– Я вже не «пережив» свого міста таким, яким воно було до війни, і зараз Львів, який виглядає не зруйнованим війною, нагадує мені місто, якого я не знав у моєму дитинстві...
Вільґельм Ґенаціно - один із найвідоміших німецьких письменників, твори якого перекладені багатьма мовами світу, а сам він є володарем не однієї престижної премії у царині літератури. Цього письменника вважають найуважнішим та найіронічнішим спостерігачем щоденного людського життя, а також автором, який уміє подати буденні перипетії життя з нотками комічності, трагічності та зухвалості водночас.
Щоправда, українські читачі оцінити майстерність Вільґельма Ґенаціно досі не в змозі, оскільки україномовний переклад книги цього автора «Парасолька на цей день» лише готується до друку у видавництві «Кальварія» і видавці обіцяють, що він таки з'явиться цього літа. На жаль, така ситуація стає типовою для Львова, адже у тутешніх видавництвах «пилюжиться» уже не один переклад німецьких колег по перу Ґенаціно. Причина банальна - на вихід цих книг немає коштів. Але попри те Вільґельм Ґенаціно захотів приїхати до країни і до міста, де про його письменницьку славу ще не знає ніхто, окрім хіба що перекладачів, германістів та інших знавців німецької літератури. Взявши участь у діалогах науковців про німецьку літературу, які відбувалися в межах конгресу Німецької академії мови та поезії у Львові, Вільґельм Ґенаціно знайшов час і на ексклюзивне інтерв'ю ZAXID.NET.
- Ще до приїзду сюди ви заявляли, що дуже хочете побувати у Львові і в Галичині загалом. Звідки взялося таке бажання, чим вас приваблює ця територія?
- Бажання було спричинене в першу чергу літературними мотивами, бо я завжди знав, що Львів - це літературне місто. І воно завжди мене захоплювало саме постатями, які з ним пов'язані. Я із задоволенням читав Йозефа Рота, інших авторів, які пов'язані з цією місцевістю, а також із Галичиною. Наприклад, Пауля Целяна, звичайно, не можу забути про Бруно Шульца... Але раніше мені не вдавалося сюди приїхати, адже раніше люди із Заходу мали проблеми з тим, щоб потрапити в Україну. А тепер я тут і просто зачарований Львовом. Не сподівався побачити все те, що я бачу. Не думав, що це таке чарівне, європейське і привабливе місто. Особливо захоплює мене те, що воно живе своїм життям. З кожним днем мені Львів подобається щораз більше. Я сам є дитиною післявоєнних років, і у вашому місті я нарешті зрозумів, як виглядало моє німецьке місто перед війною, яка його зруйнувала. Я вже не «пережив» свого міста таким, яким воно було до війни, і зараз Львів, який виглядає не зруйнованим війною, нагадує мені місто, якого я не знав у моєму дитинстві.
- Ваші уявлення про Львів і реальність, яку ви побачили після приїзду сюди, суттєво різняться?
- Мої уявлення дуже не дотягували до того, що я побачив насправді. Мушу сказати, що побачене перевищує всі мої сподівання. Я справді собі якось уявляв це місто, але помилково вважав, що уява є кращою, ніж дійсність. Але тепер бачу, що, на щастя, справи виглядають набагато краще, аніж я собі думав. Ви маєте величезне щастя жити у цьому незруйнованому місті: мати Оперу, мати будинки, які хоча знаходяться не у завжди доброму стані, потребують ремонту, але все одно є свідченням дуже гарних часів.
- Ви кажете, що вас сюди привели літературні мотиви. А наскільки ви знайомі з сучасною українською літературою, чи читали твори когось з тих літераторів, які уже перекладені німецькою і які враження отримали?
- Я, звичайно, читав тексти Юрія Андруховича, Сергія Жадана, які перекладені німецькою. Також спілкувався з ними обома. Це не дуже багато, але якщо говорити про оцінку - це добре, і це для мене не підлягає сумніву. Адже у Німеччині конкуренція на перекладацькому ринку настільки велика, що твір справді мусить бути дуже добрим, щоб його переклали.
- На ваш погляд, чи перебуває українська література, з огляду на прочитане, у контексті зі світовою, чи резонує з нею і, разом з тим, чи зберігає щось суто українське?
- Я побоююсь давати вам відповідь на це питання, бо не надто орієнтуюсь у літературних процесах. Завжди читаю тільки ті книжки, які є мені близькими, а той факт, що та чи інша книжка належить до світової літератури, ще не означає, що я буду її читати.
- Вас називають одним із найіронічніших і найуважніших спостерігачів людського життя. Які з граней цього життя вас, як письменника, цікавлять найбільше?
- Напевно те, що мене цікавить найбільше - це ті сторони в людині, які вона б хотіла заховати і не показувати іншим, а також те, що вона демонструє нехотячи. В поєднанні цих речей у людині утворюється така комедія дійсності, яка власне мене найбільше цікавить, і я хочу показати її, показати через неї людину в цілісності. Манера письма тієї чи іншої книги проявляється уже в процесі її написання. Я раптом помічаю, що мене заводить певна риса чи подія, що вона може мати щось трагічне чи комічне, або - що ще цікавіше - поєднання їх обох. І власне це є те, що мене цікавить - все наше життя і різні поєднання у ньому.
- Ви якось сказали, що у читанні людина шукає розваги. Справді так вважаєте? І якщо говорити про тенденції, чи дійсно література рухається у цьому напрямку, стаючи більше простішою для сприйняття?
- Справа в тому, що німецькою слово «розвага» одночасно має значення «розмова». І коли я кажу про літературу як розвагу, то маю на увазі це друге значення - розмову. Розмову з собою і про себе у тому значенні, що коли ти говориш із собою, ти вільний від комедіантських кривлянь перед кимсь і затушовуванням певних своїх рис. Відповідно, в розмові із собою ти багато можеш виявити в собі такого, чого напевно з іншим не сказав би. Тому для мене література є розмовою з самим собою.
- В такому разі чи й для письменника написання книги також є розмовою із самим собою?
- Так. Таким чином письменник може говорити про те, що є табуйованим. Ознакою доброї літератури є якраз те, що у ній зачіпаються теми, які в жодному з інших медій не порушуються. Тому що вони належать до сфери табуйованих.
- Наскільки читаючою є німецька публіка, адже і медіа, і письменники часто говорять про те, що люди не хочуть читати, а найбільші песимісти навіть пророкують смерть книжки?
- Якщо говорити про читацький інтерес, то я є дещо привілейованішим, принаймні останні п'ятнадцять років мої книги дуже добре продаються. Хоча перед тим я був менше відомий, але мав не менше читачів. Тут треба врахувати те, що в Німеччині є велика кількість авторів, яка до того ж постійно збільшується. Але це не означає, що паралельно збільшується і кількість читачів. Це теж належить до певної теми, яку не порушують - ці читачі розпорошуються на різних авторів, і, напевно, це дуже важкий період для автора - почекати, поки він стане відомим, поки про нього напише якась важлива велика газета, про нього знімуть фільм. Треба сказати, що в Німеччині нема багато доброї преси, де б можна було прочитати рецензію на твори того чи іншого автора. Зате є така от невідповідність кількості авторів і читачів.