Найстрашніша “голка” від Росії, на яку підсіла Україна

Йдеться зовсім не про енергетику

14:34, 30 листопада 2014

Відомий факт: Росія, як той наркоділок, “підсадила” Україну на низку “голок” і в кращих традиціях бандитів карає її за спроби з цих “голок” злізти. Чого лише вартує “газова війна”, коли Росія вдавалася до методів блокування реверсних поставок газу до України.

Після руйнівних дій донбаських терористів, яких підтримує Росія, ця держава спробувала нас “підсадити” на вугільну “голку”, а нещодавно — ще й на електричну, однак я не про енергетику.

Найстрашніша “голка” від Росії для України — інформаційна. Причому, на неї Україна “підсіла” добровільно, без жодного примусу, а скоріше з власних лінощів чи бідності.

Розглянемо приклади. Так, провідне українське інформаційне агентство “Інтерфакс-Україна” входить до російської групи “Интерфакс”. Платною стрічкою цього агентства користуються усі провідні ЗМІ України. Але недолік такого захоплення оперативним “Інтерфаксом” в тому, що переважну більшість інформації з закордону українське агентство бере від свого російського “батька”. Тобто, закордонну інформацію це агентство подає в ракурсі, вигідному Росії. А відтак, в такому ж ракурсі її передають і наші, вже українські ЗМІ. Суперечливо подає український “Інтерфакс” і новини про конфлікт в Україні. Йдеться про повідомлення, створені російським “Интерфаксом”, в яких осіб, котрі захопили Донбас, навіть сепаратистами не називають, не кажучи вже про те, що вони терористи. Ні, для російського “Интерфакса” вони “апалчєнци”, і коли російське агентство цитує якогось з їхніх ватажків, новина потрапляє в платну стрічку українського ІФ, редактори якої залишають все, як є. Те саме стосується заяв єврочиновників. Ми отримуємо їх в ракурсі, вигідному Росії, бо ж більшість з цих новин виготовляє російський “Интерфакс”.

Не краще веде себе і друге провідне українське інформагентство — УНІАН. Там є багато закордонних новин (в т.ч. і тих, які стосуються України) з посиланням на державне російське інформагентство РИА Новости. “Інтерфакс-Україна” і УНІАН — провідні інформагентства, які серйозно впливають на український інформпростір. Причому, цей вплив є подекуди шкідливим: зокрема, більшість інформації про, наприклад, сирійський чи лівійський конфлікти українці отримували в тоні, заданому Росією.

Аналогічно і з державним українським “Укрінформом”, хоча це агентство останнім часом в безкоштовний доступ подає багато матеріалів, створених його закордонними кореспондентами. До слова, УНІАН теж має закордонних кореспондентів, але чого ж тоді це агентство подає інформацію РИА Новости з країн, в яких воно має власкорів, - невідомо.

Те саме стосується і огляду іноземної преси. Багато українських видань беруть ці огляди з російської “Інопреси”. І хоча цей ресурс не входить до групи пропагандистських, все ж є запитання: зараз українські медійники масово вчать різні іноземні мови. То чому вони свої знання не застосовують для того, аби звільнити українців від російської інформаційної “голки”? Чи редакції провідних ЗМІ не мають грошей, щоб таким поліглотам платити? Впевнений: за правильної політики Укрінформ з УНІАНом перекрили би повітря російським інформагентствам. Але це потребує грошей, в т.ч. і з держбюджету.

Треба пам'ятати: у Росії є два державних інформагентства, які мають власкорів у дуже великій кількості країн. Вони також мають доступ до платних стрічок провідних світових агентств. А що заважає українським агентствам замість того, щоб брати інформацію, зроблену їхніми “колегами” з Росії, конкурувати з ними? Лінь? Чи відсутність грошей?

Зараз багато власної інформації з Європи подає “Європейська правда”, але це одне видання не в стані здолати “Интерфакс”, ТАСС і РИА Новости. Тому провідним українським інформагентствам треба сфокусуватися на тому, аби робити свій продукт, не оглядаючись на те, що вже зробили російські ЗМІ. Читач УНІАНу чи Укрінформу має відчути, що агентство, яке вони читають, не “годує” їх російськими продуктами.

Але УНІАН можна залишити в спокої — це приватна структура якій, можливо, не вигідно утримувати потужний штат закордонних власкорів і вимагати від них такої ж відданості роботі, яку демонструють власкори російських агентств. Але Укрінформ, як державне агентство, це зобов'язаний зробити.

Нема грошей? Не проблема: зробити Укрінформ офіційним друкованим органом Ради чи уряду можна, було б лише бажання зміни в законодавство внести. Далі можна закрити один з двох офіційних друкованих органів - “Голос України” чи “Урядовий кур'єр”. Людей з закритої газети відправити на роботу в Укрінформ, а видатки на її друк спрямувати на оплату праці закордонним власкорам. Одного офіційного друкованого органу в Україні буде цілком достатньо. Але ще раз наголошу — все впирається в бажання. Або ж в небажання.

І ще треба зазначити, що поки українські ЗМІ “годують” нас виготовленою в Росії інформпродукцією, деякі талановиті випускники журфаків, які добре володіють іноземними мовами, працюють або в call-центрах, де знання іноземної мови непогано оплачуються, або йдуть в IT-сектор, де зарплати ще більші. Знаю і одних, і других.

В наш час інформаційних технологій та інформаційних війн треба зміцнювати не лише армію, але й посилювати інформаційний фронт. І якщо для армії багато роблять волонтери, то посилення інформаційного фронту — на совісті держави та медіавласників. І в тому, що Україна програє інформаційні війни Росії, винна не сила останньої, а лінь і небажання першої. Бо потенціал в нас є.