Знову «анґлічанка ґадіт» Росії

Нині на російських пропагандистських каналах чимраз частіше можна почути цю до нудоти заїжджену фразу: «Анґлічанка ґадіт!». Бо вкотре відносини між Лондоном і Москвою досягають критичної точки у своєму напруженні. Зрозуміло – через доволі активну підтримку Великою Британією України.

Ідіомі про «анґлічанку» вже понад півтора століття. Вона виникла на тлі тривалого геополітичного протистояння Росії зі Сполученим Королівством у XIX столітті. Під «анґлічанкою» в російському тогочасному суспільстві передовсім мали на увазі королеву Вікторію, яка правила Великою Британією понад 60 років (з 1837 по 1901 рік). Саме за її правління антипатія та суперництво між двома імперіями досягли піку, особливо під час катастрофічної для Росії Кримської війни.

Імперії намагалися розширювати свої зони впливу, доволі часто їхні інтереси перетиналися, особливо в Центральній і Південній Азії. Історики це протистояння інколи називають «Великою грою». Оця культова фраза вже покійного російського політика-провокатора Владіміра Жиріновського про миття чобіт в Індійському океані мала своє історичне підґрунтя. Це ж ще в XIX столітті Російська імперія мріяла відкрити свій порт в Індії. Звісно, Британія цього не могла допустити.

Не зменшилося російсько-британське протистояння і після жовтневого перевороту 1917 року. Радянська влада довго випоминала Лондону висадку британських військ в Одесі 1919 року, щоб допомогти «білому руху». А ще більше Кремль дорікає англійцям за Польщу, яку Москва намагалася знову ж повернути «в родную гавань».

Перша кінна армія Семена Будьоного після перемоги над Колчаком і Денікіним рішуче рушила на Польщу з надією легкої перемоги. Радянське російське керівництво було переконане, що цих «полячішек» вдасться шапками закидати. Проте Робітничо-селянська Червона армія дуже боляче отримала по зубах, мусила відступити і втратила вже майже завойовані території Галичини й Волині.

Яка причина такої поразки? У Кремлі не мали сумніву, що все зіпсувала Британія. Знову «анґлічанка ґадіт». Ну, не могли ж поляки власними силами подолати «нєпобєдімую і лєгєндарную», за якої немає сильніших від «Москви до брітанскіх морєй». Отже, міркували в Москві, Лондон знову включився у «Велику гру», ведучи її чужими руками, у даному випадку – польськими. Ну ж не «дивом над Віслою» все це пояснювати.

Реальні геополітичні антагонізми перепліталися з конспірологічним розумінням міжнародної політики. Британія, яка все ще була найпотужнішою імперською державою світу, дедалі частіше поставала в радянському мисленні як прихована рука, що стоїть за, здавалося б, незалежними загрозами для Радянської Росії, а потім – для СРСР. Адже болісна поразка в Польщі була не просто окремим програмним боєм, для більшовицького режиму це був крах світової революції, на яку й були всі надії.

У цьому контексті ворожість Москви до Варшави можна цілком зрозуміти. На Британію нападати, як сказали б самі росіяни, «кішка тонка», а от шкодити «буржуазній» Польщі, як «вірному васалу британського імперіалізму», цілком можна. Нам, українцям, така позиція більш ніж зрозуміла. Свою помсту радянський режим реалізує у вересні 1939 року, допомігши Третьому Райху окупувати Річ Посполиту.

Проте до цього часу були ще два атентати в Польщі, які лише підкріпили переконання Кремля. Перший з них стався в червні 1927 року, коли білий емігрант Борис Коверда смертельно поранив на залізничному вокзалі у Варшаві радянського повпреда Петра Войкова. Другий – у жовтні 1933 року. Молодий український патріот Микола Лемик пристрелив начальника канцелярії радянського консульства у Львові Алєксєя Майлова.

Сталін, не вагаючись, звинуватив у цих замахах Велику Британію. Він наполягав на тому, що існує міжнародна змова проти Радянського Союзу, що зробить чергову війну неминучою. І на чолі цієї змови стоїть Лондон. «Я відчуваю руку Англії. Вони хочуть спровокувати конфлікт з Польщею. Вони хочуть повторити Сараєво», – бідкався радянський диктатор у розмові зі своїм найближчим соратником В'ячеславом Молотовим.

Ось така вперта зацикленість на «польському» («англійському») питанні. Хоча була геополітична царина, де Велика Британія реально брала активну участь через посередників у протистоянні з СРСР. Ідеться про Центральну Азію і басмацький рух. Саме завдяки британській підтримці зброєю і грошима басмачі зуміли чинити спротив радянській владі аж до середини 1930-х років.

Цікаво відзначити, що новий російський стандартний підручник з історії, вперше опублікований у 2023 році, описуючи тогочасні події, підкріплює ідею про те, що саме Велика Британія відігравала провідну роль у міжнародній кампанії проти Радянського Союзу.

Лише з приходом Адольфа Гітлера до влади в Німеччині «Велика гра» на деякий час втрачає свою напругу й актуальність. А з червня 1941 року Лондон з Москвою навіть стають союзниками. На деякий час, принаймні до фултонської промови Вінстона Черчилля, у якій пролунали застереження щодо радянської загрози і звинувачення СРСР у проведенні експансіоністської політики.

Телеканал ВВС свого часу зняв досить захопливий детективний серіал «Чергування» (Vigil). Основна дія відбувається на облавку британського атомного підводного човна HMS Vigil. Британська субмарина протистояла російській в Атлантиці. І хоча дія відбувалася в мирний час, командир британського підводного човна ладен був ризикувати життям своїм і цілого екіпажу, тільки б виконати завдання і не програти віртуального двобою з росіянами. Звісно, у серіалі наявне художнє перебільшення, але факт протистояння Лондона з Москвою передано доволі правдиво.

Тут можемо пригадати, як у червні 2021 року британський есмінець HMS Defender здійснив зухвалий прохід біля узбережжя окупованого Криму, прямуючи з Одеси до Сухумі. Москва тоді підняла страшний крик, мовляв, есмінець нібито порушив їхні «територіальні води». Лондон же холоднокровно заявив, що й надалі спрямовуватиме свої кораблі цим маршрутом, оскільки визнає Крим українською територією.

Варто теж нагадати, що саме Велика Британія першою почала озброювати Україну, усвідомлюючи неминучість повномасштабного російського вторгнення. Ще в січні 2022 року Україна отримала британські протитанкові комплекси NLAW. Загалом понад сім тисяч комплектів.

Тож і не дивно, що росіяни так ненавидять тодішнього британського прем’єр-міністра Бориса Джонсона. Саме йому вони приписують зрив перемовин у Стамбулі, на яких Україна, за задумом Кремля, мала б підписати фактично капітуляцію перед Росією. А «клятий» Джонсон під час візиту до Києва підбадьорив українців, сказав: «Не здавайтесь, ми вас підтримаємо».

За час повномасштабної російсько-української війни у Великій Британії змінилося вже п’ятеро прем’єрів, проте всі вони – незалежно від того, консерватори чи лейбористи, – чітко дотримуються лінії на активну підтримку України. Лондон відіграє провідну роль у «Коаліції рішучих».

Пригадаймо, як на зламі 2022/23 років коаліція «Рамштайн» сперечалася щодо доцільності надання танків Збройним Силам України. Суперечку з мертвої точки зрушили саме британці, надавши нам перші 14 бойових танків Challenger 2, які прибули навесні 2023-го. А ще були британські ракети Storm Shadow, системи протиповітряної оборони Starstreak, бронетранспортери й тисячі тонн амуніції.

Як стверджують військові експерти, свіжі успіхи українських діпстрайків по російських НПЗ, оборонних підприємствах, складах тощо великою мірою завдячують Британії. Саме вона забезпечує для цих дронів прецизійні системи наведення. Через це Кремль знову звинувачує Велику Британію у навмисній ескалації конфлікту. Так, ніби це Лондон розпочав цю війну, а не Москва.

Москва знову лякає Лондон, мовляв, що глибше буде залучена Велика Британія у війну, то вищу ціну вона заплатить. Посольство РФ звинуватило британський уряд у «прагненні стримати Росію та завдати їй максимальної шкоди через посередників». Речник Кремля Дмітрій Пєсков закинув Сполученому Королівству, що воно «методично та регулярно» підживлює війну й «вигадує схеми» для саботажу миру. Речниця Міністерства закордонних справ Марія Захарова погрожувала, що «британські військові цілі тепер можуть бути атаковані через українські удари з використанням британської зброї».

У відповідь чинний британський прем'єр-міністр Енді Бернем заявив: «Велика Британія підтримуватиме Україну на всі 100%».

Риску в дискусії підвів, як це не дивно, колишній президент Росії, а нині заступник голови Ради безпеки РФ Дмітрій Мєдвєдєв: «Британія була, є і буде нашим вічним ворогом».