Сьогодні у Донецьку проголосили створення альтернативної України – фейкової держави під назвою «Малоросія». За словами Олександра Захарченка, «Малоросія» зі «столицею» у Донецьку об’єднує більшість регіонів «колишньої України» і є її правонаступницею. Щоправда, у Луганську від ініціативи швиденько відхрестилися, заявивши про вірність Мінським угодам. Схоже, те, що відбулося у Донецьку, – просто тролінг на адресу Києва, а не реформа окупаційної адміністрації. Проте меседж Кремля цілком зрозумілий: допоки можливо затягувати Мінський процес, Росія буде використовувати «ЛНР» та «ДНР» для дестабілізації України.
Що сталося?
Тепер про все по порядку. 18 липня Олександр Захарченко оголосив про об’єднання «ДНР» та «ЛНР» у єдину державу під назвою «Малоросія». Щоправда, це лише перший крок – справжні кордони «Малоросії» збігаються з межами цілої України (за винятком Криму). «Донбас не піде в Україну, це Україна приєднається до Донбасу», – пояснив сепаратист російським ЗМІ механізм утворення «Малоросії». За словами Захарченка, йдеться про «перезаснування колишньої України», позаяк нинішня влада у Києві є нелегітимною, злочинною і неспроможною керувати країною.
Столицею цієї альтернативної України оголошено Донецьк, бо, на відміну від Києва, там і досі зберігається законний лад. Як розповів Захарченко, «Малоросія» буде правонаступницею України, і її конституцію скоро мають винести на широке суспільне обговорення. Обговорювати її будуть не лише в «ДНР» – як запевняють ДНРівські ЗМІ, до декларації Захарченка приєдналися представники 19 областей України. Якщо народ не підтримає «перезаснування України», зупинити війну не вдасться. Якщо ж «Малоросія» постане, то це буде по-справжньому «братерська» щодо Росії держава.
Заява Захарченка наробила багато інформаційного шуму. Невже окупанти вирішили оптимізувати видатки, скоротивши кількість фейкових «республіканських» урядів до одного? Проте все це виявилася просто тролінгом. Щойно у «ДНР» оприлюднили заяви свого лідера, «ЛНР» офіційно відхрестилася від «Малоросії», заявивши про вірність Мінським угодам. Також у Луганську заявили, що взагалі не в курсі державотворчих ініціатив Захарченка і навіть не вважають такі ідеї гідними уваги. «Невчасною» назвав ідею «Малоросії» і голова «парламенту» ДНР» Денис Пушилін. Коротше кажучи, проголошення «Малоросії» – такий же фейк, як і об’єднання «ЛНР» та «ДНР» у «Новоросію» у червні 2014-го.
Навіщо лідери «республік» займаються подібною клоунадою, – зрозуміти неважко. Вже третій рік поспіль їхня єдина функція, як кажуть на Донбасі, «торговать лицом», створюючи візію, що на Донбасі існують «народні республіки», а не російська окупаційна адміністрація. А щоб ця «торгівля» йшла успішно, потрібно постійно нагадувати про себе. Тут Захарченко явно випереджає Плотницького, раз-по-раз генеруючи гучні заяви: то пророкує колапс України, то обіцяє дійти до Києва, то розповідає, як його бабуся побувала в’язнем у «Бухенвальді, Освенцимі та Рейк’явіку».
Навіщо це?
Однак проголошення «Малоросії» навряд чи можна вважати особистою ініціативою Захарченка. Після того, як Росія винищила цілу плеяду колабораціоністів, лідери «республік» навряд чи наважаться вести власні політичні ігри. У 2014-му місцеві колаборанти розраховували, що в Росії вони стануть «Русскими Людьми» з великої літери, еталоном імперського патріотизму. Однак їхня роль виявилася значно скромнішою. Будучи гарматним м’ясом та масовкою для сюжетів «Лайф ньюс», для кремлівських кураторів вони так і залишилися «потешными хохлами», яким подаровано право вбивати і вмирати за імперську велич матінки Росії.
Щоправда, всім цим українські колаборанти можуть займатися лише на короткому мотузку. Попускаючи їм проголошувати «Малоросію», Кремль дає зрозуміти, у чому полягає його стратегія стосовно України. Проект «Новоросія», себто створення сателітної держави на теренах південно-східних областей України, провалився ще навесні 2014-го – замість половини України в руках Путіна лишився відламок Донбасу. Тепер Кремль, затягуючи Мінський процес, використовує «республіки» для дестабілізації України. Саме тому з території ОРДЛО у наш бік летять не лише кулі, міни і снаряди, але й інформаційні провокації.
Не виключено, що Кремль і далі просуватиме ідею «альтернативної України», і в українському інформпросторі знову з’явиться тема «двох Україн». У 2004-му цей прийом, підкинутий російськими політтехнологами Януковичу, спрацював досить ефективно – тезу про «конфлікт Сходу і Заходу України» наші інтелектуали пережовували ціле десятиліття, а політики шукали собі місце обабіч фейкового геополітичного розколу. Можливо, Кремль знов у спробує занурити нас у внутрішню борню, перенісши російсько-українське протистояння на українське політичне поле. Так це чи ні – стане зрозуміло під час найближчих виборів. Звісно, повторювати фантазії Захарченка про «Малоросію» проросійські сили не будуть – для українського електорату у них заготовані заклики до «діалогу», «припинення конфлікту» і тому подібні евфемізми, навколо яких будуватиметься їхня агітація.
Як варіант, Кремль намагається вирватися з Мінського процесу і зондує ґрунт з допомогою подібних вкидів. Поки що результат для Росії невтішний: щойно заяву Захарченка опублікували ЗМІ, МЗС Франції різко закликало Росію засудити витівку Захарченка і не виходити за рамки Мінських угод. Однак годі сподіватися, що Кремль заспокоїться – попереду буде ще багато подібних провокацій. Тому Україні залишається кріпити оборону і поповнювати запаси поп-корну: «новороський» цирк затримається у нас надовго.