15 червня – особлива дата для українського кінематографу. 75 років тому в цей день народився Іван Миколайчук, який увійшов до національної культури як талановитий актор, режисер і сценарист.
Він був студентом другого курсу факультету акторів кіно, коли отримав одразу ж дві ролі – молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» режисера Володимира Денисенка та Івана Палійчука у фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Так 1964 рік став для Миколайчука не тільки початком повноцінної кар’єри, а й зробив з нього «національного генія» – ще до прем’єри і чисельних міжнародних нагород, які зібрали «Тіні забутих предків». Саме так називав Миколайчука Сергій Параджанов, який вважав актора фігурою, у своєму масштабі рівною хіба що Олександрові Довженку. Згодом не тільки у ролі актора, а й сценариста і режисера, у співпраці з Юрієм Іллєнком, Ларисою Кадочниковою, Іваном Драчем та іншими, Миколайчук посяде чільне місце у явищі поетичного кіно.
Легенди навколо постаті Миколайчука почали формуватися ще під час зйомок «Тіней забутих предків». Відомо, що Параджанов спочатку обрав на головну роль відомого на той час московського актора Геннадія Юхтіна. Роль у «розкритті таланту» Миколайчука відводиться й оператору Юрію Іллєнку, і другому режисеру Володимиру Луговському. Але факт залишається фактом: коли Параджанову показали проби Миколайчука, він одразу ж був утверджений на головну роль у стрічці.
Іван Миколайчук у ролі Івана («Тіні забутих предків», 1964). Фото: музей кіностудії ім. О. Довженка
Показовим є і те, що населення села Криворівня, де і проходили зйомки «Тіней…», досі пам’ятає Івана Миколайчука. До сьогодні перед тим, як дати відповідь на питання щодо його особи, гуцулки роблять глибокий ковток повітря. Ганна Коржук, ґаздиня хати-музею фільму «Тіні забутих предків» у Верховині, каже: «За Миколайчука ліпше не говорити, бо це була людина з надто великої букви, що ми такої букви навіть не маємо». Згадують красиві очі та харизму, мудрість і загадковість, простоту й артистичність, а за тим – моменти, в яких усі ці якості можна було розгледіти якнайкраще. Ганна Іллічук, яка під час зйомок фільму вчилася у середній школі, розповідає: «Пригадую його на коні, такому здоровому, гарному, чорному коні. Іван був у вишитій гуцульській сорочці з широким нагрудником – зараз такі вже майже не вишивають. Дуже красива людина. Скакав по Верховині, міг навіть у клуб приїхати тим конем – настільки крутий був, якщо сказати сучасною молодіжною мовою».
Після зйомок «Тіней забутих предків» Іван Миколачук не зупинявся. Коли фільм «Білий птах з чорною ознакою», де Миколайчук виступив і як сценарист, і як актор, почав отримувати міжнародні відзнаки, саме Івана відправляли на нагородження. За розповіддю Івана Снігура, у Канаді з Миколайчуком трапилася дивна історія: на прем’єрному показі в Канаді «Миколайчука відвели в кімнату і сказали: «Тепер ви не возражайте проти того, що зараз буде відбуватися». І що відбувається? Миколайчук каже, з усіх сторін підходили, відрубували ґудзики, начали ламати по кусочку, сорочку порубали по кусках… Каже: «Я лишився в одних трусах». Потім завдячили, сказали, що це все лишилося їм на згадку про фільм. Так проводили їх назад в Україну».
Сорочка Івана Миколайчука, ілюстратор – Ілля Угнівенко, 2016
Шлях такого видатного діяча був сповнений різними історіями, а його біографія є прикладом насиченого, проте недовгого життя. Зрозуміти краще перші кроки Миколайчука у кіномистецтві допоможе музейний проект «Тіні забутих предків. Виставка», який пройде у Львівському палаці мистецтв з 26 червня до 17 липня.
Матеріали узяті з книги «Тіні забутих предків. Графічні історії» авторства Клубу ілюстраторів Pictoric та Бориса Філоненка.