Найгірше, що могло трапитися в цій історії – це успішний бліцкриґ російського агресора і швидка поразка України. Завдяки яким ворог планував практично без бою захопити Україну, вбити її керівництво або змусити до ганебної капітуляції. Але Путін прорахувався, оскільки надумав собі, що української держави не існує, а українська нація – це чергова видумка світових «русофобів». Він припустився помилки не тільки в оцінках українців, але й перебільшив значення багатомільярдних вливань у формування підривної антиукраїнської мережі, і на Заході, і в самій Україні. Виявилося, що Україна й українці спроможні не тільки сплутати карти, але й поламати всі можливі й неможливі сценарії зміни світового порядку.
Путін не засвоїв уроків війни, яка почалася 2014 року. Недооцінив потенціалу українців і їхнього прагнення до свободи й відданості загальнолюдським цінностям, тому програв уже на самому початку. Він переоцінив сили зла і поширеність бажання збагачення й наживи за будь-яку ціну. Він добре знався на вадах меркантильної західної системи, був упевнений у продажності світових еліт, зокрема й старої української. Він міг прорахувати алгоритм їхніх дій після найбрутальніших порушень міжнародного права та прав людини. Він сподівався, що світ і надалі займатиметься калькуляцією зисків від торгівлі з абсолютним злом. Що в споживацького західного світу не лишилося жодних морально-етичних принципів. І тут він також прорахувався, бо всьому є межа.
Виходить на те, що Путін розраховував блискавично захопити Україну і вступити в переговори з дезорієнтованим колективним Заходом на своїх умовах. Відслідковуючи ганебну поведінку євроатлантичного Альянсу щодо російської агресії проти нашої суверенної держави, можна спрогнозувати, що НАТО не наважилося б боронити навіть свої малі країни. Під тиском ядерної загрози воно «здавало» б їх одна за одною, дедалі більше розпалюючи агресивні апетити РФ.
Шкода, але схоже, що в західних країн також не було іншого від нав’язаного Путіним сценарію. Здається, вони готувалися лише на випадок виходу Росії безпосередньо до кордонів країн НАТО. Вони не вірили в Україну і тільки в останній момент почали постачати високоточну зброю й ділитися розвідувальною інформацією. Можливо, сподіваючись, що українці зможуть певною мірою вимотати й ослабити воєнний потенціал Росії. Це підтверджує і той факт, що вони, достеменно знаючи про агресивність намірів Путіна, постачаючи зброю, вдавалися лише до косметичних санкцій проти потенційного агресора. Пригадаймо, що навіть горезвісний «Північний потік – 2» заморозили тільки після нападу Росії на Україну. Та й відчутні санкції проти неї були запроваджені лише після того, як під ударами російського агресора запалали українські міста і села. Коли мільйони біженців рушили до західних кордонів. Коли пролилася кров дітей і ні в чому неповинних людей.
Завдяки своїм зволіканням, ухилянням і відмовам Захід так само є співвідповідальним за кров і руйнування, за страждання і смерті в Україні. Цинічні заяви, що вони боронитимуть кожен сантиметр землі, але тільки країн НАТО, в той час, коли Україна умивається кров’ю, є нічим іншим, як проявом боягузтва і перекиданням ризиків на молодших членів Альянсу. Підтвердженням чому є ганебна історія з небажанням закрити небо над Україною і не/передачею їй польських винищувачів. У цій історії Польща виглядає більш відповідальною і зрілою країною, ніж США. Бо це саме вони хочуть поставити під удар Польщу, оголивши її на випадок російської агресії і ховаючись за її спиною. Це вони намагаються перекласти провину на поляків, добре знаючи, що Путін готовий навіть завдати ядерного удару по Польщі. Усі ці приклади засвідчують, що колективний Захід й надалі боїться Путіна і в його розрахунки, на жаль, не входив героїчний український спротив.
Але Україна всіх здивувала. Певною мірою, можливо, навіть саму себе. Бо після багатьох років плекання розколів на мовному й історичному ґрунті, копання глибоких ровів між регіонами українці зуміли миттєво згуртуватися й розпочати подиву гідну оборону. В України виявилося достатньо сил не тільки для того, щоб зупинити ворога. Її безпрецедентна боротьба проти зовнішнього ворога показала монолітну єдність та консолідованість української політичної нації. Вона продемонструвала Росії і світові, на що спроможна невелика держава в бажанні зберегти суверенітет та гідність.
А от пиха, зверхність та обман – погані порадники. Махрова пропаганда так припала до ґусту росіянам, що вони повірили в неї самі. Вони повірили, що за мільярди доларів, вкладених у формування мереж зрадників, знайдуться охочі вийти на зустріч окупантам з хлібом-сіллю та квітами. Росія роками вкладала гігантські суми у свою п’яту колону, у гидотну пропаганду, намагаючись представити українців нацистами і фашистами. Оголосила «денацифікаційний» похід проти країни, яка абсолютною більшістю обрала собі єврея президентом. Виявилося, що одним факельним походом у рік зі запаленими рулонами туалетного паперу на палицях або ріденьким маршем до «дня вишиванки» жупелу нацистської країни не створити. Недаремно притиснутий до стіни західними журналістами міністр Лавров жодного доказу пропаганди нацизму в сучасній Україні, окрім белькотіння про факельні походи, не назвав.
Росія потратила незліченну суму грошей на те, чого насправді не існувало. Виявилося, що купка проросійських реципієнтів російських грошей тільки те й робила, що малювала бажану для Кремля картинку. Стверджувала, що Харків, Миколаїв, Одеса тільки й марять приходом росіян. А коли Росія наочно продемонструвала на прикладі маріонеткових «ДНР/ЛНР», з якими «подарунками» вона збирається припертися в Україну, то навіть найбільш віддані ідеям «руского міра» адепти вкрали гроші й розбіглися. А тепер, після злочинів Росії проти українського народу, вона надовго зненавиджена і проклята українцями.
Дивлячись на актуальну ситуацію в Україні з розбомбленими містами, велетенськими втратами, біженцями, з ворожою навалою, з відсутністю видимої перспективи закрити для ворога українське небо, може скластися враження, що ситуація критична. Так, ситуація серйозна і загрозлива. Але погляньмо на задуми і плани агресора, на їхній результат? України вже не мало бути взагалі. Росія мала б зараз диктувати свої умови розніженому і м’якотілому Заходу. Повірте, якби Україна впала, ні про які санкції не було б і мови, бо західні країни швидко знайшли б виправдання новим домовленостям з Путіним. Наприклад, мотивуючи тим, що треба прийняти мільйони біженців з України, забезпечити їх житлом, теплом і їжею. І як тут відмовитися від російських енергоносіїв?
Насправді Україна здійснила реальний подвиг. І тому найгірше, що могло з нею трапитися, уже позаду. Вона відстояла своє право на незалежність. Продовжує завзято боронитися і змушує до більш активних і принципових дій Захід. Ставить перед фактом західні країни, що настав найвищий час спільними зусиллями, солідарно виступити проти світового зла – Росії. Вона на ділі повертає пряме значення загальнолюдським цінностям. Завдяки своїй мужності, стійкості і принциповості показує нову якість політики. Демонструє народам необхідність зміни їхніх еліт та докорінної перебудови міжнародних безпекових структур.
Нема сумніву, що Україна переможе. Хотілося б тільки подивитися у скляні очі тих світових лідерів, які не бачать, якою велетенською ціною Україна змінює цей світ. Тому солідарність сил добра і міжнародна підтримка мають забезпечити нам усім перемогу і процвітання. Треба вистояти. Іншої перспективи в нас нема.