Зараз, як відомо, діють певні обмеження на відвідування шкіл та інших навчальних закладів. Люди вчаться і навчають за допомогою відеоконференцій, надсилають різні завдання на електронні пошти – викручуються, як можуть. Що, закономірно, мало кому подобається.
А у вільний від навчання та роботи час порушують важливі питання. Наприклад, хто в ситуації з вакцинацією все-таки тупий і чому так сталося? Як ми дійшли до такого рівня, якщо в минулому жодних перешкод для навчання не було? І при свічках діти вчилися, і в комуналках тісних, і навіть тоді, коли в тій самій кімнаті заряджалася вода від телевізора з Кашпіровським чи Чумаком. Завжди плутаю, в кого з них яка суперсила. Але чітко пам’ятаю, що в одного були баночки з водою, а в іншого рубці розсмоктувалися.
Коли ж система освіти в нашій країні завернула не туди? Теоретично, не було такого періоду. Кожен режим прагне індоктринувати маленьких громадян, нав’язати їм свою ідеологію. Звідси – маленький Ленін на буквариках, величезна карта 1/6 частини суші, портрети героїв, текст національного гімну і навіть китиці калини. Усе це логічно і зрозуміло. Але є нюанс.
Австрійці, росіяни, поляки, румуни, угорці чи більшовики, коли вішали свої символи в шкільних класах маленьких українців, то створювали умови, за яких ці символи сприймалися як щось важливе. Намагалися закріпити асоціацію чимось приємним. Наприклад – чистотою і теплом у класах, гарячими обідами в їдальні, формою, яка нерідко була єдиним варіантом нормально вдягнутися. Вони принаймні прагнули цього, попри неефективність чи відверту нелюдськість системи. Бажання системи використати школу як канал пропаганди свідчить про те, що в цієї системи є плани на нове покоління. А якщо ж цього бажання нема, то і планів, мабуть, теж.
Тому нинішнє ставлення держави до навчання викликає деяке здивування. Така позиція гідна, мабуть, Британії часів розквіту колоніальної імперії. Хочеш – вчись, не хочеш – ось тобі червоний мундир, гарантована платня і квиток до Індії… В Україні ще ліпше, і людям без освіти (зокрема і з дипломом, але без освіти) всі дороги відкриті. Хочеш – емігруй, хочеш – обирайся в парламент і пиши закони.
У цьому контексті нерідко чути голоси «філософів від народу», які недвозначно пояснюють ситуацію тим, що «неосвіченим народом легше управляти». Більше того, кажуть «філософи», неосвічене населення займається тим, що їсть, спить, розмножується, дивиться телевізор, а значить – не заважає хитрим, начитаним і вивченим «елітам» снувати свої темні плани. Коли «філософам» звернути увагу, мовляв, дивіться, ось цей випускник «міжнародного університету» з купленим дипломом, а не хитрий геній, керує вами, вивченими і розумними, вони починають розповідати про «закулісу». Яка нібито використовує спеціально навчених акторів від політики для створення ілюзії демократії. Тому що визнати, що тобою насправді керує невіглас, дуже неприємно.
Підозрюю, далі буде тільки веселіше. Адже вже сьогодні, щоб стати популярним політиком, не потрібно навіть вміти читати і писати. Можна записувати відео, а однодумці знайдуться.
Була колись модна теза про те, що прогрес і наука зроблять людей більш раціональними, що роль «магічного мислення» зменшиться і всі стануть дуже кваліфікованими. Але й тут не так сталося, як гадалося. Об’єктивно, людство зараз знає набагато більше, ніж знало колись. Дуже розумні люди не в стані осягнути всіх премудростей технічного прогресу, а пересічні – і поготів. Це колись нормальна людина могла після роботи зремонтувати карбюратор, зливний бачок і газову колонку. Тепер для обслуговування побутової техніки потрібно мати спеціальне обладнання, а нерідко – і дороге програмне забезпечення. Інформація стала недоступною простому народу, як секрети єгипетських жерців будівельникові на піраміді. Магія. Людина може бути фахівцем лише в одній вузькій галузі. Для суміжних робіт потрібні інші спеціалісти.
А це впливає на загальний рівень того, що ми звикли називати ерудицією. Тому навколо нас просто кишить від прихильників теорії пласкої землі, які управляють складними механізмами. Маємо лікарів, які лікують самі себе гомеопатичними препаратами. А також істориків, які розповідають про трипільські мегаполіси в степах України.
І от коли сантехнік, який вірить, що через водопровід уряди труять людей і змінюють їхню ДНК, зустрічається в інтернеті з політичним пророком, який не вміє читати, зате добре вміє записувати відеоролики і призначати винних, тоді ми спостерігаємо народження нової інформаційної бульбашки. З часом їх ставатиме дедалі більше.
Тому питання, як нам «реформувати» вищу освіту – не таке вже й просте. І косметичним ремонтом у вигляді «переймання європейського досвіду» справа обмежитися не повинна. Звісно, якщо в нас, у суспільства, є якісь плани на нове покоління. І за умови, що «практичні знання і навики» вже просто не поміщаються в голові, а формувати світогляд – не завдання школи.
Бо, повертаючись до сакраментального «чи легко управляти неосвіченим народом», варто спитати відразу «а з якою метою управляти неосвіченим народом?». Яку мету, крім «нацарювати 100 рублів», можна досягнути на чолі з кількома мільйонами погано освічених підписників?