У Києві під час акції „Збережемо старий Київ" пом'янули Марвіна Хімеєра, спорудивши імпровізований „Пам'ятник останньому американському герою" (саме таким титулом нагородили розлюченого бульдозериста на батьківщині).
П'ятиріччя найгучнішого у світі Дня бульдозериста наші ЗМІ увагою не вшанували. Трохи повирувала хіба-що блогосфера, але її вплив на громадську думку наразі перебільшувати не варто. Тож, вважаю, не зашкодить, хай і з запізненням, згадати події початку червня 2004 року, які завдяки телебаченню бачила більшість світу, та швидко забула, а українці й поготів.
Якщо починати розповідь з кінця, то 4 червня 2004 року такий собі Марвін Хімеєр, зварювальник у крихітому містечку Гренбі, стейт Колорадо, проїхався вулицями цього населеного пункту бульдозером, обшитим саморобною бронею, руйнуючи все на свому шляху. Він розтрощив місцевий цементний завод, основні адміністративні будівлі та ще кілька будинків, що потрапили під гарячу руку, точніше ківш. Бульдозер при цьому виконував функцію бойової машини, адже зі саморобних амбразур єдиний член імпровізованого панцерника вів вогонь із трьох рушниць. Опісля оточений поліцією оскаженілий зварювальник пустив собі кулю у голову. Сюжет, гідний чергової серії американського мультеріалу для дорослих „Саус парк", дії якого відбуваються у однойменному, хоч і вигаданому, містечку, за збігом обставин того ж Колорадо! Там теж нерідко відбувалися події, від яких у пересічної людини зривало дах (певно, тому цей серіал заборонила транслювати українським каналам славетна Нацкомісія з моралі - але то вже інша історія).
Спалахи немотивованого насильства, якщо судити з теленовин, взагалі притаманні американцям - бо саме про них найбільше новин на зразок того, що черговий ображений клерк чи старшокласник бере до рук автоматичну гвинтівку (чи пару пістолетів) і йде стріляти (просто у натовп тощо). Після кривавої та безглуздої «розборки» черговий стрілець зазвичай пускає кулю у скроню (якщо раніше не гине від влучного пострілу поліцейського снайпера). Але ім'я жодного з таких стрільців не набуло насправді всесвітньої слави і - головне - симпатії численних співчувальників. І справа не лише в тім, що Мартін Хімеєр нікого не вбив - свідомо чи випадково, ми вже не дізнаємось. Справа у тім, що цей зовсім не войовничий з вигляду дядько втілив мрію дуже багатьох людей - від роботяг до „офісного планктону". Він ЇМ показав! Кому їм? Та відомо кому - тим, хто заважає нам жити (список відкритий - поліція/міліція, податкові інспектори, вимагачі з ЖЕКів і так далі). Певно, через поєднання цих двох причин (не вбив невинних, але провчив, кого треба) Мартін Хімеєр став вельми відомою особою - принаймні у цьому можна переконатись, увівши його ім'я в Інтернет-пошук.
Хто ж досі не чув про цього, як виявилося, не тихого американця, коротко перекажу його, так би мовити, канонічну історію. У своїй майстерні з магазином спокійний та неодружений 52-річний Хімеєр займався переважно ремонтом автомобільних глушників. Ця майстерня прилягала одним боком до території місцевого цементного заводу Mountaіn Park Іnc, який розширював виробництво та потребував додаткових площ. Для цього було викуплено всі навколишні ділянки, окрім Марвінової. Вочевидь, він був міцний горішок - бо від запропонованих грошей відмовився, натомість 2002 року почав судитись зі заводом, вимагаючи скасувати рішення про надання його землі під розширення підприємства. Суд Хімеєр програв, а відтоді відчув добре відомий українським підприємцям та й просто громадянам тотальний тиск, який виникає, коли їхні інтереси різко суперечать інтересам сильних світу цього. Непокірному одинаку перекрили комунікації (включно із каналізацією), місцевий банк раптом побачив хиби в оформленні іпотечного кредиту і пригрозив відібрати будинок. До містера Хімеєра зачастили із перевірками податкова, пожежники, санепідемнагляд (ну дуже знайома картина, ні?). Під час цієї облоги у нього помер батько. Повернувшись з похорону, Марвін дізнався, що йому відключили світло, воду й опломбувала майстерню.
Але тихий зварювальник готувався до найгіршого і був готовий не залишитись у боргу. Він вже півтора року робив апгрейд бульдозера, який придбав, коли хотів прокопати нову каналізацію - та не отримав дозволу. Бульдозера Хімеєр обшив товстими сталевими листами, між якими залив шар цементу. (Зауважимо, це не його екслюзивний винахід - так звані бронетрактори активно використовувала Червона Армія 1941 року, зокрема й виробництва Харківського тракторного заводу, а загалом ідея переробляти трактор на танк народилася ще під час Першої світової війни). 4 червня 2004 року, озброївшись трьома гвинтівками зі запасом набоїв, Хімеєр вирушив за заздалегідь розробленим маршрутом. Своїм „кіллдозером" (так увійде в історію саморобний технічний засіб) він повністю зруйнував цементний завод, а тоді подався у місто, де методично понівечив приміщення банку, газової компанії, пожежної охорони, мерії та міської ради, а також приватні житла своїх кривдників. Не вціліла й редакція місцевої газети, а з нею - публічна бібліотека (чим вона завинила перед ображеним, зрозуміти важко). Зупинити „кіллдозера" не змогли ані місцева поліція, ані лісові єгері. Бронетанк витримав кількасот куль, а його водій завбачливо натягнув протигаза - тож сльозогінний газ не допоміг. Вогонь у відповідь Хімеєр вів поверх голів - тому ніхто від його куль не постраждав. За дві години розгрому „кіллдозер" таки застряг в уламках універмагу (теж не зрозуміло, чим той завинив). „Танкіст" не став чекати на арешт, відправившись на той світ за допомогою пострілу у себе.
Містечку на дві тисячі жителів було завдано збитків на два мільйони доларів, а цементному заводу - аж на п'ять. Відроджувати підприємство було невигідно, відтак тепер реальний „Саус парк" живе переважно з туризму. Дехто з мешканців пропонував поставити знаменитий „кіллдозер" на п'єдестал, але більшість городян такої туристичної „родзинки" не забажали, і бронетрактор відправили на переплавку.
Ну, питається, що нам до того? Натяк вгадати неважко. Аналогія з таким звичним для України тотальним тиском на дрібного підприємця більш ніж прозора. У заокеанській країні це, скоріш, виключення, тоді як у нас - норма. Додамо численні випадки „бєзпрєдєлу" стосовно обивателів, насамперед під час так званих забудівель, які не шкодують ані старовинних будинків чи й комплексів, ані міських скверів та навіть дворів у багатоповерхівках. І на кого сподіватись, дивлячись, як зростає на їхньому місті чергова „свічка" чи супермаркет - на суд, прокуратуру, чи, може, відділ архітектури? Гірке „га-га-га"...
Рік тому у Києві під час чергової акції учасники ініціативи „Збережемо старий Київ" влучно пом'янули Марвіна Хімеєра, спорудивши імпровізований „Пам'ятник останньому американському герою" (саме таким титулом нагородили розлюченого бульдозериста на батьківщині). Та чи обмежаться цим випадком вшанування цього вельми суперечливого героя?
Як післямова. Як звали того пана, що хотів підняти мільйони українців із дудками наперевіс до акції протесту „Дістали!"? Ім'я містера, якого справді дістали, запам'ятовується набагато краще.