В той час, як за виборами мера Львова спостерігали хто з попкорном, хто з валідолом, у Львівській області є місто, очолити яке захотів лише один кандидат. Про те, як обирали нову місцеву владу в Угневі - у репортажі ZAXID.NET.
***
Найменше місто України розташоване у Львівській області. В Угневі живе не більше тисячі мешканців і лише 731 виборець. Навіть в деяких селах населення більше. Але тут пишаються своїм статусом міста і усіляко підкреслюють – з 1462 року Угнів мав магдебурзьке право. Цей статус містечко отримало пізніше, ніж Львів, але раніше Києва.
В цьому місці українсько-польський кордон утворює дугу. В результаті Угнів з двох сторін оточує Польща, з третьої – Україна. Місто щільно притиснулось до кордону. Дістатись до Угнева не просто: треба їхати через Червоноград або сусідню Раву-Руську. Двічі на день ходить електричка: з Сокаля до Рави-Руської і назад.
Ранкова маршрутка прибуває до порожнього міста. Зупинка швидше імпровізована, про автостанцію годі й мріяти. Разом зі мною виходять ще дві жінки. Кажуть, приїхали проголосувати на виборах.
Зранку до виборчої дільниці, яка розташована у приміщенні місцевої «Просвіти» (вона ж бібліотека, вона ж будинок культури) стікається повільний ручай з охочих проголосувати. Члени виборчої комісії по-святковому вбрані у вишиванки.
- Щось мало людей…
- Та чекайте, зараз прийдуть з церкви – буде повно.
Мешканці Угнова приходять голосувати разом з родиною
Перша хвиля виборців приходить сюди після завершення православної служби, друга – після греко-католицької. Церква в містечку одна, тож служби правлять почергово. Місцеві бабусі охоче діляться одна з одною окулярами, щоб прочитати бюлетені. На дільниці немає жодної інформації про те, хто бере участь у виборах до міської, районної та обласної ради. Більшість дізнається про кандидатів лише після отримання бюлетеню. Рішення, кому віддати свій голос, доводиться приймати буквально за кілька хвилин.
«Тих партій до чорта, а прізвища жодного не знаю», - тихо говорить до себе літня жінка в хустці. Марія Іллівна з виборчої комісії, лікарка місцевої лікарні, голосно сміється: «Якби ж на тому бюлетені були фотографії – можна було б вибрати того, хто тобі до вподоби».
Дільнична виборча комісія за роботою
Цього року депутатів до міських рад обирають за новою системою. При чому принцип підрахунку голосів за цією системою погано розуміють навіть члени виборчої комісії. Угнів було поділено на 12 округів – відповідно до кількості депутатів у міській раді. До неї цього року балотується 36 кандидатів - 3 кандидата на місце. Хоч якась, але конкуренція. Наймолодшому всього 20 років. Більшість – місцеві і безпартійні, попри те, що йдуть від якоїсь з партій. Партійна приналежність тут сприймається радше як усвідомлена необхідність. Але, попри це, майбутній склад міської ради залежить на лише від того, наскільки відомими є ці люди в місті, але й від того, як проголосують за партію, яка їх висунула.
«В черзі до кабінок угнівчани з’ясовують між собою, хто з кандидатів кому доводиться родичем, а хто – сусідом»
Як такої агітації у місті перед виборами не було. Хіба приїжджали з району представники від «Радикальної партії». Читаючи бюлетені, люди шукають знайомі прізвища – ось донька нинішнього мера, ось донька вчителів місцевої школи. Стоячи в черзі до кабінок, угнівчани з’ясовують між собою, хто з кандидатів кому доводиться родичем, а хто – сусідом. Літня жінка розгублено питає у всіх, що це за партія «Воля» і чи можна за неї голосувати. Члени виборчої комісії по кілька разів повторюють: галочку в бюлетені можна ставити тільки за когось одного.
З однієї з кабінок для голосування невпевнено визирає маленька, згорблена бабця у жовтій хустині на голові – озирається, явно хоче щось сказати і знову ховається за шторку. Це повторюється кілька разів. Члени комісії та спостерігачі перемовляються між собою:
- Та бабулька нічого не бачить і не знає, що писати.
- Хай їй Надька поможе.
- Та ми не маємо права!
- Ну, хай хоч фамілії прочитає.
Врешті бабці приносять окуляри. За кілька хвилин вона опускає свої чотири бюлетені до урни. В цей час молода жінка просить в комісії дозволу зайти до кабінки разом із своїм батьком. Вона тримає його під руку, поки той розписується в списках та отримує бюлетені. Члени комісії дозволяють, тож жінка обережно заводить літнього чоловіка за блакитну шторку.
Більшість мешканців Угнова, що прийшли на дільницю, - старші люди
***
Угнів невпинно старішає. Молодь їде з міста, бо тут немає роботи. Місцеві працюють у школі, училищі чи лікарні. Є одне невеличке підприємство, де виготовляють меблі – і все. 21-річний Тарас розповідає, каже, що молодь переважно їде з Угнева до Києва, Москви чи кудись в Європу на заробітки – «робити фасади», як він каже. Ті ж, хто хоче вчитись, їдуть до Львова. І, переважно, там і лишаються.
Угнів розташований на кордоні із Польщею. До міжнародного пункту пропуску у Раві-Руській – 12 кілометрів, до самої Польщі – 2 кілометри. На відміну від більшості прикордонних міст, в Угневі близькість до Європи відчувається слабко. Бракує таких типових елементів міського ландшафту прикордоння як численні обмінні пункти чи магазини з польськими товарами. Хоча в Угневі є свій пункт переходу через кордон, але працює він не щодня. Як розповідають місцеві, місто оживає, коли до нього приїжджають поляки – на свята та у Дні добросусідства. Поляки доглядають за польським цвинтарем, що є в місті, ходять на службу до костелу.
Угнівчани мріють: якби кордон був відкритий завжди, а не лише на свято, місто б змогло розвивати туристичну галузь. Але водночас визнають – без інфраструктури це практично неможливо. В Угневі немає жодного готелю і є лише один бар «Мисливець». Все культурне і соціальне життя місцевого населення обертається навколо магазину і будинку «Просвіти». В такому Угневі, яким він є зараз, туристи швидко б занудьгували. Старовинний бароковий костел Успіння, який міг би привабити туристів, перебуває у жалюгідному стані, хоч і є пам’яткою архітектури України. Краєзнавчий музей закрили через аварійний стан приміщення. У будівлі колишньої синагоги вже багато років працює гуртожиток для учнів місцевого ліцею.
Через те, що Угнів такий маленький, його хочуть приєднати до нової територіальної громади – з центром у містечку Белз, де близько двох тисяч мешканців. Місцеві побоюються, що після такого об’єднання Угнів втратить свій статус міста – а разом із ним школу, училище і лікарню. Кажуть, їх цілком можуть закрити і тоді доведеться їздити або до Белза, або до Червонограда, або до Великих Мостів. Єдина альтернатива – створити власну територіальну громаду.
«Ми маємо магдебурзьке право, і якщо об’єднаємось з навколишніми селами – ми зможемо мати свій повіт. В окрузі має бути три тисячі чоловік. Якщо об’єднати сусідні села Карів, Піддубне, Михайлівка, Заставне, Корчів – нам би вистачило», - розповідає голова дільничної виборчої комісії Леся Саган у паузах поміж голосуванням.
Леся Саган (ліворуч) і Марія Біда (праворуч)
***
Стати мером Угнева дуже дешево – застава для участі в виборах становить лише 36 грн, але ніхто особливо цього не хоче. У виборчому бюлетені є лише один кандидат – чинний мер Михайло Осміловський.
Осміловський – засмаглий огрядний 44-річний чоловік, одягнений просто – у спортивні штани та футболку. На шиї – хрестик на товстому металевому ланцюжку. Михайло виглядає втомленим. Він повільно розповідає про те, як вперше балотувався в 2006 році. Тоді він ще займався «міжнародними транспортними перевезеннями».
«Так склалось, що багато органів хотіли цей процес контролювати. Щоб підігнати до всіх вимог нормативну базу, треба було трохи часу. Часу не вистачало. А для того, щоб уникнути перевірок, можна було подати свою кандидатуру і взяти участь у виборах», - каже Михайло Осміловський.
З того часу, каже Михайло, він розчарувався у місцевій політиці. Що не завадило йому балотуватись і вдруге, і втретє. І якщо у 2010 році свою кандидатуру на посаду голови він подав, бо «було шкода зробленої роботи», то тепер наполягла дружина.
«Я кожному говорю, хто перший раз йде – друже, зваж десять раз. В світі так багато цікавих і хороших речей, якими можна займатись. Міський голова – це така важка ноша. Я не знаю, заради чого зараз йду, чесно», - каже Осміловський.
Михайло Осміловський мріє залучати гроші іноземних інвесторів і вкладати їх в розвиток міста. Головними проблемами називає дороги та соціальну незахищеність мешканців. Також у планах Осміловського як міського голови – це добитись постійної роботи прикордонного переходу та не дати приєднати Угнів до Белза.
«На місцевому рівні нічого не зробиш, бо немає грошей з бюджету. Хочеш залучити якогось інвестора – він не зможе доїхати через погані дороги. І тому якісь підприємства швидше збудують у Великих Мостах чи в Червонограді», - каже Михайло Осміловський.
«В світі так багато цікавих і хороших речей, якими можна займатись. Міський голова – це така важка ноша»
Хоча місцеві про мера Угнева відгукуються позитивно, але назвати його конкретні здобутки за дві каденції практично не змогли. Відремонтований садочок, спроби вирішити проблему з територіальною громадою – та й все. Ще, кажуть, він траву косить на місцевому цвинтарі. Натомість в містечку панують стереотипні як для українців думки про владу. Наприклад, Тарас переповідає чутки, які ходять містом: що Михайло Осміловський не провів рік в АТО, а просто відсидівся десь на базі; що раніше був пов’язаний з наркотиками: чи то з Польщі возив, чи в Польщу.
«Ясно, що гроші відмиває. Джип купив, магазин відкрив. Він займався раніше бізнесом, але таких грошей не мав. Але він хоч щось робить. Попередня [міська очільниця], що була, Ганна Магулка, та взагалі нічого не робила, тільки гроші відмивала», - каже Тарас.
Про відмивання грошей нинішнім мером натякає й інший член виборчої комісії, 24-річний Василь. За його словами, протягом цих років за документами в Угневі по кілька разів відремонтували дороги та провели вуличне освітлення. Але жоден ліхтар в місті не горить, а на дорогах більше дірок, аніж асфальту.
***
«Це чоловік мене позорить. Сказав – нікуди не піду, хочу відпочити. Ліг на диван і лежить. А я пішла»
В обід на виборчу дільницю прийшло менше 300 людей. Комісія схвильовано перераховує, скільки людей вже проголосувало. Кажуть, 100% ніколи не приходить. Але все-одно явка маленька.
«А скільки від армії повтікало? А скільки в тюрмах? А від тюрми скільки втекло?», - коментує явку 34-річна Марія Веремій.
В цей час на дільницю привозять урну з бюлетенями тих, хто голосував вдома. Таких в Угневі трохи більше 30. Разом з членами комісії їздила вчителька місцевої школи пані Галина. Каже, старших людей часом доводилось вмовляти, щоб ті проголосували. І для цього обов’язково треба, щоб із членами комісії був хтось, кого знають в місті. А то й до будинку можуть не впустити.
«До нас зранку вже приїжджали. Це чоловік мене позорить. Сказав – нікуди не піду, хочу відпочити. Ліг на диван і лежить. А я пішла», - каже одна з жінок, що стоїть в черзі за бюлетенями.
Виборча дільниця знаходиться у будинку "Просвіти"
На дільниці розгортається невеличка драма – подружня пара, що прийшла на вибори, не взяла із собою паспортів. Пані Тетяна, у чиєму списку вони зареєстровані, намагається переконати подружжя сходити додому за паспортом, а вже тоді спокійно проголосувати. Чоловік гучно свариться:
- Я ніколи не ношу з собою паспорт! Де писало, що треба паспорт, хто сказав?
- Ось, дивіться – в запрошенні вказано, що потрібен паспорт.
- Як за президента голосував, то не треба було!
- Я не маю права дати вам бюлетень без паспорта. Давайте, пані Єва посидить, а ви за паспортом сходите.
Тут відгукується сама пані Єва, яка до цього просто спокійно чекала і слухала скарги свого чоловіка:
- Ви хіба самі не знаєте, де я приписана?
- Та знаємо, але є закон.
Чоловік пані Єви знову вибухає:
- То я не буду голосувати взагалі. І нікуди не піду. В мене ліва нога болить, в жінки – права.
В розмову вклинюється голова комісії пані Леся:
- Зараз сюди приїде мій син і відвезе вас додому. А ви поки сідайте, ми вам чаю зробимо. А може, у вас інші документи є? Військовий квиток? Водійські права?
- Оно, права (чоловік киває на дружину) – все життя мені качає.
Але помітно, що він вже заспокоївся. Вони сідають біля голови комісії, їм приносять гарячого чаю. За годину їх відвезуть додому за документами.
***
Приблизно о 17-й годині на виборчу дільницю приходить дільничний міліціонер, який має вночі везти бюлетені в район, до Сокаля. Володимир життєрадісний: заграє до присутніх в залі жінок та з усіма жартує. В нього сьогодні день народження. Жінки з виборчої комісії починають вітати його зі святом і по черзі зникають за червоною оксамитовою кулісою, яка відділяє зал, де власне і розташована дільниця, від сцени, де ще зранку розклали імпровізовану кухню. Паралельно із голосуванням починаються привітання іменинника.
Коли я зустрічаю Володимира наступного разу, він тихенько жаліється: «День народження – вибори, день народження – вибори. А я ще бюлетні маю завезти в район…» Згадує минулий рік, коли вибори проходили 26 жовтня. Тоді день народження міліціонера також святкували всією дільницею.
До кінця роботи дільниці лишається менше 15 хвилин. Комісія починає підбивати перші підсумки. У 2015 році участь у місцевих виборах в Угневі взяло участь 419 осіб.
Надворі темно: колись обіцяних ліхтарів на вулицях Угнева нема. З нічної темряви виокремлюється тінь – до дільниці підходить чоловік, який ще не встиг проголосувати. Питає в мера, що курить біля входу:
- Ще пускають?
- Заходьте, Федоровичу! Запишемо вас в історію Угнева. Бути першим не так почесно, як останнім.
Федорович опускає останні бюлетені до скриньки. Приміщення дільниці зачиняється. Починається справжня робота. Члени комісії починають перераховувати тих, хто проголосував, та кількість невикористаних бюлетенів. При повторному підрахунку цифри не збігаються. Голова комісії Леся Саган помітно нервує і починає рахувати знову. З третьої спроби все сходиться.
За роботою дільничної комісії пильно слідкує комісія територіальна – останні чекають, коли дільнична комісія підрахує всі бюлетені та передасть їм протоколи. Тоді територіальна комісія візьметься за переведення кількості голосів у відсотки, щоби визначити, хто зрештою пройшов до міської ради. Як зізнавались всі: цьогорічна система підрахунку дуже складна. Тож комісія готується працювати до самого ранку.
Процес підрахунку бюлетенів
Зрештою, головна (і єдина) інтрига тутешніх виборів – навіть не те, хто пройде до місцевих рад, а те, чи продовжить міський голова свою каденцію ще на один термін. За законом, якщо балотується лише один кандидат, то за нього має проголосувати більшість від тих, хто взяв участь у виборах. Інакше вибори визнають недійсними.
Починається підрахунок бюлетенів. Комісія помічає, що багато бюлетенів виявляються зіпсованими – на них є більше, ніж одна позначка. Пані Леся каже, що це через те, що люди не розібрались в бюлетенях і не зрозуміли, як саме треба голосувати.
Процес підрахунку і заповнення протоколів супроводжується анекдотами і піснями. Всі втомлені, всі роблять нові й нові помилки. На дільниці квапляться: протоколи та бюлетені з виборів до районної і обласної ради треба чим швидше віддати територіальній комісії, щоб ті почали рахувати відсотки і везли «в район», до Сокаля. О 2-й ночі методичних шурхіт запаковування бюлетенів розривається могутнім хропінням з-за оксамитової куліси – це після святкування заснув дільничний міліціонер. Вся комісія тихо і тяжко зітхає – їм сон не світить ще дуже довго.
Несподівано на виборах до районної ради більшість набирає УКРОП – 94 голоси. За ним - «Солідарність», «Батьківщина», ВО «Свобода» і «Радикальна партія». За чинного мера Михайла Осміловського проголосував 381 виборець. Це означає, що найменше місто Львівської області змогло обрати собі мера. На обличчях комісії помітне полегшення. Вибори відбулись.
P.S. О 5-й ранку до підрахунку голосів за майбутніх депутатів міської ради ще не приступали.