Якими факторами спричинено падання курсу національної валюти та хто за це відповідальний ZAXID.NET намагався з’ясувати у розмові з Віталієм Ломаковичем, членом Ради Національного банку України.
Віталій Ломакович є банкіром з понад 10-річним стажем («Тернопіль-кредит», «Західно-український комерційний банк», «Кредит банк», «БМ банк»). В червні цього року навіть обговорювали можливість призначення його на посаду голови ЛОДА.
Питання, що хвилює сьогодні всіх, чому у нас падає курс гривні і чи можливо цього уникнути?
Стійкість національної валюти виражається в чотирьох факторах: сила держави, відсутність обмежень при конвертації у світові валюти, збереження первісної купівельної спроможності і зрозуміла політика регулятора, тобто у нашому випадку Національного банку України.
Сьогодні, на жаль, ми бачимо, що всі ці складові проблемні. Відбувається абсолютна некерованість валютного ринку зі сторони НБУ. Минулого тижня ми сподівались поговорити про це під час засідання Ради НБУ, проте Валерія Гонтарева не прийшла без пояснення причини.
Про намір висловити недовіру голові Нацбанку заявляв і парламентський фінансовий комітет. Чи Ви вважаєте, що потрібна відставка?
Потрібно зупинити падіння національної валюти і відновити функції банківської системи України. Потрібно відновити довіру суспільства до національної грошової одиниці. А хто це буде робити? Якщо це не вдається сьогоднішньому складу керівництва [НБУ] і не виконується основна функція Національного банку, покладена на нього Конституцією – збереження стабільності національної валюти – то напевно, як це відбувається у цивілізованому світі, голова НБУ має подати у відставку.
Це колегіальна позиція Ради НБУ чи ваша особиста?
Це моя особиста позиція. Коли держаний орган не справляється з покладеними на нього функціями, то відставка керівника виглядає цілком логічною.
Чому склалась сьогоднішня ситуація з падінням курсу і чи можливо його зміцнити за даних умов?
Курс сьогодні лежить більше в психологічній площині, він зараз відірвався від площини економічної. Перше, що мав би зробити Нацбанк – зменшити обсяг рефінансування, який надається комерційним банкам. Ми можемо подивитись прості цифри – сьогодні нормативи поточної ліквідності є вдвічі більшими, ніж це передбачено законодавством. Це говорить про те, що коштів є достатньо.
Крім того, якщо проаналізувати обсяг рефінансування НБУ банківської системи України, то ми побачимо, що станом на 1 грудня він складає близько 180 млрд грн. Неможливо однією рукою збільшувати ліквідність комерційних банків, а іншою стримувати курс.
Ми також бачимо, що величезний обсяг коштів НБУ розміщує на депозитних сертифікатах серед комерційних банків. Обсяг цього розміщення на сьогодні складає близько 1 трильйона 300 млрд грн з початку цього року. Це говорить про надліквідність банківської системи з точки зору гривневих ресурсів. Попри те, що Нацбанк надає здебільшого короткотермінові кредити (овернайт), ці гроші все-одно встигають перетекти на валютний ринок через арбітражні, фактично спекулятивні угоди, і повернутися назад в Нацбанк. Це створює певний тиск на національну валюту.
Це означає, що банки завдяки цим коштам заробляють на різниці курсів?
Це означає, що банкам вигідно брати рефінанс Нацбанку під, наприклад, 17% річних, робити арбітражні, як я вже сказав вище, фактично спекулятивні угоди на міжбанківському валютному ринку по курсу 16,5 чи 15, а потім, через певні механізми, конвертувати долари в готівкову форму і реалізовувати їх на готівковому ринку вже за іншою ціною. Таким чином, не важко порахувати обсяги спекулятивного доходу. Це основна причина чому у нас «валиться» курс – через розрив між офіційним банківським курсом та курсом «чорного» ринку.
Але банкам все-одно не вдається встояти – за останні місяці, ліквідована ціла низка банків…
Справді, сьогодні ми бачимо, що багато банків виводяться з ринку і це також проблема, яка не сприяє підвищенню довіри до банківської системи і національної валюти. Вводиться тимчасова адміністрація, а потім відбувається ліквідація банку. Відповідно збільшується навантаження на Фонд гарантування вкладів, єдиним джерелом наповнення якого є, знову ж таки, Національний банк України.
Я вважаю, що департамент банківського нагляду не зовсім оперативно реагує на те, яка ситуація складається в комерційних банках. Введення тимчасової адміністрації – це вже фактично ліквідація банку. Але ж є превентивні заходи. Наприклад, тимчасове відкликання ліцензії, реагування на недобросовісну рекламу по залученню вкладів від населення за завищеними ставками тощо.
Однією з рекомендацій Ради НБУ стосовно збільшення довіри до банківської системи було підвищення рівня компенсації вкладникам проблемних банків як мінімум до 400 тис. грн. Адже коли вводилась норма в 200 тис. грн – це було 20 тис. євро. Сьогодні це вже навіть не 10 [тис. євро]. Компенсація [понад 200 тис. грн] можлива не грошима, а державними облігаціями. Так, це не живі гроші, але це крок до відновлення довіри. Нехай це цінні папери, але вони гарантовані державою.
Для пошуку об'єктивного курсу були запроваджені голландські аукціони, вони не виправдали себе?
Вони не лише не призвели до позитивного ефекту, але й, серед інших чинників, скоротили обсяг золотовалюних резервів НБУ, фактично цей запас скоротився вдвічі з початку року. Було б зрозуміло, якби ці резерви використовувались на підтримку вільного плавання курсу, але ж не на вільне падіння!
В результаті дій Нацбанку у нас створилось два паралельних валютних ринки – «сірий» та «чорний». Якщо останній нам добре відомий з 90-х років - це вуличні міняйли, то «сірий» ринок – це цілком легальний, але паралельний ринок, який існує разом з офіційним міжбанком. На цьому ринку експортери і імпортери без втручання регулятора проводять між собою зустрічні угоди купівлі-продажу валюти. Це означає, що НБУ абсолютно не контролює валютний ринок України. Абсолютно. Це є факт на сьогодні.
- Чи може Нацбанк повернути контроль над ситуацією?
Щоб повернути ситуацію в цивілізоване русло, ліквідувати «сірий» ринок і суттєво зменшити обсяги «чорного», крім зваженої політики по рефінансуванню комерційних банків, потрібно негайно зняти всі обмеження, які ввів Нацбанк щодо діяльності експортерів.
В першу чергу – скасувати обов’язковий продаж валютної виручки, який зараз складає 75% і продовжений до першого кварталу наступного року. Друге – скасувати 90-денне повернення коштів з закордону. Третє – зняти економічно невиправдані обмеження щодо продажу валюти фізичних особам.
Є також ще цілий ряд обмежень. Всім відомо, що коли існують обмеження, то завжди з’являється спосіб їх обійти.
Крім того, потрібно змінити принципи рефінансування банків. Насамперед вони повинні стати прозорими, адже склалась парадоксальна ситуація, коли навіть Рада НБУ на запит про отримання детальної інформації отримує відмову.
Якщо говорити про надання стабілізаційних кредитів, то тут регулятор повинен забезпечити доставку ресурсу на найнижчий рівень – на рівень фізичних осіб та підприємців, а він цю функцію, фактично, не виконує. Але ж це і є основне завдання рефінанскування Нацбанку – доставка дешевих коштів до реального сектора економіки, бо сьогодні ці кошти використовуються не для кредитування малого та середнього бізнесу. Отримати кредит за реальними ставками неможливо. Операції, де банки кредитують під 23-25 % – це суто спекулятивні операції.
Але ж саме неповернення кредитів стали однією з проблем банківського сектору…
Так, саме ризикована кредитна політика та відсутність нагляду зі сторони Нацбанку, призвели до проблем багатьох банків. Вони видавали кредити інсайдерам, своїм акціонерам. Якщо говорити простою мовою, то банки брали короткотермінові кредити в НБУ на ліквідність, а видавали своїм акціонерам кредити на 2-3 роки. Позику на ліквідність необхідно повернути завтра, а акціонер розрахується через два роки.
Неповернуті кредити фізичних осіб, окрім незабезпечених (так званих «споживчих»), не зіграли такої важливою ролі в банкрутствах банках і не стали причиною поганих кредитних портфелів в цілому по системі.
А сьогодні одним з наслідків падіння курсу [гривні] стало неповернення кредитів не лише зі сторони фізичних осіб, але й зі сторони підприємств. Адже якщо підприємство не мало валютних надходжень, але мало валютний кредит, то сьогодні воно у дефолті, навіть якщо раніше і було прибутковим. Це також ще й удар по бюджету, адже всі підприємства, які мали валютні кредити стали у 2014 році збитковими. Навіть при операційних прибутках у них є збитки через курсову різницю. Тому вони показують збитки і не платять податок на прибуток до бюджету.
Якби НБУ зробив перелічені вище кроки, це призвело б до стабілізації курсу?
Лише в комплексі з іншими заходами. Але це конкретні речі, які є в повноваженнях Нацбанку.
Кажучи про «інші заходи», я маю на увазі переведення курсового ризику, чи то курсових коливань, національної валюти з макро- на мікрорівень. Це означає, що інтервенції НБУ не повинні бути єдиним джерелом стабілізації курсових коливань. Це означає, що банки повинні мати можливість укладати зі своїми клієнтами контракти на продаж валюти на тривалий період часу. Це дасть змогу підприємствам планувати їх господарську діяльність, мати впевненість, що обслуговуючий банк продасть їм іноземну валюту для здійснення торгівельних операцій по раніше встановленому курсу.
Якщо зняти обмеження з експортної виручки, підприємці будуть вільніше себе почувати в частині валютообмінних операцій. А якщо зробимо важчим доступ до [гривневих] ресурсів, то ми частково абсорбуємо гривневу масу, не буде такої переліквідності ринку. І ці питання не потрібно виносити на рівень парламенту – це компетенція Нацбанку.
Тобто, фактично, курсова нестабільність, це суто відповідальність НБУ?
Ні, звичайно, це спільна відповідальність Нацбанку та уряду. Без проведення реформ ситуацію з курсом не втримає жоден центральний банк. А реформи у нас не відбуваються.
Голова НБУ Валерія Гонтарева говорила про те, що ситуація з курсом спричинена панікою та війною…
У нас надто багато спекуляцій на тему війну. Давайте візьмемо, як приклад, країну Ізраїль, яка перебуває у стані війни з 1950-го року. За цей час у них золотовалютні резерви склали 85 млрд доларів – при населенні у 8,5 млн людей. У них росте ВВП, експорт та добробут людей – і вони перебувають у перманентному стані війни. Балачки, що треба все списати на війну – вони, щонайменше, непрофесійні.
Стосовно паніки: якби Нацбанк проводив правильну роз’яснювальну політику своїх кроків, то, можливо, паніки і не було б. Але оскільки НБУ збирає максимум 40 великих банків і говорить в дуже вузькому колі про те, що треба робити, а чого не треба, не застосовує ринкових механізмів, а лише адміністративні методи стримування курсу – то ми бачимо сьогоднішню ситуацію.
Але наскільки значним є вплив на дії регулятора існуючої політичної ситуації і чи міг би Нацбанк уникнути його?
Щодо політичного впливу, то його найкраще ілюструє ситуація з золотовалютними резервами. Що таке золотовалютні резерви – це запас держави для боротьби з ризиками сьогодні і створення «подушки ліквідності» для боротьби з ризиками, що можуть виникнути завтра. Натомість у нас вони часто використовуються на підтримку різноманітних політичних гасел. Наприклад, «Тримаємо курс 8!». В результаті - мали, умовно, 36 млрд доларів, через кілька років - 20 млрд. А реформи не проводились.
Подібна ситуація відбувається і зараз – тримали курс 13 грн/$ до виборів, витрачали резерви, зараз – курс 19 грн/$.
Коли використання резервів перейде з політичного аспекту в суто монетарний, тоді управління ними буде зовсім іншим. Не можна примітивними речами стримати курсові падіння.
Коли нам МВФ говорить, що не можна тримати фіксований валютний курс, всі з цим згоджуються, але гнучкий валютний курс – це ж не означає, що гривня має девальвувати на 100%. Це різні речі, але деякі керівники підмінюють поняття. Крім того, все потрібно робити вчасно і системно. А не доганяти ситуацію, коли вона вже вийшла з-під контролю.
Ми вже втратили час? Повернення до, скажімо, курсу 12 грн/$, вже не буде?
Знаєте, є така дуже цікава річ – валютні заощадження та активи за межами України. Якщо вірити деяким офіційним джерелам, то їх зараз близько 98 млрд доларів. Тобто це ресурси, що нібито мають відношення до українських суб’єктів господарювання, які перебувають за кордоном.
Якби уряд з НБУ проводили зрозумілу політику щодо власників цих активів, виведених за межі України, то напевно у нас була б краща ситуація. Проте це, напевно, невигідно комусь, або ж про це не думають. Але у будь-якому випадку ця робота не проводиться.
Ще одна з «чорних дір» – це НАК «Нафтогаз України», компанія фінансується з коштів Нацбанку. Це, до речі, окрім іншого, свідчить про брак незалежності НБУ, адже за Конституцією державний регулятор повинен вести незалежну емісійну політику. Але на діяльність НБУ в силу різних причин, але за всіх часів, впливають політики. Поки це не припиниться, ми будемо мати проблеми з падінням національної валюти.
Який на сьогодні реальний курс долара? Міжбанк продає, умовно, по 16 грн, в бюджет закладають курс 17…
Сказати який реальний курс було б безвідповідально, бо курс є комбінацією багатьох економічних параметрів. Необхідно враховувати рівень золотовалютних резервів, навантаження на бюджет в частині обслуговування зовнішнього боргу, динаміку росту ВВП наступного року, рівень доходів на душу населення тощо. Загалом цих факторів є близько десяти.
Зрозуміло, що з огляду на всі ці чинники нема великого оптимізму стосовно того, який ми курс будемо бачити у 2015 році – бо усі ці чинники зараз, як мінімум, не укріплюють національну валюту. А щодо об’єктивного курсу, то я б сказав, що це курс «сірого» ринку – 18-19 грн за долар.
Проблема вирішиться, якщо буде звільнена голова НБУ?
Я цього не говорив, оскільки це прерогатива президента та парламенту. Але хочу наголосити, що конституційна функція Нацбанку – це збереження стабільності грошової одиниці держави. І якщо Нацбанк не справляється з цією функцією, а по факту ми побачили більш ніж 100% падіння курсу, то напевно логічно було б передбачати зміну керівництва Нацбанку.