Останні роки наочно продемонстрували що ідеологія українського націоналізму вперше за 20 років незалежності стала помітним явищем в політичному полі нашої держави. Причому явищем, що набирає ваги і значущості на всій території України, щоб там не казали наші вороги та записні скептики з ліберального табору.
Наочним прикладом, що ілюструє цю тенденцію стали останні місцеві вибори. Перемога націоналістів у Західній Україні була загалом очікуваною. Водночас ніхто не сподівався на такі оптимістичні результати у східних регіонах. Хоча вони й не мали настільки вражаючого характеру, але навіть найзапекліші опоненти змушені були констатувати, що націоналізм "перейшов Збруч" та потрохи відвойовує позиції у тих областях, які донедавна вважалися монопольною вотчиною антиукраїнських сил.
І тут виникає досить слушне запитання: наскільки вагомими є результати на Сході і на Заході, зважаючи на різні умови ведення політичної боротьби? А й справді, не піддаючи сумніву успіхи у Галичині, все ж замислимося: 30 % на Львівщині та 1,5 % на Луганщині - співмірні величини, чи ні? Особливо з огляду на умови, в яких вели агітацію галичани і в яких вели, наприклад, ми, луганчани. І це стосується не тільки передвиборчого періоду.
От, скажімо, націоналісти Львова чи Франківська піднімають питання щодо ліквідації тоталітарних символів на територіях цих міст. Будьмо чесними - що це означає в конкретних умовах західного регіону? Тільки можливість додатково покрасуватися на сторінках газет чи на місцевому телебаченні. Бо насправді майже ніхто в Галичині не виступає активно проти цих ідей. Те ж саме стосується питань належного вшанування українських героїв з УПА, питань національної пам'яті, того ж Голодомору. Всі ці речі в Галичині та частково тому ж Києві, вже давно є нормою буття, і не потребують від політиків, котрі їх проголошують, якихось особливих жертв, і власне, не є ознакою звитяги.
Я б назвав це "націоналізмом кав'ярень", завсідники яких нічим не ризикуючи, вихваляються один перед одним своїм патріотизмом, чудово розуміючи, що ризикують лишень потрапити на сторінки газети, але аж ніяк не до рай відділку міліції або під бити агресивних антиукраїнських шовіністів, як це часто густо трапляється з націоналістичними активістами зі Сходу.
Тут, на Сході, націоналізм є дієвим, тому що у ворожому та байдужому оточенні нести ідею і чин націоналізму – це маленький щоденний подвиг. І ті, хто відважується на це, ризикують власним бізнесом, здоров'ям, життям. І якщо львів'яни після вуличної акції йдуть умовно кажучи до кав'ярні, то луганські хлопці опиняються на лікарняному ліжку з пробитими головами, як це було після сутичок під час відкриття у Луганську виставки СБУ щодо героїв визвольного руху, або після підписання харківських угод, коли саме луганські хлопці на чолі зі мною були в перших рядах колони, котра йшла на прорив міліцейського кордону біля Верховної Ради. І коли луганчани підставлялися під міліцейські кийки, де були записні полум'яні патріоти?
Відсиджувалися по кав'ярнях чи пасли задніх на безпечній від "Беркуту" відстані? Прорвавши два кордони міліціянтів ми почули дивний наказ-відійти. Після бійки з міліціянтами, бачачи скалічених та потруєних сльозогінним газом побратимів, я звернувся по допомогу до заступника голови партії п.Кошулинського. Цей пан, сидячи з величезною торбиною грошей, отриманих ВО "Свобода" за участь у цій акції, яка зводилась до закрикування лідерів опозиційних партій, відповів наступне: "Твої хлопці блюють від самогону, проблюються і від газу. Нічого страшного."Страшного дійсно нічого не відбулося. Ми самі зібрали гроші на лікування та реабілітацію скалічених побратимів, але питання щодо подальшого перебування у лавах ВО "Свобода" було вирішено остаточно.
Так було і під час другого Сєверодонецького сепаратистського з'їзду, коли колона луганських націоналістів, яка налічувала 50 осіб, пішла на прорив трьох тисячної колони регіоналів, в той час, як "побратими" з ВО "Свобода" на протилежному боці, замість того аби підтримати прорив східних побратимів, жалібно скиглили за спинами міліції "Слава Україні".
2008 рік. Під час концерту на Хрещатику на підтримку О.Тягнибока, як кандидата на посаду Київського мера, прибічники ПСПУ заблокували сцену та прилеглий до неї район. Величезному натовпу екзальтованих послідовників лівої ідеї протистояло півтора десятка луганських націоналістів та невелика кількість працівників міліції. Інші націоналісти в цей час чемно засідали на з'їзді, який проходив у приміщенні будинку профспілок, що належить члену Партії регіонів, доручивши брудну справу луганчанам. Чисельна перевага ідеологічних супротивників не засмутила вишколене луганське членство, яке прийняло рішення, користуючись нечисельною присутністю міліції розігнати блокуючих пікетувальників. Яке ж було моє здивування, коли у відповідь на мою пропозицію прикрити мені спину і почати активно діяти, присутній там же чемпіон по рукопашу, націоналіст зі стажем,голова Полтавської обласної організації ВО "Свобода", член КРК партії п.Черняков відповів відмовою, аргументувавши свою відповідь не розігрітими м'язами.
Згадаймо російсько-грузинську війну. Незважаючи на те, що "Свобода" виступає з антикремлівською риторикою, вона ніяк не відгукнулася на цю подію. Не дочекавшись реакції Тягнибока, луганська обласна організація сама зробила заяву, засудила дії Росії. Ми почали формувати добровольців для допомоги братній Грузії. За це я отримав догану від вищого керівництва. " "Найманство, будь-які воєнізовані партійні формування в Україні заборонені. Своєю заявою Снегирьов підставив ВО "Свобода" під можливе зняття з реєстрації у Мін'юсті."- зявив заступник голови партії п.Мохник.
У моїх побратимів така "подяка"викликала обурення.Чомусь відразу згадався і марш проти нелегальної міграції у Луганську, проведений місцевим осередком "Свободи". Куратор загальноукраїнської акції з Києва п.А.Іллєнко, який приїхав контролювати та навчати луганчан, як правильно проводити марші, побачивши групу агресивно налаштованої молоді з числа симпатиків ПР, замість того аби взяти в руки металевий прут, який луганчани використовували замість держаків для прапорів, як це зробили його луганські побратими, почав питати про те чи буде захищати нас міліція, чим викликав огиду та презирство. На щастя заїзного "героя-націоналіста", агресивно налаштована молодь не наважилась наблизитись до луганських націоналістів, добре пам'ятаючи попередні криваві сутички.
Мені скажуть, що приклади націоналістичного чину можна знайти і в столиці. Так, ми всі пам'ятаємо сміливу акцію молодих націоналістів що намагалися повалити ідола Леніна на столичній Бесарабці.
А тепер знову перенесемося на Схід. В тому ж 2009 році в Рубіжному на Луганщині місцевий патріот підірвав пам'ятника Леніну. Що, хтось з кавових націоналістів згадав про цього героя? Питання риторичні. На нього відразу нацькували СБУ, прокуратуру, міліцію, потягли до суду... І жодного захисту з боку патріотичної громадськості та керівництва ВО "Свобода". Більше того, п.Тягнибок у категоричній формі заборонив наближатися до цієї справи та давати будь-які коментарі, аргументуючи це тим, що це шкідливо для партії, бо її можуть зняти з реєстрації. Нехтуючи забороною голови партії я дав політичну заяву , у якій всю відповідальність за інцидент взяв на себе.<<Другим етапом акції буде демонтаж комуністичних тоталітарних символів на території Луганщини.
Добрий господар тримає в чистоті свою хату, а патріот - свою країну", - зазначає голова луганської "Свободи" Дмитро Снєгирьов.Я наголошую:
демонтаж комуністичних тоталітарних пам'ятників не є предметом суспільних дискусій та референдумів. Ми заперечуємо демагогію на тему "недоторканості" історичних об'єктів>>.
Хлопець отримує вирок - 3,5 роки. Але умовно. Рубіжанські події вносять певний дисонанс у відносини між керівництвом Луганської обласної організації та керівництвом партії.
Чи коли луганські націоналісти протистояли намаганням встановити у місті так званий пам'ятник "жертвам ОУН-УПА", хтось згадав про це у Львові та Києві? Тоді пам’ятник простояв рівно добу і вночі був демонтований. Під час відкриття пам’ятника 40 націоналістів пішли на прорив тисячного натовпу регіоналів, і лише втручання міліції зберегло тоді пам’ятник і самих регіоналів. Сирі яйця та кефір, як подарунок від націоналістів,полетіли на голови Єфремова та Голенко.
Схоже, що все, що роблять націоналісти Сходу, сприймається як належне. А от всі лаври дістаються чомусь завсідникам львівських кав'ярень, любителям побазікати про власне геройство, забуваючи при цьому оплатити лікарняні забитим луганським побратимам.
Коли почалися напади на членів моєї родини, я змушений був просити п.Тягнибока вивезти мою сім’ю на Галичину.Яке ж було моє здивування коли я почув у відповідь-твоя родина, твої проблеми. Вирішуй їх сам.
Між тим, хотілося б нагадати цим панам, що справжній націоналізм-це не тільки Ідея, але й Чин, активні дії, готовність власним життям доводити істинність тих ідей, які ти обстоюєш, жертовність, врешті. Саме цим і відрізняється бойовий, активний та справді чинний націоналізм Сходу від салонного націоналізму ВО "Свобода".
Бо коли доходить до справи, ці люди чомусь зникають з видноколу. Бо так безпечніше.
Дмитро Снєгирьов