7 жовтня у прокат вийшов новий український документальний фільм «Май далеко – май добре», що є повнометражним дебютом режисерки Ганни Ярошевич.
Картина, над якою режисерка працювала п’яь років,розповідає про рідкісних тварин Карпат – водяних буйволів, та німецького активіста Мішеля Якобі, що займається їх розведенням.
Молодий німець Мішель, захоплений природою України, переїжджає до Карпат. У горах він розводить водяних буйволів, що опинилися на межі зникнення. Хлопець мріє присвячувати весь час улюбленій справі, але змушений регулярно повертатися до Німеччини, де працює в сімейному бізнесі й зустрічається з дівчиною Вєрою. Без належного догляду буйволи починають хворіти. До всього Мішеля спіткають негаразди в особистому житті: Вєра не впевнена, що зможе виховати двох маленьких дітей у віддаленому карпатському селі.
«Май далеко – май добре» є дуже теплим, «ламповим» фільмом, де в центрі уваги – людина та її мрії. А ще це надзвичайно красива картина, яка не просто розповідає цікаву історію, а й дозволяє подивитись на звичні краєвиди з іншого ракурсу.
Про героя та його Карпати ZAXID.NET поговорив із режисеркою стрічки Ганною Ярошевич.
Читала, що ви знайшли історію Мішеля в інтернеті. Як знаходяться такі історії?
В мене в друзях на Facebook є письменник Богдан Логвиненко, який зараз робить дуже добрий проект Ukraїner. Тоді цього проекту ще не було, він подорожував Україною, зустрічав цікавих людей та записував їх історії. Так я побачила історію Мішеля і десь тиждень думала про нього, а потім написала йому, що хочу зняти кіно. Ми поїхали в Карпати й так все почалось.
Хто він? Дивак чи супергерой?
Мені здається, що він у хорошому сенсі слова дуже наївна людина, він мрійник. Тому він часом здається диваком, бо його мрії, його місія для нього важливіші, ніж те, що подумають люди чи навіть успішність його проектів. Він бачить свою мрію, свою мету і йде до неї. Я б не сказала, що він якась супердивна людина, але те, що мрійник, то точно.
Розкажіть, будь ласка, трохи про те, яким ви задумали фільм і наскільки він відповідає вашому первісному задуму.
Я спочатку хотіла просто розповісти про Мішеля та його буйволів. Я не могла передбачити, що у фільмі з'явиться ще любовна історія, що він постане перед вибором Україна чи Німеччина. Звичайно, фільм вийшов зовсім іншим, ніж я думала. Але я щаслива з того, мені здається, що він став об’ємнішим. Він має більше рівнів, має конфлікт. Мені здається, що це цікавіше, ніж був би просто портрет. Напевно, він би навіть не був повнометражним.
Як вам працювалось? Адже ви мали і мінливий клімат Карпат, і купу диких тварин у кадрі?
Працювалося дуже складно, але мені пощастило з оператором. Коли ми почали працювати, Сергій Кірєєв ще навчався в університеті ім. Карпенка-Карого, це була його перша повнометражна робота. Але ми дуже добре спрацювались, він дуже відважний, не боїться ані погоди, ані диких тварин. Він завжди готовий йти вперед.
Звичайно, знімати було важко насамперед фізично, не завжди погода відповідала задуму, але мені здається, що в нас вийшло непогано і фільм днями взяв участь у фестивалі операторського мистецтва «Кінооко».
Що було найскладнішим?
Я не знаю. Насправді складним було все. Під чай зйомок навіть було складно фізично, коли ми йшли 20 кілометрів з буйволами в гори. Я людина міста, не дуже спортивна, мені то було справді важко.
На останніх етапах зйомки Мішель вже не дуже хотів зніматись, не розумів, чому ми так довго це робимо. Треба було відновлювати з ним дружні стосунки.
Коли вже у Києві ми займалися продакшеном, складно було знайти фінансування для фільму. Ми й так робили його дуже довго, п’ять років, але за відсутності фінансування ми б робили його ще довше. Тому складно було майже все.
Фільм надзвийно гарний візуально. Ви планували це від початку?
Ні. Я не ставила собі за мету знімати дуже красиве візуальне кіно та робити на цьому акцент. Перш за все хотілося розповісти історію та зробити це максимально зрозуміло та докладно. Але мені здається, що Карпати складно некрасиво зняти.
А де саме ви знімали?
Це Закарпаття. Ми знімали у селі Стеблівка та у селі Сокирниця. В одному селі Мішель жив напочатку, в іншому він живе зараз та має там ферму. Знімали також безпосередньо в горах, бо він ходив на полонину разом зі своїми буйволами, на Свидовецький хребет. Ми разом з ним ходили. Також трохи знімали в Німеччині.
Чим ваш герой займається зараз?
Він досі живе на Закарпатті. В нього залишилось кілька буйволів. Бо частину він віддав у заповідник, частина живе під Одесою, частина у Долині нарцисів. Деякі живуть на інших фермах. Так що в нього залишилось лише кілька. Також він займається коровами «Рижка», карпатськими гірськими коровами, які теж є видом, що зникає.
Він мріє створити екопоселення та жити там, на Закарпатті, зі своїми однодумцями, розводити тварин, приймати туристів. Він досі живе з дівчиною Рікі і в них нещодавно народилася дитина, так що в нього все гаразд.
Як його сприймають місцеві мешканці?
Коли він приїхав понад десять років тому в Україну, він не знав жодного слова українською. Просто почав спілкуватись з місцевими мешканцями та від них вивчив мову, тому в нього вона така специфічна. Ставлення до нього дуже добре, його знає багато людей, йому допомагають з тваринами. Він дружить з бабусею Марією, яка теж є у нашому фільмі. Як він каже, вона йому передає багато мудрості, традиції, навчає його.
Але, звичайно, відчувалось, що він є людиною з іншої країни, особливо тоді, коли Мішелю треба було про щось домовитись з головою сільради тощо. Йому було дуже складно зрозуміти, як у нас часом робляться справи. Це виглядало дуже кумедно, бо він справді не розумів, чого від нього хочуть. Але він живе тут досить довго і вже призвичаюється.
Якою була фестивальна доля фільму?
Він відвідав близько десяти фестивалів. Прем’єра відбулась на Docudays UA, потім фільм був на «Молодості», був на фестивалі в Італії, в Македонії, у Сербії. Зараз у Києві триває фестиваль «Кінооко». Також фільм відкривав Карпатський гірський фестиваль в Ужгороді. І попереду в нас ще фестиваль у Польщі, Берліні та Люксембурзі.
Фразу «Май далеко – май добре» проговорює ваш герой. Можете її докладніше пояснити?
Мені здається, що вона дуже точно втілює мету нашого героя. Адже він приїхав з дуже розвиненої країни, Німеччини. Його метою було жити якомога далі від цивілізації. В гармонії з природою, з тваринами. Мені дуже подобається, як це звучить, звісно в Києві ми так не кажемо, але мені здається, що це звучить романтично.
Наскільки широким буде прокат?
Це мій перший досвід прокату. Взагалі прокат українського документального фільму рідко буває по всій Україні й довго. Але ми працюємо з компанією «86 Prokat», яка чи не найкраще працює саме з таким кіно. Прокат буде десь у десяти містах. Думаю, що він не триватиме довго, тож я б радила глядачам особливо не зволікати.
Чи маєте уже плани на наступний фільм?
Я наразі дуже виснажена, адже фільм забрав у мене дуже багато часу та сил. Просто завтра я новий проект не починаю, хочу насолодитися показами та трохи відпочити.