У березні 2025 року німецьке видавництво CH Beck (Мюнхен) опублікувало знакову книгу професора політології Мюнхенського університету Бундесверу, одного з найкращих військових експертів у Німеччині Карла Масали під назвою «Якщо Росія переможе: сценарій» (Wenn Russland gewinnt: Ein Szenario). Автор розглядає два евентуальних сценарії розвитку російсько-української війни: негативний, за якого Росія перемагає, та позитивний (спойлер: але не занадто), за якого Росія зазнає поразки.
Гіпотетичний апокаліптичний сценарій російської перемоги, за Масалою, виглядає приблизно так.
Перемога Москви
Після того як окупаційні російські війська прорвали позиції української армії на півдні і сході країни, які страждали від дошкульного браку боєприпасів і живої сили, вони знову взяли курс на свою головну ціль – захоплення Києва. Хай на це пішло не два-три дні, але все ж цього разу «спецоперацію» з «демілітаризації і денацифікації» вдалося провести успішно.
Президент Зеленський і його уряд скинуто. У кращому разі українським очільникам вдалося евакуюватися на Захід. У гіршому – їх впіймали, взяли в полон чи ліквідували спецпризначенці з армії Кадирова. На їхнє місце з милості Москви був призначений авторитарний маріонетковий правитель.
Але й після перемоги над Україною російська держава не планує спочивати на лаврах, вона готується до наступних звитяг. Економіка й суспільство продовжують переходити на військові рейки. І без того загартована в боях російська армія завершує останні приготування. Мобілізація й рекрутинг тривають. Чисельність збройних сил Росії зростає до кількох мільйонів. Її лави поповнилися ще й українськими колаборантами.
А Генштаб РФ зробив усі необхідні висновки зі своїх помилок, допущених на ранній стадії «СВО» в Україні. Крім того, Китай, Іран і Північна Корея й надалі озброюють своїх російських союзників.
Водночас американці, як це й обіцяв Дональд Трамп, значною мірою виводять свої війська з Європи. Вашингтон більше не цікавиться Старим світом. Білий дім концентрує всі свої сили на війні з Китаєм, причому не тільки в контексті намірів Пекіна окупувати Тайвань, а й загалом у змаганні за панування в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Також доводиться вступати в чимраз гарячіші сутичку з КНДР, яка, натхненна перемогою над Україною як союзниця Росії, вирішила, що запросто зможе втілити свою давню мрію – захопити цілий Корейський півострів.
Німеччина і Франція так і не спромоглися створити потужний європейський безпековий альянс. Велика Британія заглиблюється у власні проблеми і сподівається, що острівне положення вкотре її врятує від усіх воєнних пертурбацій на континенті.
І ось одного привітного ранку російські танки, штурмовики й бомбардувальниками, підтримувані масованим ракетним вогнем, перетинають кордони країн Балтії. Лукашенковій Білорусі вже не вдасться «відморозитися», доведеться разом з росіянами піти війною на Литву.
У штаб-квартирі НАТО в Брюсселі паніка. Ніхто до пуття не знає, як діяти, яке рішення ухвалювати…
Поразка Росії
Так, раніше перемогою України й поразкою Росії ми вважали б цілковите витіснення окупантів з усієї української території. На жаль, тепер переможні інтенції в нас значно скромніші. Нам, наприклад, вистачить зупинити ворога й укласти угоду про перемир’я на лінії бойового зіткнення (ЛБЗ), коли вдасться відстояти незахоплені рештки Донбасу, тобто Слов’янсько-Краматорську агломерацію.
Після цього ми нарешті зможемо зайнятися мирною відбудовою України зі залученням західних коштів. А Владімір Путін після офіційного закінчення війни оголосить перемогу російської зброї і, за задумом професора Масали, піде з посади президента Росії, яку він і так обіймає незаконно останні 14 років. Надалі він діятиме лише за лаштунками.
Своїм наступником Путін призначає 47-річного Олєга Обманчікова (особа, звісно, вигадана). Новий молодий глава російської держави завдяки віртуозній дипломатичній кампанії домагається потепління у взаєминах зі Заходом. Оскільки відносини з Росією знову нормалізуються, європейські країни відмовляються від посиленого озброєння, а Сполучені Штати й так скорочують свою військову присутність у Європі. Європейська Унія після недовгого пручання знову починає закуповувати енергоносії в Росії.
А що тим часом робить Москва? Зрозуміло що: використовує ці мирні роки, щоб зализати рани, накопичити трохи грошей, які підуть на реорганізацію й модернізацію збройних сил.
Карл Масала називає фатальний «день Х» – 27 березня 2028 року. Зрозуміло, що ця дати цілком умовна. І варто пам’ятати, що професор писав свою книгу 2024 року. Тоді ще жевріла надія на відносно швидкий мир, який мав би забезпечити новообраний президент Дональд Трамп. У квітні 2026 року, ми, звісно, трохи розумніші, знаємо, що зі «швидким миром» у Дональда Фредовича, м’яко кажучи, не дуже вийшло. Тому візьмем умовну дату 27 липня 2030 року. Маючи надію на те, що, як прогнозує багато експертів, російсько-українська війна таки завершиться поточного року. Причиною стане чи то гучне економічне падіння Росії, чи то її чимраз виразніші поразки на полі бою, які призведуть до критичного сточування наступального потенціалу...
Отож 27 липня 2030 року, через приблизно чотири роки після російсько-українського перемир’я, російські війська переходять річку Нарва й окуповують однойменне місто в Естонії. А ВМС РФ захоплюють естонські острови Сааремаа і Гіюмаа в Балтійському морі. Це дозволяє росіянам блокувати значну частину балтійської акваторії, зокрема підхід до берегів Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії. У такому разі війська НАТО мали б доступ до країн Балтії лише через Сувальський коридор.
На переконання професора, росіяни тепер діятимуть глобально й комплексно. Інвазію у Східній Європі вони підкріплять попередніми операціями на африканському континенті. Там російські спецслужбовці та найманці спровокують кілька нових воєн, які спричинять чергову хвилю біженців через Середземне море. Для контролю над середземноморською акваторією, щоб запобігти напливу тисяч африканців до Європи, доведеться задіяти військові кораблі країн-членів Євроунії. Тому німецькі і шведські фрегати ще раніше буде перекинуто з Балтійського моря до Середземного. Тож росіяни можуть не остерігатися потужної військово-морської відповіді.
Цим комплексність російських дій не вичерпується. У день нападу на Естонію, за сценарієм Масали, відбуваються два терористичні акти: один у Німеччині, ще один у Великій Британії. У Німеччині від рук терористів загине провідний менеджер оборонної промисловості (натяк на гендиректора Rheinmetall AG Арміна Папперґера, на якого вже не раз готувалися реальні, а не вигадані замахи), коли він збиратиметься летіти до Берліна на термінове засідання, присвячене нагальній темі переходу до військової економіки.
Наступного дня після вторгнення в Естонію відбувається демонстрація сили Росії в географічно зовсім іншому місці. Завдяки блискавичній операції бойових плавців з атомного підводного човна на безлюдному острові Ганса поблизу Гренландії піднімається російський прапор. Він мав би просигналізувати, наскільки близько російський атомний підводний човен може непомітно наблизитися до берегів США.
Підіграє Росії в її експансивних планах і комуністичний Китай. Китайські військовики можуть загострити ситуацію навколо того ж Тайваню або спірних островів Спратлі, щоб відвернути увагу США від подій у Балтії.
А що робиться в самій Європі? Майже та сама ситуація, що й у першому сценарії. Таллінн закликає НАТО вдатися до статті 5 Північноатлантичного договору. Естонська пропозиція відхиляється до з’ясування ситуації з потенційною допомогою США. Президент Дональд Трамп… Ну, Трамп – у книжці Масали, а ми ж вирішили, що події відбуватимуться двома роками пізніше, ніж це зазначено в книзі. Тож президентом вже буде Джей Ді Венс (підемо за гіршим сценарієм). Отже, президент Венс заявляє: «Я не готовий ризикувати Третьою світовою війною заради Нарви». На заключній пресконференції генеральний секретар НАТО (імовірно, навіть той самий Марк Рютте) констатує: «Сьогодні для Альянсу був чорний день».
***
Професор Карл Масала резюмує: «Якщо розроблений тут сценарій, тобто обмежене в просторі випробування міцності статті 5, призведе до описаного результату, то Росія досягне своєї мети. (...) Якщо держави-члени більше не вірять у чинність статті 5, тобто в обіцянки колективної підтримки, то НАТО приречене на загибель, оскільки воно більше не виконуватиме справжню мету свого існування».
Автор книги застерігає: не варто плекати надії, що в майбутньому Росія буде надто слабкою, щоб напасти на інші держави. На його переконання, існує лише одна стратегія, щоб запобігти сценарію, описаному в книзі, – «стримування російського військового потенціалу та обмеження амбіцій Кремля щодо політики сили». Тому необхідно й надалі озброюватися і зміцнювати європейські армії навіть у разі укладання миру на російсько-українському фронті.
Не дарма мислячі німецькі журналісти радять усім європейським політикам не полінуватися й прочитати цю не надто товсту книгу – лише 116 сторінок. «Цей сценарій читається як чорновий варіант геополітичного трилера. Однак це анітрохи не применшує його серйозності. Програвання можливих сценаріїв є повсякденною справою в колах оборонної політики. Вони можуть допомогти розробити контрстратегії. Масала ретельно продумав розвиток подій останніх років. Особливо він побоюється, що після встановлення миру в Україні європейці повернуться до старих моделей поведінки і не будуть дбати про свою обороноздатність», – застерігає журналіст Александр Вайнляйн у статті під назвою «Думати про немислиме» (Das Undenkbare denken) у виданні Das Parlament.