Я не поділяю позиції Президента, що у Бухаресті ми отримали перемогу. Це те ж, що говорити, що перемогою є непотрапляння України, скажімо, на Євро-2008… Бо поразка, навіть при усьому бажанні, ніколи не може бути перемогою!
Мова дипломатії уже давно володіє засобами спілкування типу «Приходьте завтра». Це ніби і не відмова - «завтра». Але насправді це означає єдине - чітка зрозуміла відмова. Не може бути інакше. Адже подивіться, що ми отримали - ми отримали розтягнуте в часі «ні», хоча сподівалися (і мали би) отримати розтягнуте в часі «так». Тобто, НАТО схвалює, підтримує, поділяє бажання щодо вступу України, але офіційно про це буде оголошено, наприклад, у грудні. Потім з грудня це переноситься на інший місяць, і так далі - відбувається банальне перекладання в часі слова «ні». До слова, два найпалкіші противники проведення Україною незалежної від Росії зовнішньої політики - міністри закордонних справ Німеччини та Франції - будуть в грудні приймати рішення. Але ж вони не матимуть права на вирішальне «так» чи «ні», а лише на дорадче!
Звичайно, я десь розумію Президента, який хоче з поразки зробити перемогу. Це добра якість українського політика - але не у цій ситуації. Бо у нинішній ситуації ми мусимо зрозуміти, що не даремно Анна Герман на мітингу слухатиме «Deutschland, Deutschland uber alles»... Вона думає, що це німецький гімн (очевидно, недовчилася, або плутає науку міжнародних стосунків). Можливо, це гімн її улюбленої Німеччини?.. Та це означає й інше - саме так було потрактовано позицію Німеччини і Франції! Нам, насправді, вказали на наше місце. І, може, воно когось і влаштовує, але мене, наприклад, ні.
Можливо, ми цього не помічаємо, або ж робимо вигляд, що не помічаємо, але те, що відбулося в Бухаресті, оцінюється усім світом - демократичним і недемократичним - як заборону Україні проводити інший вектор зовнішньої політики, ніж той, який дозволить Росія. Оце і є, на превеликий жаль, підтвердженням того, що насправді в Бухаресті відбувся Мюнхен-2. Не дивлячись навіть на заяву свого часу Мадлен Олбрайт, що не буде більше такого, коли великі держави вирішуватимуть свої інтереси коштом малих - так трапилось у Бухаресті: Франція, Німеччина та Росія вирішили свої питання коштом України та Грузії.
Події в Бухаресті, звичайно, не антиукраїнський хід у сенсі міжнародних стосунків. Це, скажу м'яко, неґречний хід. І цей хід фактично помножив на нуль усіх непрофесійних єврооптимістів та звичайних громадян України. Українські євроатлантичні та європейські аспірації у Бухаресті перекреслено. Так, нас не послали десь подалі, нас просто послали «у грудень»...