Відомий український піаніст нової генерації Антоній Баришевський 12 травня виступить з єдиним концертом у Львівському органному залі. Ми розпитали Антонія про його музичні експерименти, ренесанс в українській культурі та дізналися, що його дворічній доньці вдається краще за талановитого тата.
Антоній Баришевський – піаніст, соліст Національної філармонії України, лауреат багатьох міжнародних музичних конкурсів. З величезним успіхом концертує у Європі та США. Записувався у всесвітньо відомому лейблі класичної музики Naxos.
Антонію, 12 травня ви гратимете з Ukrainian Festival Orchestra. Як почуваєте себе комфортніше, виступаючи соло чи з оркестром?
Соло. Та я залюбки беру участь у подібних проектах, бо, перш за все, люблю цю музику. А комфорт уже на другому плані.
Ви майстер поєднувати, на перший погляд, непоєднувані твори в одній програмі. Як виникла ідея зіграти Гайдна в одній програмі із Шостаковичем?
Це вже давня історія. Насправді ми з Іваном Остаповичем спочатку думали про інше дивакувате поєднання – Гайдн зі Шнітке. Але першого разу не склалося, і ми зіграли лише Шнітке. В принципі, існує не так багато концертів для фортепіано у супроводі камерного оркестру. Серед шедеврів, окрім концертів Баха, як раз і є концерти Шнітке, Шостаковича.
Маю надію, наступного разу ми зіграємо якийсь твір для фортепіано та великого симфонічного оркестру!
11 травня, за день до концерту, відбудеться ваш майстер-клас. Кілька років тому в інтерв’ю ви казали, що не готові до викладацької діяльності. А зараз? Чи формат майстер-класу вам ближчий, ніж постійне викладання, скажімо, в консерваторії?
Так, я не викладаю. Та інколи даю майстер-класи. Минулого року це був двотижневий курс у Німеччині. Подібний буде цьогоріч у містечку Оксенхаузен. Радий буду також позайматися зі студентами у Львові!
Ви не боїтеся музичних експериментів: виконували Кейджа в залі очікування Івано-Франківського залізничного вокзалу, Штокхаузена з ударними та електронікою. Чим саме вас приваблює авангардна музика?
Насправді твори і Кейджа, і Штокхаузена в моєму розумінні вже давно є класикою в історії мистецтва. Мені хотілося б, аби ці твори були в репертуарах філармоній, і слухач сприймав їх, як щось природнє. Та цього не може статися, якщо ці твори не існують в культурному просторі країни. Ось таке замкнене коло.
Дозвольте процитувати Ваше інтерв’ю 2014 року: «Мені здається, що наша країна наближається до глобального ренесансу. Не містечкового - лише для нас, а такого, який буде цікавий усьому світові». Як відчуваєте, сьогодні ми наблизилися до цього ренесансу чи відійшли ще далі?
Складне запитання. Хотілося б вірити, що наблизилися. Та ще існує велика кількість проблем у суспільстві, в країні. Позиція про ренесанс доволі ідеалістична. Але сила – в людях. Я бачу ренесанс у конкретних людях свого покоління – небайдужих, амбітних, проґресивних. Бачу, як Остапович зробив справжнє відродження Органного залу, як у Харкові та Одесі побудували нові концертні зали, в Києві агенція «Ухо» ставить сучасні опери в Оперному театрі, Nova Opera Разумейка та Григоріва підкорює Європу та США так само, як і гурт «Даха Браха». У червні Kyiv Contemporary Music Days Саприкіна буде проходити в Португалії. Щось відбувається!
Антонію, у вас є агент у Німеччині, з вашим послужним списком вам забезпечена блискуча кар’єра за кордоном, але ви принципово не залишаєте Київ. Чому?
Я не принципово залишаюся в Києві. Не хочу себе консервувати і прив’язувати до місця, та наразі я саме тут маю постійну роботу, дім. Так само хотів би посперечатися з формулюванням про забезпечену кар’єру… Зовсім не факт. Але всім, хто сумнівається, їхати чи ні, раджу їхати, принаймні, випробувати себе там під час навчання!
У вашій музичній родині з чудовою скрипалькою Вірою Симчич підростає донька Єва. Чи змінилося щось для вас, як для піаніста, з появою дитини?
Я відкрив, що вона імпровізує аванґард краще, ніж я його граю.
Фото Національної філармонії України