання, як ви це називаєте, вже черги стоять за цією вакциною.
Володимир Гнатюк: Так, так.
Тобто люди почули медиків.
Володимир Гнатюк: Дуже багато свідомих людей, які це розуміють.
Я хотів би фіналізувати нашу розмову. Хочу від вас почути, чого варто чекати всім нам у найближчі місяці. Якщо можна – коротко, пані Наталю.
Наталія Іванченко: Важкої епідеміологічної ситуації, максимальної мобілізації зусиль. А основне – це оця заповідь «Полюби ближнього свого». Тобто все зробити так, щоби ми не стали джерелом інфекції для своїх оточуючих. Якщо кожна людина про це подумає, то в нас ситуація стане кращою – ми зможемо спокійно ходити на майданчики, пити каву, вживати смачні страви в ресторанах.
Ваш прогноз?
Володимир Гнатюк: Нас чекає карантин вихідного дня. Для нас це виглядає достатньо катастрофічно. Якщо говорити про Львів, бо для нас це зараз цікавіше: уявіть собі, якщо ми зараз впали наполовину, то для нас вихідні – це ще половина. Тобто ми знову впадемо наполовину. Що означає це? Якщо карантин вихідного дня затягнеться – це означає, що ресторани закриються, закриється дуже багато ресторанів. Коли ми працюємо без оцих якихось обмежень – ми навчилися виживати, стараємося. Якби нас закрили повністю – ми би мали можливість говорити з орендодавцями. Зараз це буде відверто достатньо складно.
Наталія Іванченко: Але їжу на винос ніхто не забороняє реалізовувати.
Володимир Гнатюк: Пані Наталю, все так. Але ви розумієте, їжа на винос – це не бізнес. Ми в першу чергу повинні заробляти гроші, годувати наших працівників. На жаль, це не про заробляння грошей – це про доінвестування бізнесу виключно.
Спасибі. Ось такою сьогодні була програма «Стінка на стінку». Я маю надію, що кожен із вас почув та обдумав дуже важливі меседжі моїх гостей. Я дякую за цю цікаву розмову Наталії Іванченко – очільниці Львівського лабораторного центру МОЗ, і представникові львівського бізнесу Володимиру Гнатюку.
Чекаю також і на ваш фідбек у цій важливій для всіх нас темі. Коментуйте, поширюйте та беріть участь у нашому тематичному голосуванні на порталі ZAXID.NET. А я бажаю доброго здоров’я вам та вашим рідним. Зустрінемося вже наступної середи о 21:00. Щасти.