Дванадцятирічна львів’янка Валерія Ізеницька, коли виросте, обов’язково підкорить комп'ютерну сферу. Дівчинка мріє заробляти багато грошей, і не для себе, а щоб ділитися ними із самотніми старенькими. До втілення цієї мрії ще далеко, але дівчинка почала з найменшого: щотижня з власної ініціативи волонтерить у геріатричному центрі.
Щосуботи Валерія і її мама уже кілька місяців встають дуже рано і поспішають у львівський геріатричний центр. Сюди її привела вчителька танців.
«Я казала “а можна я поїду”. У відповідь було: “за умови, що ти не будеш плакати”», – згадує дівчинка.
У центрі маленька львів’янка роздає їжу і прибирає. Але з часом у дівчинки з’явилися подруги – старші інколи на півстоліття, але які чекають на Валерію та її гостинці цілий тиждень.
«У мене були власні гроші на карточці і я просила маму їх зняти, за них ми купили печиво», – розповіла Валерія.
Кожна з бабусь розповідає малій свою історію, не дитячу. Одна мешканка – пані Євгенія втратила усіх рідних. Жінка із Львівщини, але все життя прожила в Криму. Там поховані і син, і чоловік. Валерія до неї навідується з перших днів. Приносить варення, цукерки, але жінці найбільше потрібне спілкування. З кожними відвідинами у Валерії і її мами з’являються нові підопічні.
Пані Софію вони почули. Саме почули, пішли на звук, адже 85-річна вчителька музики і тут не перестає грати на гітарі та акордеоні і мріє про сукню небесного кольору.
«Пані Софія любить, коли вона грає, а хтось танцює, а пані Марія любить, я її називаю бабця-говорушка, по телефону говорити», – розповіла Валерія.
Більшість із цих стареньких самотні. У маленькій львів’янці вони бачать своїх дітей та онуків. З нею діляться переживаннями і секретами. І хоча її дитяча душа ще не здатна відчувати всього болю самотнього вальсу, який грає пані Софія, він до сліз пронизує її маму, яку вона ж і навчила волонтерити.