«Німеччина втомилася від Меркель» – на цю фразу неможливо було не натрапити людині, яка, цікавлячись парламентськими виборами в Німеччині, вивчає тамтешню електоральну ситуацію безпосередньо з німецьких ЗМІ. Найрізноманітніші експерти повторювали її, неначе зіпсована платівка. Зрештою, вони мали рацію, і це чітко засвідчувала актуальна соціологія. Німці втомилися від своєї багаторічної канцлерки Анґели Меркель і бажали б бачити на чолі країни іншу особу, нове обличчя.
Це мені до болю нагадало ситуацію 1998 року. Прямо тобі дежавю якесь. Тоді німці теж прагнули прибрати з канцлерської посади Гельмута Коля, який перебував на ній 1982 року. За 16 років його правління всі якось забули, що він неймовірними зусиллями об’єднав Німеччину, вивів її з кількох криз, врешті-решт забезпечив добробут і процвітання країни, які на момент його відставки досягли апогею. Утім німці прагнули нових облич, і вони отримали їх (про що згодом дуже пожалкували). Зрештою, може, воно так і потрібно, може, принцип оновлення влади є важливішим за самих можновладців, наскільки б ефективними вони не були.
На відміну від Коля Меркель сама забажала політичної пенсії і заявила про це ще три роки тому. Вона щиро намагалася знайти собі гідного наступника, але, на жаль, особливого успіху в цьому не досягнула. І це стало головною причиною, чому її рідна партія Християнсько-демократичний союз в блоці з баварським Християнсько-соціальним союзом зазнала такої прикрої поразки на останніх виборах.
Результати виборів до Бундестаґу, які відбулися 26 вересня, виглядають так:
Ще ніколи за всю 72-річну історію Федеративної Республіки Німеччини ХДС не набирала таких мізерних результатів. Хоча знову ж таки, як і 1998 року, важко знайти раціональні підстави для втрати партією популярності. Лише за минулий рік під керівництвом Анґели Меркель країна успішно подолала кризу, спричинену коронавірусом і наступними локдаунами. Економіка зростає, безробіття скорочується, добробут німців забезпечено. Ситуацію в Німеччині з повною справедливістю можна було б описати цитатою Леся Подерв'янського: «…престіж крєпчаєт, мощно возрастаєт дєнь ото дня процент жиров у маслі». Це вже не кажучи про те, яких успіхів домігся уряд Меркель за всі 16 років. Але хто б то тепер згадував.
Загалом же ситуацію з електоральними преференціями німців за цей рік можна порівняти з «американськими гірками». У лютому християнські демократи, які майже цілий легіслатурний період утримували беззаперечну першість, зненацька здали позиції. Причому на другу позицію їх відіпхнув не одвічний головний конкурент – Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), а «зелені». Глобальний кліматичний порядок денний зненацька зробив господарями німецького електорального поля саме партію «Союз 90/Зелені», яка якщо раніше й входила в урядові коаліції, то винятково на правах молодшого партнера. Та цьогоріч співголова партії Анналєна Бербок уже приміряла на себе мантію керівниці уряду, адже березнева соціологія давала їй і найвищий канцлерський рейтинг.
Це не могло не тішити українців. Адже «зелені» стали останнім часом найпроукраїнськішою партією Німеччини. Пані Бербок відчайдушно громила «Північний потік-2», звинувачувала Путіна в підступності, виступала за антиросійські санкції. Її колега, другий співголова партії Роберт Габек неодноразово їздив на лінію розмежування на Донбасі і навіть висловився за те, щоб Німеччина надала Україні зброю для захисту від російської агресії.
Утім ситуація стрімко змінилася, щойно в пресі з’явився компромат на Анналєну Бербок. Спочатку кандидатці в канцлери від «зелених» закинули, що вона вчасно не задекларувала своїх доходів за 2018–2020 роки. Потім – що деякі пункти, зазначені в її біографії, не відповідають дійсності. А згодом у її книжці «Зараз. Як ми оновимо нашу країну» (Jetzt. Wie wir unser Land erneuern) виявили плагіат.
Така раптова поява компромату наводить на думки, що не обійшлося тут без «руки Кремля». Принаймні почерк відчитується досить чітко. Так було, зокрема, під час президентських виборів у США 2016 року, коли кремлівські хакери здобували компрометуючу інформацію про Гілларі Клінтон і потім зливали її пресі. Чи як згодом російські агенти намагалися дискредитувати Джо Байдена.
У будь-якому разі дискредитаційна кампанія проти Бербок і «зелених» дала свої результати. Рейтинг партії зазнав фатального падіння – майже вдвічі. Відтак питання про канцлерство Бербок було знято. І на цю посаду залишилося два претенденти: чинний лідер ХДС, прем’єр-міністр Північного Райну-Вестфалії Армін Лашет і представник СДПН, віцеканцлер і міністр фінансів Олаф Шольц. Вони обоє, на відміну від лідерки «зелених», досить позитивно ставляться до Росії загалом і до «Північного потоку-2» зокрема.
І в цьому немає нічого дивного. Адже цей газогін є німецьким не менше, ніж російським. Щойно він запрацює, як Німеччина перетвориться на потужний газовий хаб, який розподілятиме цей цінний енергоресурс цілою Європою. Наскільки він «цінний» європейці особливо відчули цьогоріч, коли ціни на газ досягнули рекордних тисячі доларів за тисячу кубометрів. Звісно, що тут не обійшлося без кремлівських маніпуляцій з газовими поставками, які призвели до незаповненості європейських газових сховищ у Європі, а отже – дефіциту газу.
Зрозуміло, у такий спосіб Москва домагається, щоб «Північний потік-2» якнайшвидше отримав усі дозвільні документи. Але це не змінює того факту, що вся велика політика Берліна зав’язана на цей газогін. Під нього Німеччина вже розбудувала велетенську інфраструктуру, щоб транспортувати енергоресурс не лише країною, але й цілим континентом. І якщо скандального ексканцлера соціал-демократа Ґергарда Шрьодера, котрий нині годується на кремлівські гроші, можна назвати батьком цього газогону, то християнську демократку і все ще канцлерку Анґелу Меркель з не меншим правом можна назвати матір’ю. А от «зелені» не так сильно інфільтровані в німецьку промисловість. Вони більше співпрацюють з адептами «зеленої енергетики», тому й мають відповідні пріоритети.
То хто ж стане наступником Анґели Меркель на канцлерській посаді? Усе залежатиме від того, як минуть коаліційні перемовини. Нині більшість експертів робить ставку на «світлофорну коаліцію» (Ampelkoalition), де б канцлером став Шольц. До неї мали б увійти соціал-демократи (червона барва), «зелені» (зрозуміло, яка барва) і ліберали з Вільної демократичної партії (жовта).
До речі, про німецьких лібералів. З їхнім попереднім лідером Ґідо Вестервеллє українці познайомилися ще у грудні 2013 року. Причому не лише тодішні можновладці, а прості громадяни. Чи не прості, а особливі – майданівці. Вестервеллє тоді був міністром закордонних справ Німеччини і, перебуваючи в Києві, не просто відвідав Євромайдан, а організував звідти пряме ввімкнення на каналі ARD, під час якого закликав цілий Західний світ допомогти українцям, які прагнуть свободи й демократії. Окрім того, ВДП – єдина партія в Німеччині і одна з небагатьох у Європейській Унії, яка чітко відстоює членство України в ЄУ.
Так що входження такої партії в коаліцію нам, українцям, було б не менш бажаним, аніж входження «зелених». Хоча нинішній лідер лібералів Крістіан Лінднер відчутно відрізняється від свого попередника. Варто лише згадати, як він підступно зірвав коаліційні перемовини після виборів 2017 року. Тоді формувалася так звана «ямайська коаліція». Така назва виникла через спорідненість партійних кольорів з чорно-зелено-жовтими барвами державного прапора Ямайки: ХДС/ХСС (чорна барва), «зелені» і ліберали. Коли консультації майже завершувалися, коли було узгоджено найсуперечливіші питання (зокрема, про міграцію, податки, екологічні норми), Лінднер несподівано заявив, що виходить з переговорного процесу. Замість пояснення він навів якісь загальні фрази, які не мали жодного сенсу. Тобто стало зрозумілим, що Лінднер від самого початку був налаштований на зрив консультацій, щоб залишитися в опозиції і так набирати собі рейтингових балів.
Тепер знову «Ямайська коаліція» набуває актуальності. І для України вона була б найкращим зі всіх варіантів. Хай навіть і потенційний канцлер Армін Лашет допустився свого часу проросійських висловлювань. Але чи не виникне халепа й цього разу? Принаймні ліберали тепер налаштовані значно відповідальніше, вони готові до конструктивної співпраці з хадеками. Щодо «Північного потоку-2» у них схожі позиції: проєкт запустити, але стежити за тим, щоб він не перетворився на геополітичну зброю, передовсім проти України. Але от «зелені» налаштовані проти газогону дуже рішуче. Можливо, що саме це питання не дозволить «ямайцям» дійти консенсусу. Зрештою, і в «світлофорній коаліції» мала б виникнути та сама проблема.
Отже, залишиться вже випробувана кількома каденціями «велика коаліція» СДПН і ХДС/ХСС. Лише поміняються місцями головний і молодший партнери. Канцлером відповідно стане Олаф Шольц. До речі, багато експертів саме його вважають найбільшим «меркелівцем», а не нерішучого хадека Арміна Лашета. За таких умов політика Німеччини практично не зміниться. Принаймні «Північний потік-2» точно буде запущений в експлуатацію, як того прагнула Меркель.
А втім, це й так було неминучим. Прикро, звісно, для України, але їй вже врешті-решт треба навчитися не залежати від підступного російського газу. Зайвим доказом цієї необхідності стала нещодавно російсько-угорська угода про транспортування газу в обхід України через «Турецький потік». Ще ПП-2 не запрацював, а Кремль уже намагається позбавити нас транзитних потужностей.
У цьому контексті актуальним для нас може стати «водневий проєкт». А Німеччина неодноразово висловлювала готовність посприяти нам у побудові відповідних заводів на півдні України та переобладнанні ГТС для транспортування водню. Так буде створено Центральноєвропейський водневий коридор, який вже ніхто не зможе використати для тиску на Україну.