На відміну від розголосів і політичних баталій навколо того, хто має керувати такою структурою, інформування про саму суть структури вийшло настільки млявим, що один депутат навіть заснув. Може, їм краще працювати взагалі без керівника?
Ми вже звикли, що вирішення будь-яких політичних питань рідко відбувається без людей у військових одностроях, які апелюють, що представляють інтереси всіх учасників АТО. Серед них є і колишні бійці, і волонтери, і просто люди в камуфляжах. Серед них є справжні герої, як і ті, хто «примазалися», є ті, хто беруть участь в політичних акціях з огляду на громадянську позицію, і ті, кому за участь платять «бригадири». На перший погляд їх дуже важко розрізнити. Для людей, невтаємничених у «розборки», ці люди на одне лице.
Для тих, хто увійшов в політику і отримав доступ до влади на хвилі Майдану і АТО, мотиви теж бувають різними. Якщо немає сил і компетенцій зрозуміти політичні процеси, увага завжди скочується на кадрові призначення. Якщо немає інтересу вирішувати соціальну проблему, але показати видимість цього вирішення потрібно, щоб набути позитивного політичного візерунку, то дії завжди скочуються до декоративних кроків, які гарно виглядають в промоційному ролику. Якщо увага суспільства більше прикута до негативних речей і скандалів, то задля присутності в суспільному полі і медіа краще робити скандали. Питання призначення керівника Центру скандальне. Питання функціоналу Центру - тривіальне.
До речі, команда Центру, яка працює два місяці, – це явище, яке можна назвати «спадком Майдану», якщо брати до уваги суспільні очікування на соціальні ліфти для тих, хто проявив себе в суспільній площині. Вона складається з волонтерів, учасників АТО або їх сімей, незаангажованих політично. Дехто раніше працював в соціальній сфері. Невже так важко поставити їм аполітичного керівника, якого цікавитимуть не політичні розборки, не власна політична кар'єра, а реальні проблеми реальних людей? Виявилося, що важко, у нас ще дуже багато незреалізованих посередностей, які чомусь бачать для себе можливість реалізації власних амбіцій саме в політиці.
Керівника довго нібито шукають і не знаходять. Роблять кадровий конкурс, на якому депутати мляво ставлять тривіальні запитання особистого характеру, й так знаючи за кого проголосують, керуючись моментом політичної доцільності або інструкції старшого по фракції. Хтось каже, що обов’язково з середовища АТО, хтось вибирає між священником і жінкою, хтось апелює до моральних якостей і професійних компетенцій, хтось інструменталізує в цьому процесі добровольця, який бачив війну і полон, і не може справитися з цією навалою політичних нокаутів, а хтось просто тішиться, що є «двіжуха». Тим часом усі розуміють, що керівником має бути хтось, відданий системі, побудованій на принципі особистої лояльності, а усі конфлікти-конкурси-обговорення це просто ритуал, який треба виконати. Саме за таким принципом функціонує місцева політика у Львові.
Скоро пройдуть канікули і почнуться нові політичні скандали навколо призначення керівника Центру. Одна сторона закликатиме до сповіді, а інша - погрожуватиме у фейсбуці порвати всіх, у тому числі й сповідальників. Це коло ніяк не розірветься, і дарма нагадувати, що інструменталізація війни у своїх політичних цілях – це якось не по-християнськи.
А да, про звіт. Тут є аполітичні слайди.